Книга Рок-н-рол. Роман про всі правди і неправди українського рок-н-ролу

"Музика робить нас особливими, не схожими на інших і, головне, оприявнює нашу суть".

Луцький гурт рок-н-рольників з оригінальною назвою "Дерти лаха" вирушає на тиждень до столиці. Минули часи шаленої популярності. Трохи додав "олії в вогонь" випущений в 2015 р. експериментальний альбом" Вибух", який публіка сприйняла не схвально. Через 3 роки після невдачі, пробуючи реанімувати те, що залишилось і хоч якось втримати ситуацію, хлопці їдуть до Києва записувати новий альбом. І тут починається! Кити викидаються на берег Дніпра, гітари крадуть, куртки знаходять, "фейси" натовкають... Але найгірше - настає час Ч і кожен вирішує для себе - варто їм рухатись дальше в одному напрямку, чи пускатись у вільне плавання. Проте, не все так просто. У будь-якій складній ситуації - "cherchez la femme".
***
Його характеризують, як роман-вибух. Для мене це швидше роман-роздум чи роман-аргумент. Тут і філософія, і сповідь, і відвертість, і становлення, і зізнання, і пошук себе. Цілий пласт культури - книги, фільми, і музика, звісно ж. Останню можна послухати, скориставшись QR-кодами. На будь який смак.
***
Дуже вдало Сергій вплітає в канву розповіді свої роздуми:
"...лише найсокровенніші таємниці відзеркалюють нас реальних"
"...реальні зміни в собі ти можеш побачити лише в обличчях людей, з якими зустрічаєшся вкрай рідко".
"Те, що ми оступаємося, не робить людей гіршими за себе справжніх".

Роман Сергія «Колоса» Мартинюка «Рок-н рол» насамперед цікавий винятковим досвідом автора, адже дозволяє простежити реальне життя популярної музичної банди, її тріумфальний злет і трагічний занепад.
Атмосферу створює і стиль викладу твору — мікс музичної термінології, сучасного сленгу, західного діалекту та англіцизмів. Краші з «Дерти Лаха» готують хайповий реліз, та їх давно харить бути гуртом. Завдяки живій мові складається враження, що все саме так і було, навіть наявність кита на березі Дніпра.
Привабливою виглядає ідея з інтерв’ю, якими помережений роман: тут більше розкриваються характери героїв, аверс і реверс музичного шоубізу, притаманні йому надрив, жадоба визнання, страх втратити популярність.
Книга багата на символи. Легендарний каліфорнійський гурт «The Beach Boys» свого часу робив спробу відновити рок-н-рол, і викинутий на берег сірий, або каліфорнійський кит, схоже, є уособленням провалу, невдачі. Водночас футболки з комічними, абсурдними малюнками, у які одягнені персонажі, чи поява Moby натякають, що на все це треба дивитися легше й простіше.
«Бути чи здаватися?» — певно, є основним питанням книги. Сем, лідер гурту «Дерти Лаха» і головний герой, потерпає через емоційне вицвітання, проте боїться відійти від створеного ним же сценічного образу, і тепер сам собі здається банальним «шаблоном зірки».
Таке питання актуальне не лише для сцени, а й для нашого повсякдення. Соцмережі, що приміряють до кожного трафарети успіху й досконалості, схоже, не лишають люфту для «бути собою».
У Сема є щире й хороше, але він і не намагається витягнути це на поверхню. Навіть у сиротинці, який відвідує охоче, герой майже нічого не відчуває. Схоже, він уміє цінувати лише те, що вже втратив, хлопець боїться любити, при тому відчайдушно шукає любові в інших. З чим же інакше пов’язане його бажання до визнання, ейфорія від єднання із публікою?
Сем поступово віднаходить себе справжнього, і червоний блокнот тут є ще одним символом. Він рятує дівчину, його пісні допомагають аутсайдерам у їхній самотності, однак сам герой цього чомусь не помічає, певно, тому й не бачить виходу.
Іноді, аби знову опинитися нагорі, треба сягнути точки дна. І коли ти виснажений, дезорієнтований, з останніх сил догрібаєш берега, коли, здається, від тебе відвернулися найближчі, стає очевидним: те, що справді твоє, попри низку невдач і безмежний розпач, з тобою й лишилося.
Ще один важливий символ — диск «Доміно» — віра в музику, знаходить героя, і звідти починається відлік нової доби і для Сема, і для його гурту.
Твір дещо перенасичений складними образами, іноді вони надто заплутані, не до кінця зрозумілі, й це збиває динаміку читання. Часом не вистачає хорошої редакторської правки.
А закінчити відгук хочу цитатою з книги: «…лажати по життю більше не соромно — соромно прагнути здаватися фальшиво ідеальним». Герой твору, схоже, тільки вчиться по-справжньому любити. Тож хочеться побажати йому удачі.
Сергієві щиро бажаю творчої наснаги і нових книг!

