Спитайте Мієчку
Паперова книга | Код товару 1263624
Yakaboo 4.7/5
Автор
Євгенія Кузнєцова
Видавництво
Видавництво Старого Лева
Мова
Українська
Рік видання
2021
Кількість сторінок
272
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
130х200 мм
Палітурка
Тверда

Усе про книжку Спитайте Мієчку

Що робити сестрам, яким так легко загубитися у власних думках і бажаннях у великому місті? Все наче й добре, але хочеться поставити життя на паузу, хоча б до вересня, та повернутися у місце свого дитинства. Заплетені стіни старого будинку відгороджують від усього світу з його безліччю питань, а бабуся Тея нічого не запитує, зате завжди поруч.

Але літо час не спиняє: на порозі будинку з’являються люди з колишнього, теперішнього і майбутнього життя. Всі у цьому домі — і самі сестри, і бабуся, і індійська кузина, і розгублена мама, і навіть рудий кіт без імені — на порозі змін. Літо іде, ростуть гарбузи на експорт, розмови не стихають, а проблеми і рішення біжать наввипередки.

Характеристики
Автор
Євгенія Кузнєцова
Видавництво
Видавництво Старого Лева
Мова
Українська
Рік видання
2021
Кількість сторінок
272
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
130х200 мм
Палітурка
Тверда
Рецензії
  •  
    Коли велика сім'я збирається під одним дахом 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Хороша й дещо кумедна книжка.
    Можливо десь нагадує один з голлівудських фільмів, де велика родина збирається під одним дахом, в честь якоїсь події.
    Але тут з українським колоритом. А іноді з іспанським і навіть японським.

    З жіночих персонажів, найкраща то бабця Теодора.
    З чоловічих...мабуть, що кіт Яков)) Він зрозумів, що то навіжена сімейка і просто втік.

    З тими Мієчками й Лілічками - повний капєц, бо я постійно їх плутала.
    У одної двійко дітей від різних чоловіків і одна чужа дитина в нагрузку .
    У іншої, два кавалери і якісь незрозумілі внутрішні боріння, з ким же з них бути.
    Десь всередині книжки, я вже забила на те, хто є хто, бо додалися ще персонажі, а потім ще і ще. А потім народилося ще двоє діток))

    Книжка читається швидко і гумору тут достатньо, щоб приємно провести вечір.
  •  
    шестеро жінок і одна хата 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    "Спитайте Мієчку" - це книжка, написана жінкою про жінок, але не лише для жінок.

    Це історія про представниць одного роду - таких різних і таких схожих, що читаючи спочатку навіть плутаєш, про кого зараз йдеться.
    Бабця Теодора на чолі роду;
    мама Марія, що не хоче ставати дорослою, але доведеться;
    онуки Соломія (власне Мієчка), Лілічка і Марта, кожна з яких вирішує власні проблеми (і так, проблеми з чоловіками, але чого вони не можуть сприйматися як глобальні? бо ж на рівні окремо взятого всесвіту це важливо)
    і правнучки, яка взялася нізвідки.
    А, ще кота, посмертно названого Яковом, чи не єдиного чоловіка в родині)

    Сестри Мієчка і Лілічка на літо тікають від буденного життя і прийняття рішень до бабусі. Одна - від потреби приймати рішення щодо того, кому віддати руку і серце (хоча серце, здається, саме вирішило). Друга - від необхідності приймати рішення щодо далекої Австралії. Раптово приїздить з Індії двоюрідна сестра Марта - з відчутною втомою і двійнею в животі. Бабуся Тея і стара хата всіх приймають, бо так було завжди.

