Одна з найпопулярніших книжок світу, абсолютних бестселер, роман, який зробив британського журналіста і письменника Дена Брауна, одним з найвідоміших авторів двадцять першого сторіччя. Мало хто знає, що спочатку були "Янголи і демони" - перша книга про пригоди Роберта Ленгдона, але саме "Код да Вінчі" настільки сподобався читачам, що роман одразу перевели на десятки мов світу і мільйони читачів на усіх континентах почали вимагати від письменника продовження. Головний герой роману - професор релігійної символіки у Гарвардському університеті Роберт Ленгдон. Одного разу він дізнається, що його друга, наглядача Лувру жорстоко вбили. Прибувши на місце злочину, Ленгдон знайомиться з його онукою. Тепер вони разом повинні знайти вбивцю і розгадати ті символи і знаки, які їм залишив вбитий. Їх чекає безліч небезпечних, але захопливих пригод. Їм доведеться розшифровувати таємні послання у роботах відомого Леонардо да Вінчі. Цей роман був несхвалений та навіть заборонений католицькою церквою. Ще б пак, адже у романі автор стверджує, що у Ісуса була дружина і дитина, яку таємні ордени ховали від церкви.

Это была первая и единственная книга, прочитанная мной у Брауна. До этого я смотрела фильмы по его книгам и они, в общем-то, мне нравились. Потому наконец-то и я решилась прочитать его самый знаменитый роман, визитную карточку, которая принесла ему мировую популярность. В общем, сюжет довольно интересен и читается легко. А вот стиль мне не понравился совсем. На звание интеллектуального бестселлера для меня он не тянет. Всю книгу повторяются одни и те же мысли, слегка переформулированные. Раньше женщина считалась святыней и есть те, кто думает и сейчас так. И эти пара фраз перетинаются заново чуть ли не каждую главу. Я люблю философские размышления, переплетенные и историей и искусством. Но я терпеть не могу, когда автор навязывает читателю какую-то мысль. От того, что она вкладывается в уста разных персонажей, ничего нового читатель не узнает. И сами описания, повествование мне показалось довольно бледным. По сути, прочитав книгу, из нее я не вынесла ничего вообще. Только более-менее интересный сюжет, который не оставил после себя никаких мыслей. Потому интеллектуальной книгу я вряд ли бы назвала так уверенно. Но для досуга, когда хочется почитать что-то легкое, "Код" вполне подойдет.

Порадила Дена Брауна мені почитати двоюрідна сестра. Вона, поціновувачка світової класики, жінка з відмінним смаком, справжній естет, із палаючими очима розказувала про роман, тим самим зацікавивши мене. Спочатку, я не поспішала читати. Не пам'ятаю - чи то була захоплена чимось іншим, чи банально не було часу, але за "Код да Вінчі" я одразу не взялась. Тягла-тягла, обходила його стороною, книжка довго пилилась на полиці. А потім мені подарували її в українському перекладі. І тут - понеслася. Неймовірні теорії заговору, таємниці церковних зібрань, таємні ордени та агенти церкви... Інтрига на кожному кроці, загадка за загадкою... Я насолоджувалась похмурою атмосферою, напруженням та таємничістю написаного кожну секунду, кожну хвилину читання. Дуже сподобалось. Особливо неочікувана розв'язка! Потім я подивилась фільм. І в мене лишився неприємний післясмак... На жаль. Правду кажуть, що якщо фільм екранізують, то кількість поціновувачів збільшиться, проте якість значно знизиться. В загальному, вдячна автору за роботу. Саме "Код да Вінчі" наштовхнув мене на інші романи Дена Брауна. Не назву себе фанаткою всієї творчості автора, проте "Код да Вінчі" мені гарно зайшов.