У країні (звісно ж в Америці - бо тільки там, слава Богу, відбуваться всі неймовірні та незрозумілі речі) - епідемія, від якої вимерли майже всі діти. А ті, що вижили, набули здібностей, від яких у дорослих кров у венах почала холонути. Дітей поселили у табори, які по суті були тюрмами, а тих, хто не хотів грати по правилам дорослих - знищували. Головна героїня Рубі (звичайно ж дуже особлива), по волі випадку, втікає з табору. На її шляху свободи зустрічається дружба, кохання, зрада та багато перешкод, які їй та її новонабутим друзям потрібно подолати. Узагалі, це перша книга з трилогії, і, по "канонам антиутопій", у першій книзі завжди повно та зрозуміло описане світобудування, причини та наслідки катастрофи, які призвели до теперішніх справ у країні. Друга книги прохідна, у третій битва за справедливість. Тут щось пішло не так. У мене, як у читача, було більше питань, чим відповідей. Початку епідемії та проживанню головної героїні в таборі присвятили кілька розділів. Хоча, як на мене, про це мала бути вся перша книга. А ось ця "подорож головних героїв", більше відповідає "прохідній" частині трилогії, яка , зазвичай, припадає на другу книгу. Постійно нам автор нагадує про те, що багато дітей померло, економіка впала, у країні страшна криза. Але що бачить читач - герої їдуть по безлюдним дорогам, проїжджають порожні будинки, магазини, заправки. Ночують в пустому готелі, де все для них було просто приготовлено - вода, рушники, постіль. А потім закривають все на ключ і їдуть далі. Питання у тому - де дорослі? Вони ж наче не постраждали. Але протягом всієї книги, ми у світі підлітків. У країні криза, все розорене, розграбоване - але у дітей є можливість зайти в інтернет та дивитися телевізор. Якось дуже усе незрозуміло. Багато питань до перекладача. Пробиратися через текст було настільки складно, що не покидало бажання закинути книгу якнайдалі. На стільки українізованого перекладу я в житті не читала. Деякі слова та вирази доводилося гуглити. Під час читання книги я дуже засумнівалася у своєму рівні знання української мови. Щоб не буди голослівною, декілька прикладів: 1) "дармовисик" 2) "Мій мозок з полегшею закрався у думки" 3) "...висновуючи з його вигляду..." та т.ін. Але то таке. Зате суттєво поповнила свій словниковий запас. Хоча дані слова та вирази навряд чи увійдуть у повсякденний лексикон. Якщо підсумувати, то книгу читати можна, але вона далеко не найкраща у своєму жанрі. Також, після того, як перегортаєш останню сторінку, не виникає бажання відразу братися за наступні частини.

Вже давно в мене не було таких неоднозначних вражень після прочитання книги. Першу її половину, та навіть більше, ніж половину я просто мучила і вже чекала момент, коли закрию і відкладу на полицю, яка для книг, що йдуть на перепродаж. Але остання 1/3 книги різко поміняла про неї враження, та навіть змусила чекати продовження, чого від КСД навряд чи дочекаєшся. "Темні уми" - досить класична підліткова антиутопія про світ, в якому одного дня діти 10-14 років почали хворіти незрозумілою хвор*ю, в результаті якої або помирали аби мутували, отримуючи надлюдські здібності. Мутованих умовно поділили на кілька кольорів, залежно від сили їх здібностей. Найслабкіші, то зелені - вони просто вміють добре рахувати, найсильніші Червоні - і вони вміють...в книзі Червоних не має, тому що вони вміють точно не відомо. Наша героїня - Рубі, вона Помаранчева і має силу впливати на думки людей, стирати їх пам*ять. Так чому ж "Темні уми" мені все таки сподобалися? 1.Досить непогана мова, що буває проблемою в янгедалтах, які написані або занадто примітивно "пішов-прийшов, привіт-пока" або занадто переповнені описами душевних страждань героїв. Тут все збалансовано і навіть моменти з стражданнями абсолютно виправдані 2. Цікава головна героїня. Рубі не плакса, але і не супергерой. Образ дівчини і правда викликає симпатію 3. Напевне один з найкращих чоловічих образів янгедалту - Лаям. Не псих, не суперпупер мужній мачо, а звичайний позитивний, урівноважений хлопець, який прагне врятувати себе і тих, хто поруч. А ще який прагне робити в першу чергу добро. Мені дуже сподобалося те, як автор прописала їх стосунки з Рубі - і це теж один з найкращих прикладів стосунків серед багатьох янгедалтів, прочитаних мною. 4. Другорядні персонажі, що викликають інтерес. В першу чергу це Зу, Чабс, Кленсі. 5. Ну і цікавий поворот сюжету майже перед фіналом. Повторюся - всі плюси я змогла відкрити лише в останній 1/3 книги, бо більша її частина, коли герої подорожують на авто, крутила в моїй голові пісню "Кудись я їду у таксі і плачу-плачу -плачу". Як висновок - я чекаю на продовження. І обов*язково гляну фільм

Непогана підліткова антиутопія. Ідея "діти проти дорослих" злегка насторожує, аж надто легко відмовилося більшість батьків від своїх дітей, але сюжет захоплює. Світ представлений не дуже докладно, скоріше, фрагментарно, але тим не менш не викликає відторгнення. Сюжет простий: незрозуміла епідемія примушує більшість дітей від восьми років і старше загинути, інших нагороджує надздібностями, наприклад, умінням управляти вогнем або електрикою, телекінезом або, як у випадку головної героїні, умінням впливати на людей, їх думки і пам'ять. Уряд США таких дітей лякається і збирає в табори, де нещадно вбиває при будь-якій спробі втечі. Головна героїня, втім, примудряється вибратися і познайомитися з іншими персонажами історії. Персонажі ці злегка шаблонні, але непогані, велика кількість екшена теж не дає нудьгувати. Я очікувала від книги більшого, так як за анотацією повинно було бути щось страшне і прям вау! Але читати продовження буду і кінцівка хороша, цікаво, що буде далі. І я все таки сподіваюся на пояснення автора про те, що сталося!