Що ж... Це саме та книга від якої я очікувала щось неймовірне, невимовне, невблаганне, але, на жаль, розчарувалася, і доволі-таки сильно. Прикро, адже тема, яку ми усі бачимо в анотації і читаємо на перших сторінках книги, справді досить цікава і буде актуальна у будь-який час. На жаль, ми ще не викоринили тероризм. Дана книга є доволі заплутаною, з дивним слогом. Можливо комусь сподобалося таке. Мені ні. Книга побудована на переживання маленького хлопчика, у якого помер батько, але як таких емоційних моментів тут дуже мало. Знову ж таки, на жаль. Читати справді не рекомендую. Не витрачайте свій дорогоцінний час на цю книгу.

Страшенно і неймовірно - два слова, якими можна охарактеризувати практично все, в тому числі цю книгу. «Жутко» і «запредельно» - такі відповідники цих прислівників у російській та, здається, вони трохи яскравіше описують різносторонність та глибину цих слів. «Запредельно» сумно, красиво, пусто, моторошно, сміливо. Все може бути неймовірно або страшенно. І це справді неймовірно. Я не рахувала точну кількість «неймовірно» та «страшенно» в книзі, але, думаю, рахунок буде йти на сотні. Оскар намагається дізнатись про смерть батька. Що саме він хоче знати? І скільки ще таких людей, що намагаються створити в своїй голові картину смерті їх близьких? Скільки ще людей вигадують найстрашніші сценарії, найблагородніші подвиги та неймовірні історії смерті. Або ж тішать себе надією, що пуста труна на кладовищі все ж залишається пустою і це не означає смерть. Тоді чому там викарбувано ім‘я? Це також історія про війну. Про всі війни людства. Не в прямому сенсі, звісно. Це історія про те, як страшенно війна, тероризм, бомби й вибухи впливають на суспільство, скільки болю завдають ці дії людям, чиї близькі гинуть, скільки розпачу і трагедій у світі, що грається в війну. Цікаво, що про це задумуєшся лише в контексті всієї історії, так, ніби читаєш між стрічок невидиме чорнило автора. Оскар хоче зрозуміти батька, хоче звільнитись від тягаря телефонних дзвінків. Хоче розгадати таємницю ключа у вазі. Але натомість розгадує значно важливішу таємницю - таємницю свого життя й життя свої сім‘ї. Нерозривну нитку дідуся, бабусі, тата, в житті яких була війна, бомбардування, тероризм. Було кохання і зрада, спокій і байдужість. А ще невідправлені листи, тепер поховані під землею в дерев‘яній труні, де немає людини, але є несказані слова...

Изначально, когда выбирала книгу для чтения, меня привлекла обложка. Но в процессе чтения я поняла, что это не просто роман для отдыха, но и книга со смыслом. О переживаниях мальчика, отец которого погиб в теракте 11 сентября 2001 года. Иногда не все понятно, сюжетные линии пересекаются, иногда запутывая, но главная идея видна и ясна. Мальчик пытается пережить трагедию и сохранить память об отце, который погиб при теракте, пытаясь разгадать последнюю загадку отца, которые он так любил. Благодаря своей настойчивости, детской наивности и прямолинейности он знакомится со многими людьми и рассказывает о своей истории. Книга была прочтена быстро, она вызывает разный спектр эмоций – радость, веселье, грусть, сочувствие, сопереживание. Отдельно хочу отменить отличное описание маленьких событий, которые на первый взгляд и не так важны, но именно они и придают особый шарм и интерес всей книге. А, и еще идет описание ситуации, а потом неожиданно, на следующей страничке ты находишь картину, которую приставлял себе автор, во время написания этой книги, интересно сравнить с тем, что представляешь себе ты.