Сергій "Колос" Мартинюк. "Рок-н-рол. Роман про всі правди і неправди українського рок-н-ролу"
Відкрити книжку і одразу полинути на вулиці міста, в якому живеш уже більше, ніж там, де народився. Впізнаєш напис на гаражі, який стояв колись у дворі сусіднього будинку, 18 відділення Нової пошти, знаєш описаний будинок, що на Федорова, підвал 26 школи. Тож навіть якщо й були якісь перестороги до роману, то вони одразу зникли.
І якось віриш майже усьому, пригадуючи банди, які тусувалися у твоїй школі-усі такі розтелепані, з немитим волоссям, патлаті, з претензією на стиль в одязі. І неодмінна гітара. І хрипкий голос, чи то від надриву, чи від надмірного захоплення тютюновими виробами, і замилений погляд, який інколи тебе бачить, а інколи проходить крізь. І за кожним із них, хто вважав себе хоч на краплинку музикантом, своя важка історія, про яку можна романи писати.
Та вони змінювали оточуючих. Раптом виявлялося, що є не лише Кіркорови і Доліни чи Пономарьови й Могилевські. Є інша музика. Так, можливо вона не така досконала, вокал далекий до бездоганності, але вона дзвенить в голові, відгукується в серці і тремтить на губах. І от уже твій світ наповнюється новими барвами й звуками. І тобі плювати, що хтось його не розуміє. Одних ти притягуєш до себе текстами, які строчиш в смс людям, з ким бажаєш розділити нові звучання. Інших задовбуєш рінгтоном на телефоні. І от уже вас більшає, уже хтось іде на концерт, хтось в Кораблик на вечірку, хтось планує, на який фестиваль гайнути...
Книга нагадала все це...
І все мені там сподобалося) Майже) Інтерв"ю хіба були дуже такі "прилизані", інтелігентні) І Сем... Він вийшов кострубатим якимось. Здавалося, що він писаний із самого себе. І йому намагалися придати надмірної доброти і додати трохи надриву. І як на мене, переборщили.
Образ Дена мені здався просто бездоганним.
Ще маю деякі зауваги до GR-кодів. Вони ну дуже маленькі. Добру половину з них я не змогла відсканувати. Але їх наявність в книзі однозначно стали великим "+". Вони додали емоційності, чуттєвості та реальності.
Раджу!

