Іван Карпенко-Карий - один класиків української літератури 20 століття. Його твори завойовують прихильність багатьох учнів в середній та старшій школі. Твори Івана Карпенка-Карого, написані легко, з гумором, зрозуміло, вони й зараз не втрачають свою актуальність зараз. До цієї збірки входить три п'єси Івана Тобілевича : "Сто тисяч", "Хазяїн" і "Мартин Боруля". В кожній з них корифей українського театру зображує риси, характерні кожній людині, такі як: пихатість, жадібність, егоїзм. У п'єсі "Сто тисяч" чоловік намагається розбагатіти та купити більше землі, купивши фальшиві гроші. Але не так сталось, як гадалось. Спекулянти обманули чоловіка й він зостався з нічим. У п'єсі "Мартин Боруля" однойменний герой твору намагається довести всім, що він дворянин, і не просто "дворянин", а "самий настоящий". Але одна помилка в прізвищі - і все. Він - не дворянин. Всі гроші витрачені на це повернути неможливо. Чи доведе Мартин, що він дворянин? Чи залишиться звичайною людиною, як того хоче дочка?

"Сто тисяч" - це трагікомедія українського письменника та драматурга Івана Карпенка-Карого, яка розповідає нам про скнару Герасима Калитку, який придбав фальшиві сто тисяч! Дуже люблю твори Карпенка-Карого, адже вони торкаються неймовірно важливої теми: жадоби до матеріального, але повне знецінення героями матеріального, через що вони потрапляють до комічних, а іноді й трагічних ситуацій та подій. У цій п'єсі Герасим Калитка купляє фальшиві сто тисяч за свої власні немаленькі кошти. Невідомий єврей, яких продавав їх йому показав Герасимові зразки грошей, які начебто нічим не можна відрізнити від справжній грошей! Потім Калитка розуміє, що його "гроші" - це лишень папірці і він нещадно одурений євреєм, і він вирішує скоротити собі віку, мотивуючи це тим, що це "найбільша його потєря". Смішний твір, але водночас змушує задуматися тебе про таких людей, як Герасим, і стає надзвичайно сумно, що є настільки одержимі обманом інших з метою власного збагачення. Однозначно рекомендую ознайомитися з цим твором!

Герасим Никодимович Калитка гарно вписався би в наш час, бо в 1889 році йому явно не раді. Він заробив трохи грошей, але хоче ще. Має трохи землі, але хоче ще. І в цьому хотінні легко іде на компроміс із совістю. Прокуратура в наш час завела б на нього не одну справу, але суспільство прийняло б як рідного. У Карпенка-Карого ж він уособлює жадібність, безпринципність і ненажерливість. І як тебе перехитрить хтось, хто як і ти любить гроші за будь-яку ціну - то краще повіситись. Мені перечитувати таку класику цікаво тільки в одному контексті (бо сюжет зараз нікого не вразить): глянути, як тоді люди жили, і що вважалось нормою. Отже, 130 років тому в сюжет органічно впліталось домашнє насилля, експлуатація людей і безмежна ксенофобія. Ну, такі часи були. Цікаво, як через 130 років наші реалії сприйматимуться.