Книга Стигма окупації. Радянські жінки у самобаченні 1940-х років

Нам, сучасникам, які були виховані в Радянському Союзі і щороку святкували День Перемоги, переглядали багато фільмів про війну, читали відповідну літературу про неї, відвідували різноманітні музеї Слави тощо, - дуже складно переосмислити всі ті стереотипи про Другу світову війну, які були закладені у світогляд в юнацькому віці. Проте процес опанування нового йшов своїм поступом: історичних досліджень побільшало, частину міфів було розвінчано. Ми почали усвідомлювати, що не все так просто із висвітленням подій, які відбувалися в минулому столітті й, відповідно, наша історична пам'ять потребує системного і ретельного очищення від бруду. А потім, потім у наш дім знову приходить війна, і приходить чергове переосмислення, і уже з прожитого досвіду країни у війні, та частини її територій в окупації, ми по-новому починаємо дивитися на такі звичні здавалося б факти, про які неодноразово чули і в радянський час, і в роки незалежності. Виявилося, що війна має багато граней, і важливий досвід кожного. Також прийшло усвідомлення, що і окупація буває різною: з видимим ворогом можна боротися, а що робити з тими, що 70 років позиціонували себе як брати, а в реальності виявились ще гіршими окупантами. Усі вищезгадані роздуми, навіяні в т.ч. і рецензованою книгою. Щодо змісту - авторка висвітлює долі трьох героїнь, опираючись в т.ч. на цитати з їх щоденникових записів. Родзинка в тому, що у виконанні Олени Стяжкіної - це не сухий опис набору фактів з біографій, це - сюжети, які спонукають замислитися, підштовхують подивитися на інші, відомі Вам, історії з життя з такого ракурсу, про який раніше Ви навіть не задумувались. Мій узагальнений висновок (навіяний цитатами з буктрейлерів): книга відомої української історикині і письменниці, читається легко, захоплює своєю динамікою, головні героїні - жінки, хронологія - 1940-ві рр., заснована на реальних подіях.