Я народилася за часів Радянського Союзу і сповна зазнала впливу комуністичної ідеології, хоч, на щастя, недовго, але вистачило на півдитинства. Жовтенята, піонери, дитячі книжки про вождя, суботники, новорічні ранки з червоною зіркою на ялинці... Нарешті це все позаду, хоча деякі мріють повернутися у ті часи, але за чим? У цій книзі Петр Сіс намагається розказати своїм дітям, та й усім іншим читачам, як воно було зростати у комуністичній Чехословаччині. Створюючи мальопис, автор показує, що насправді відбувалося у суспільстві, у школах, на концертах, і чого в цей час прагнула його дитяча душа. Що хотілося і що доводилося малювати, читати, слухати, вдягати, робити. Як виглядало його життя за СТІНОЮ, яка відрізала Радянський Союз від усього світу. На щастя, Чехословаччина була під радянською владою не так уже і довго, порівняно з Україною. Тож Петр встиг за свого життя застати не лише зведення стіни, а й її знесення. Можливо саме тому книга вийшла досить оптимістичною, незважаючи на всі ті події, що описані в ній, а можливо я її порівнювала з історією України і просто заздрила автору та всім його співвітчизникам. Читати цю книгу було досить незвично. Говорити або читати на подібні теми досить непросто і навіть неприємно, проте автор дуже делікатно, обережно, по-дитячому спробував привідкрити перед читачем, особливо юним, завісу минулих червоних літ. Для чого ця книга і чи потрібна вона дітям? Вирішуйте самі, я лише наведу одну цитату: "Стіна, яка довгі роки розділяла Берлін і цілу Європу,- на щастя, вже тільки спогад. Але деякі спогади потрібно зберігати. Як повідомлення про минуле. Як попередження на майбутнє. Хоча одна стіна впала, інші лишилися, виникають нові. У всьому світі. Стіни символічні, ідеологічні й справжні. Стіни страху, несвободи і підозри. Стіни, без яких наше життя могло би бути вільнішим і щасливішим..." Вдячна видавництву "Видавництво" за таку книгу! Ви, як завжди, підіймаєте надзвичайно болючі, але такі важливі теми.

Що роблять лікарі для того, щоб дитина не захворіла на небезпечні кір, правець, дифтерію? Правильно, вакцинують її. А що може зробити письменник для того, щоб наступне покоління не захворіло знов на не менш небезпечний комунізм? Він може написати книгу для дітей, в якій покаже, наскільки людиноненависницьким був комуністичний режим. Чому Петр Сіс вирішив написати книгу саме для дітей? Тому що дорослим дуже важко щось пояснити та в чомусь переконати, адже дорослі найчастіше впевнені на всі сто відсотків в своїй правоті. Для дорослих майже не існує чогось нового, нечуваного. Дорослі про все мають свою думку і навіть коли помиляються, вкрай рідко визнають свою помилку. А ось з дітьми та підлітками все геть інакше. Діти за своєю природою дуже допитливі, їх цікавить все нове. На своїх помилках вони вчаться, часто прислуховуються до думки когось авторитетного, цікавого, самобутнього в чомусь. Нарешті, діти – це наше майбутнє. Від того, якими виростуть сьогоднішні діти, залежить те, якою стане наша країна, яким стане світ. Як би було чудово, якби люди за всю свою історію не робили помилок. Але помилок було багато, то чому ж на них не повчитися? Автор написав книгу, в якій показав в легкій, доступній та цікавій формі коміксів все те, що бачив і відчував, зростаючи за Залізною завісою – „кордоном, який під час Холодної війни символічно, ідеологічно, а також фізично розділяв Європу на дві ізольовані одна від одної частини – капіталістичний Захід і комуністичний Схід”. Дитинство та юність письменника минало в атмосфері тотального контролю з боку влади над діями та настроями населення, всюдисущих заборон, підозр, свавілля та терору. Нам важко зараз і уявити, що не так давно, за часів СРСР, заборонялося слухати „не таку” музику, читати „не ті” книжки, носити „не той” одяг, мати „не ту” зачіску... Не було можливості послухати по радіо, що ж насправді відбувається на Заході – це жорстоко каралося. Люди не мали змоги виїхати за цю Залізну завісу до цивілізованого світу – за це давали довічне ув’язнення. Люди повинні були так багато – це нагадує рабовласницький лад... Обов’язково працювати (часто задарма), доносити на „неблагонадійних”, вивішувати червоний прапор на державні свята, приймати участь в першотравневих демонстраціях, прилюдно висловлювати політичний захват, вступати в ряди жовтенят, піонерів, комсомольців, прославляти „леніних”, „сталіних”, „павліків морозових” й інших так званих „героїв”, простоювати в довжелезних чергах... „Іноді мрії здійснюються. 9 листопада 1989 року Стіна впала. Країни звільнялися одна за одною: Польща, Угорщина, Східна Німеччина, Чехословаччина, Румунія і Болгарія. Східна і Західна Німеччина об’єдналися (1990). Литва, Латвія та Естонія проголосили незалежність, Радянський Союз розвалився (1991). Завершилася Холодна війна”.