Я вже так давно відкладала знайомство з Нілом Гейманом. "Зоряний пил" - одна з найвідоміших книг автора, до того ж я колись дивилася однойменний фільм. Тож вирішила почати з цієї книги. Чесно кажучи, трохи двояке враження. З однієї сторони, хоч це і казка, читати мені було цікаво. . З іншої - якщо це казка, то навіщо тут досить відверті моменти? Як визначитися із віковою категорією читачів? Класичний герой, який не здогадується про своє благородне походження вирушає на пошуки зірки з неба, щоб завоювати серце коханої. Різноманітні магічні істоти будуть йому допомагати на цьому шляху. А будуть і заважати - відьми, магічні дерева та інші. Все таки книгу я дочитала до кінця, читається легко, тож за два вечори впоралася. Однак схоже, що це - той випадок, коли екранізація вийшла набагато краща за оригінал. Незважаючи на те, що деякі моменти в сюжеті були змінені. Але якраз вони у фільмі вийшли набагато драматичніші та яскравіші. І дійсно - якби я спершу читала книгу, то фільм би не дуже і хотілося дивитися.

Загалом, не дуже люблю кінематограф і зрідка дивлюся екранізації, адже, читаючи твір, складається певний образ персонажів та атмосфери оповіді, що найчастіше не співпадає з образами режисерів. І чесно кажучи, добре, що я спершу подивилася фільм за сюжетом книги, оскільки після читання навряд чи б дивилася фільм. Наскільки неймовірною та яскравою є екранізація, настільки посередньою є книга. Сюжет книги і фільму майже повністю співпадає: закоханий Трістран обіцяє своїй сусідці Вікторії дістати зірку з неба, що впала, і вирушає в чарівний світ. Але його подорож ускладнюється тим, що за зіркою, яка виявилася чарівною дівчиною, полюють відьми і можливі спадкоємці корони фортеці Штормгольда. І завдання Трістрана виявиться сповненим магії та чарів. Як на мене, у фільмі більш яскравий і напружений фінал, ніж у книзі (кінцівка із відьмами на чолі із Мішель Пфайффер у фільмі зовсім інша), і, загалом, фільм вийшов більш динамічним, емоційним та вражаючим (мабуть, завдяки неперевершеній грі акторського складу на чолі з Клер Дейнс і Робертом де Ніро).

"Зоряний пил" стала першою книгою, з якої почалося моє знайомство з автором. Мені постійно нахвалювали Геймана мої знайомі і я повсюди чула хвалені відгуки від букстаграмерів та буктюберів. Тож іще не ознайомившись з творчістю письменника, Гейман став "заочно" моїм улюбленим автором. Та сталося одне "але". Літературний доробок письменника досить великий і у мене очі розбігалися, так я не знала що ж мені читати першим. Але покопирсавшись у своїй пам'яті, я згадала про старий фільм, що зветься "Зоряний пил" і є одним з моїх найулюбленіших аж донині. Тому коли я дізналася, що це насправді екранізація і написав книгу сам Ніл Гейман, рішення прийшло саме собою: я почала знайомство з автором через "Зоряний пил" і це було моєю помилкою. Ох, з чого ж почати? Аж слова розбігаються. Це була доволі химерна книга, я б навіть сказала очманіти, яка дивна. З одного боку вона написана, як стовітсоткова казка для дітей, але з іншого там були ТАКІ вставочки з інтимними сценами, що діткам явно то не варто читати. Саме ось ця простота оповіді і збивала мене з пантелику. Автору вже варто було визначитися: писати, як для дітей чи, як для дорослих? Чесно зізнаюся, я не витримала і недочитала книгу до кінця. Як висновок, я раджу всім, хто прагне почати знайомство з Гейманом, оминати цей твір десятою дорогою. Позаяк це один з тих рідкісних випадків, коли екранізація ліпше самої книги. Я постараюсь дати ще один шанс Гейману і не ставлю на ньому хрест. Однак "Зоряний пил" залишиться в моїй пам'яті, як одна з найгірших книг, що я прочитала. На жаль.