Протягом життя людина стикається з дрібними проблемами, серйозними бідами, трагедіями. Але зазвичай з нею не трапляється все найгірше одночасно. А що робити, якщо здається, що всі проти тебе, і все, що дарувало радість, тепер здається лише насмішкою? Саме в такій ситуації опинився головний герой цього роману. Артур, щирий, наївний юнак опинився сам на сам з проблемами. Кохана та товариші відвернулися від нього, родичі і до цього не ставилися до нього як до рідного, а найближча людина, як виявилося, брехала йому все життя. Тому він вирішив раз і назавжди покінчити з цим... імітувавши самогубство. Артур, розгніваний, зневірений і самовпевнений, опинився на кораблі, який прямує невідомо куди. Але до чого привів його вчинок? Чи став він щасливим? Чи все тільки погіршилося? Повернувшись через багато років, він був зовсім іншим. Це був не сором'язливий життєрадісний юнак, а саркастичний та відомий журналіст на прізвисько Овод. Але чи справді він повністю змінився, і забув минуле? Чи це тільки маска, за якою ховається поранене серце? Кожен вирішить сам, коли прочитає цю книгу.

Протягом усього свого життя людина постійно має обирати між добром і злом, правдою і брехнею, вірою і безбожністю. Довелося зробити такий вибір і головному герою роману Етель Ліліан Войніч "Овід", і, на жаль, цей вибір зупинився на шляху атеїзму, зневіри і помсти, який врешті-решт призвів до фатальних наслідків. Артур Бертон з юних років був щиро віруючою людиною і з довірою дослухався до парад священика Монтанеллі, який не лише був йоґо найкращим другом, а й по суті замінив юнакові батька. Як і всі молоді люди, дев'ятнадцятирічний хлопець Артур, мав палкий норов, а тому, вирішивши, що, окрім служіння Богу, треба ще й приносити користь людям, він вступив до партії під назвою "Молода Італія" і через це незабаром потрапив за ґрати. З в'язниці Артур вийшов вже зовсім іншою людиною: знесиленою, розчарованою і ледь не доведеною до самогубства. Тож не дивно, що, дізнавшись про те, що Монтанеллі все життя приховував від нього одну важливу істину, і без того розлючений парубок втік до іншої країни, сподіваючись, що там йому вдасться заново розпочати життя. Через довгих тринадцять років Артур знову повернувся на Батьківщину, однак тепер він вже був не сором'язливим юнаком, а грізним революціонером, якому так само, як колись Сократу, дали звучне прізвисько Овід...