Без зайвої скромності скажу, що я вже не перший рік гордо іменую себе меломаном-ретроградом у третьому поколінні, а тому, побачивши саму тільки назву цієї книги, зацікавилася нею просто миттєво. У пам'яті спливли найвідоміші музичні гурти двадцятого століття - і настрій для читання вже був готовий. Однак відкривши першу сторінку, я зрозуміла, що уваги їи приділено зовсім небагато. Втім, поглянути ближче на український рок-н-рол, який надихався творцями Америки й Англії і який я досі оминала увагою, виявилося цікавіше, ніж я думала. Надто коли спостерігаєш через призму в оці вокаліста музичного гурту, який за популярністю вже міг би дорівнятися хоча б до слави "Radiohead" чи "Beastie Boys". Нарешті, щойно перед цією книгою я прочитала "Гелтер Скелтер" Сашка Завари, події якої відбуваються в Чернівцях, а що мозкові стало б небагато сили трохи "посунути" увагу за картою України, рішення щодо детального вивчення психології музикантів було ухвалене негайно.
Насамперед, кит. Символ, який згадується впродовж цієї історії, і якого головний герой почасти прирівнює до себе. Із собою покінчив один кит - і родичі посунуть за ним, аби... врятувати? загинути разом? От тільки за Семеном Зленком вже ніхто не хоче йти. Взагалі, цей образ, мабуть, один із найсуперечливіших для мене: начебто його й шкода, бо бачиш, як справа його життя котиться кудись у непевну далечину. Та коли думаєш, наскільки мало він цінував людей поряд із ним і наскільки болючою була його самозакоханість, підкріплена, до того ж, ще й фантастичним боягузством, то враження повертаються на 180 градусів: "Так йому і треба!". Утім, кожна із вищезгаданих рис робить його не героєм, не іконою, і не портретом. Просто людиною. Водночас і прекрасною, і жахливою, але така суперечність міститься в кожному з нас. Такий образ тільки робить відчуття реалістичнішими, за це авторові слід подякувати. Попри таку думку, мені досі здається, що символіку кита я зрозуміла неправильно...
Коли ж я побачила, що й у цій книзі присутня дівчина, від якої втрачають голови всі члени колективу, при тому що двоє з них одружені, то асоціативний ряд в уяві завбачливо вибудував "Бітлз", які розпалися через те, що на горизонті з'явилася Йоко Оно. Зрештою, я не дуже й сильно помилялася. Тільки-от під час сповіді цієї героїні я не могла позбутися скепсису: навіщо брехати й казати, що пробачила і не хотіла помститися, коли насправді саме цього ти й хотіла. Подеколи жінки прагнуть володіти чимось набагато більше за чоловіків, та треба віддати їм належне - вони набагато терплячіші на шляху до своєї мети.
Нарешті, те, навколо чого будується сюжет - запис нового альбому після останнього, провального. Тут же розкриваються й взаємовідносини членів гурту, і тут я довго не могла позбутися відчуття, що потрапила у такий собі чоловічий тераріум: хтось затаїв образу на вокаліста, хтось досі знаходиться в його тіні, хтось перебрав на себе функції батька, організатора й няньки водночас, той заздрить іншому... Коли ж музиканти несподівано почали кидати гурт на фоні наближення недільного концерту в київському "Атласі" - зауважу, що події в романі відбуваються протягом тижня - серце подеколи аж стискалося. ЯК вони викручуватимуться? Відповідь виявилась настільки ж простою, наскільки й болісною. Тоді я зрозуміла, що мені навряд чи вдасться до кінця збагнути мотиви кожного, але те, що кожному все-таки стало краще, коли гурт розпався, видно навіть неозброєним оком.
Проте з таємницями, які автор хотів укласти в романі, як на мене, він борсався якось недолуго. Інтрига, яку тримає факт, що після спілкування з Кравіц кожен член гурту вирішує, що хоче піти у вільне від "Дерти лаха" плавання, змушує тебе розмірковувати: про що ж це говорити треба, щоб люди тікали один за одним, як щури з корабля. А врешті виявляється, що автор і не планує тобі розповідати, що вона там патякала. Те саме і з червоним записником. Семен півжиття мучиться, що вкрав у когось записані тексти для пісень, ти думаєш: ось-ось він зізнається, і від нього відвернуться взагалі всі... І тільки для того, щоб дізнатися, що поетом-піснярем від початку був Зленко і тільки він. Якось це... розчаровує трошки. Разом із цим мені стало прикро: невже щось дійсно цікаве людям і хороше з твоєї власної точки зору можна створити, тільки налигавшись алкоголю й накурившись трави? Ага, і остання таємниця - хіба тільки легендарне "Доміно" в кінці твору все-таки з'являється.
Роман просякнутий, здавалося б, не критично витонченою філософією, проте смислове навантаження в ньому дуже велике, тож за один день навряд чи його можливо прочитати. А от порекомендувати - певна річ, особливо тим, хто хотів би пов'язати своє життя із музикою. Тим паче, написана ця книга у досить-таки цікавому форматі. QR-коди, завдяки яким можна під час читання послухати музику, звісно, приємне доповнення, проте мене більше зацікавило завершення кожної частини таким собі розділом-"інтерв'ю", причому розставлені вони зовсім не в хронологічному порядку. Оформлення обкладинки теж сподобалося - до речі, чорний та темно-рожевий кольори вже використовувалися разом у масовій культурі - тепер вони відомі завдяки афішам французької рок-опери "Моцарт" (збіг? Мені подобається так думати...).

Ціла книга, присвячена рок-н-ролу, що може бути ліпшим для фаната жанру. Лише книга про рок-н-рол, написана музикантом... І це дійсно відчувається, при чому не тільки в усіх тих музичних фішках, про які звичайний слухач може навіть не здогадуватись. Це відчувається в манері письма, у всіх тих епітетах, зворотах та порівняннях, які ставали музикою для очей та душі...

Луцький музичний гурт, що колись збирав стадіони, зараз переживає не найліпші часи. Вони збираються з силами, щоб зробити ще один ривок - записати новий альбом. Але навіть імениті музиканти, перш за все, звичайні люди, у їхніх життях теж бувають чорні смуги, просто фани не завжди звертають на це увагу. От і в кар'єрі гурту "Дерти Лаха" наступає найчорніший тиждень за всі тринадцять років їхнього існування.

Книга має сім розділів - сім днів пекельного тижня в Києві. І з кожним днем чорна хмара над головами музикантів стає все темнішою, усі їхні плани, побудовані вранці понеділка, уже у вівторок у вечері починають йти псу під хвіст.

Несподівана слава та популярність, з якою зіткнулись хлопці додались до їхніх непростих характерів і всього того неадеквату, який часом відбувався у їхніх життях. Усе це почало збиратися в душі кожного як величезний сніжний ком, якому вистачило одного гучного звуку (у вигляді дівчини з татуюванням колібрі), щоб лавина знесла все над чим вони так довго працювали.

Ще однією фішкою сюжету, окрім днів тижня замість назв розділів, є інтерв'ю гурту, які не завжди в хронологічній послідовності розкидані по всій книзі. Тут персонажі постають з іншого боку, такими, якими хочуть, щоб їх уявляла публіка. Але ж фанатам показують далеко не все...