    Будьмо чесні, тут немає супергеройства і світових проблем. Є сумніви, емоції, мрії, трохи надій, трохи розпачу, хата в заростях і старий яблуневий сад. А ще літо, ожиновий дух, тепло, обійми, доторки, щастя ділити радість і горе, потрібність і втіха від того, що є притулок, де можна створити ілюзію, що ти ховаєшся від життя. Хоча воно все одно йде далі, як би не ховався.
Купити - Спитайте Мієчку
Спитайте Мієчку
180 грн
Є в наявності
 

Рецензії Спитайте Мієчку

4.7/5
  • 5
  • 4
  • 3
  • 2
  • 1
  •  
    Коли велика сім'я збирається під одним дахом 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Хороша й дещо кумедна книжка.
    Можливо десь нагадує один з голлівудських фільмів, де велика родина збирається під одним дахом, в честь якоїсь події.
    Але тут з українським колоритом. А іноді з іспанським і навіть японським.

    З жіночих персонажів, найкраща то бабця Теодора.
    З чоловічих...мабуть, що кіт Яков)) Він зрозумів, що то навіжена сімейка і просто втік.

    З тими Мієчками й Лілічками - повний капєц, бо я постійно їх плутала.
    У одної двійко дітей від різних чоловіків і одна чужа дитина в нагрузку .
    У іншої, два кавалери і якісь незрозумілі внутрішні боріння, з ким же з них бути.
    Десь всередині книжки, я вже забила на те, хто є хто, бо додалися ще персонажі, а потім ще і ще. А потім народилося ще двоє діток))

    Книжка читається швидко і гумору тут достатньо, щоб приємно провести вечір.
  •  
    шестеро жінок і одна хата 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    "Спитайте Мієчку" - це книжка, написана жінкою про жінок, але не лише для жінок.

    Це історія про представниць одного роду - таких різних і таких схожих, що читаючи спочатку навіть плутаєш, про кого зараз йдеться.
    Бабця Теодора на чолі роду;
    мама Марія, що не хоче ставати дорослою, але доведеться;
    онуки Соломія (власне Мієчка), Лілічка і Марта, кожна з яких вирішує власні проблеми (і так, проблеми з чоловіками, але чого вони не можуть сприйматися як глобальні? бо ж на рівні окремо взятого всесвіту це важливо)
    і правнучки, яка взялася нізвідки.
    А, ще кота, посмертно названого Яковом, чи не єдиного чоловіка в родині)

    Сестри Мієчка і Лілічка на літо тікають від буденного життя і прийняття рішень до бабусі. Одна - від потреби приймати рішення щодо того, кому віддати руку і серце (хоча серце, здається, саме вирішило). Друга - від необхідності приймати рішення щодо далекої Австралії. Раптово приїздить з Індії двоюрідна сестра Марта - з відчутною втомою і двійнею в животі. Бабуся Тея і стара хата всіх приймають, бо так було завжди.

    Будьмо чесні, тут немає супергеройства і світових проблем. Є сумніви, емоції, мрії, трохи надій, трохи розпачу, хата в заростях і старий яблуневий сад. А ще літо, ожиновий дух, тепло, обійми, доторки, щастя ділити радість і горе, потрібність і втіха від того, що є притулок, де можна створити ілюзію, що ти ховаєшся від життя. Хоча воно все одно йде далі, як би не ховався.
  •  
    про тепло і любов 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Це дуже хороша книжка сучасної української авторки Євгенії Кузнєцової.

    Тут є про все, що довкола нас у реальному житті. Родинні стосунки між рідними, двоюрідними, батьками і дітьми, колишніми і теперішніми переплітаються як і долі кожного з нас, ну або наших знайомих чи рідних то вже точно.
    Головні героїні три сестри, дві з яких є рідними і які водночас повертаються до свого місця затишку і до людини яка їх знає найкраще - до своєї бабусі в старий будинок з яблуневим садом.
    Саме там, серед теплого літа будується або налагоджується ось цей безперервний зв'язок між жінками в їхньому роді.
    Письменниця виразно і любляче змалювала цінність, що таке бути рідними? Зовсім не обов'язково бути генетично спорідненими аби любити одне одного.

    На сторінках цієї книжки є про літо і цей безтурботний час дитячих канікул з людьми які завжди огортають теплом і турботою, а в дорослому віці це місця сили або втечі. Залежить, що з нами відбувається і чого потребуємо в той чи інший момент свого життя. Про безумовну любов до бабусі, яка здається буде завжди і ніколи не перестане розуміти з півслова і відчувати з півпогляду. Про вибір, залишатись чи йти далі, будувати чи залишати і прощатись назавжди.

    В цій книжці так майстерно переплетені іронія та реальність, що місцями сліз не варто стримувати, але чи то від суму і гіркоти втрати, чи від світлих спогадів про щось своє?

    Особисто мені "Спитайте Мієчку" відгукнулась до всіх моїх закамарків, а в рисах героїні бабусі я відчула своїх рідних, які вже не тут.

    Щиро раджу, ця книжка зігріє або навіть обійме вас...
  •  
    ....зворушливо і як вдома... 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Роман у саме серденько ! Зі мною трапилась книга.
    Знаєте, це той випадок, коли абсолютно байдуже на сюжет. Це настільки душевно, атмосферно, по- сімейному, з іронією і гумором, і з великою любов'ю, про яку не завжди кажуть.
    Тим, хто мав щастя проводити дитинство з бабусею, книжка відгукнеться, бо нагадає про своє, з'явиться ностальгія і пекуче відчуття скороминущості і невблаганності часу над нами всіма.
    Бабусин дім - це завжди місце сили, це прихисток і укриття, це завжди років десять, двадцять в минуле. Там, де завжди любов і підтримка, куди йшли з побитими колінами, за смачними млинцями з холодним молоком, і ,часом від сварок з батьками і взагалі від усього світу. Там завжди добре, там можна зупинитись і видихнути. Щоб рухатись далі. Там - ковток свіжого повітря.
    ...."Бо життя не завжди можна жити, часом треба від нього сховатись..."
    Мені б дуже хотілось аби ви прочитали цю книжку. Бо вона прекрасна. Навіть нічого більше не хочеться додавати.
  •  
    Українська Санта-Барбара 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Це найкраще, що я читала за довгий час. Якось в одну маленьку книжку вмістилися кілька поколінь таких різних людей, яких тягне таємничою силою до старенької хати крізь роки і континенти. Ця книжка неймовірно затишна, часто кумедна до сміху вголос, а ще трохи сумна, хоча це приємний і правильний сум. Навіть якщо спочатку трохи плутаєшся в іменах, потім швидко проникаєшся кожною з жінок в цьому вічному шелтері. Протягом цієї історії пройшов іще один цикл життя і смерті, а за ним точно будуть ще багато таких. Це - сучасна українська література, яку я дуже рада бачити. Раджу усім поринути в цю побутову, але водночас наче й магічну історію, адже динамічний і щирий сюжет ’Мієчки‘ того дійсно вартий.
  •  
    Атмосферно
    Велика сім'я поступово з'їжджається в будинок, де пройшло дитинство, і де досі живе майже 100річна баба Теодора. І всі там вони копошаться; роблять ремонти; з'ясовують, що робити з чоловіками і дітьми; виясняють, хто кого любить; саджають гарбузи і корчують яблуні; шукають загублених котів.

    У фіналі все це перетворюється на інтернаціональний карнавал. І раз бабі майже 100 років, і ця рушниця висіла від початку книжки, то на останніх сторінках рушниця таки стріляє.

    От що в цій книжці прекрасне - атмосфера літнього вечора і такого життя, яке ставиш на паузу. І пауза ця буде так довго, як треба, щоб все розставити по місцях. Всі герої від чогось тікають, усім треба перевести подих і одна тільки баба живіша всі живих всю книжку.

    Сюжет, як на мене, трохи натягнутий на голову, все таке у стилі італійських комедій, де зяті - китаєць, італієць і хтось там ще, - з'їжджаються до свекрів на вечерю. Але мені це читалось натягнуто і неправдоподібно.

    Образ Марти, яка приїхала вагітна двійнею, прив'язалась до чужої дочки, а своїх новонароджених двійнят готова пошвидше сплавити до японця на батьківщину - це окреме такешось.

    Мене сюжет, хоч він і не надто динамічний і насичений, відверто відволікав від прекрасних сцен, як вони всі збирались ввечері на терасі, згадували дідовий сад, підколювали одна одну. От окремі епізоди, такі теплі і чесні, витягували для мене все. Улюблена - як віруючі майстри приїхали до них робити веранду на заміну алкашів, які підвели. Шикарна сцена.
  •  
    Літня книжка
    Неймовірно літня і тепла книжечка. Вона невеличка за обсягом, але навіть цього досить, щоб подарувати гарний настрій на два чи три вечори. Це історія про п'ятьох жінок та одного кота, які разом провели одне літо. Іноді у всіх нас життя йде не так, як би нам того хотілося, потрібно поставити все на паузу, втекти кудись і подумати, що ж його робити далі. Так сестри Мієчка та Лілічка повертаються на літо до бабусиної хати. Тут вони знаходять схованку від усіх проблем, дітей, чоловіків, від вибору і його наслідків. Тут дуже класно зображено українське село. Я сама в дитинстві їздила влітку в село до діда з бабою, тому я дуже добре розумію ось це відчуття: тут ти в безпеці. Тут тебе завжди приймуть і зрозуміють. Це хороша історія про родину, про близьких людей, тут багато гумору і сміху, дотепних ситуацій та колоритних персонажів. У книжці головне місце займає не сюжет, а ось ця літня атмосфера: прогулянки в садах, теплі вечори, комарі (куди ж без них), бабуся та її варення. Вона весела і світла, але може бути і сумною. Мені, наприклад, вона нагадала, що в мене вже немає ні літньої хати, ні бабусі.
  •  
    Ніжна і душевна
    "Спитайте Мієчку" зігріє вас холодними вечорами. Зможе наблизити літо і подарує радісні емоції. Щира і життєва, бо такі чи подібні ситуації були у кожного...

    Стоїть собі дім. Заріс плющем, малиною та іншою рослинністю. Дах тече, тераса гниє. А у старому домі - бабуся. І кіт з нею. До бабусі приїздять на літо внучки - Ліля і Соломія. Потім ще й Марта. А потім... Дім перетворюється на рукавичку, куди кожна принесла свої біди, сумніви і радощі. Дівчата ж уже дорослі: у них шлюб, діти, кохання. Коли треба робити вибір - треба час на подумати. А де краще думається, ніж у рідних малинових кущах.

    Це гарна добра книжка про сім'ю, підтримку і гумор, таємниці і рішення. І про любов, бо без неї не буде нічого.
  •  
    Домашній затишок
    Напевно, до середини книги я думала, що книга мені взагалі не сподобається, але чим ближче до кінця, ти більше я розуміла, що вона мене затягує. Ні, не сюжетом, а саме атмосферою. Такою домашньою і затишною.
    Оповідь в книзі йдеться про один старий будинок, який є сімейним гніздом, з якого давно полетіли пташенята (а зараз вже дорослі птахи), залишивши його на стару бабусю Тею. І от чомусь саме цього літа всі заблукалі душі – сестри Ліля і Соломія, їхня кузина Марта та мама сестер Марія - вирішили повернутись до малої батьківщини бодай на 3 місяці. Кожна з них бажає справитися зі своїми переживаннями та залікувати душевні рани.
    Можливі спойлери!
    Майже всі персонажі мене чимось трохи підбішували. Одна втекла від свого третього чоловіка і двох синів, аби наодинці подумати чи хоче вона переїхати разом з ними в Австралію, інша поїхала від свого хлопця, який їй освідчився і за якого вона не мала охоти виходити заміж, але чомусь погодилася. Ще одній вистрілило в голову якесь миттєве бажання і вона вагітною втекла з далекої Індії від свого коханого. Для мене це просто був фейспалм. Особливо я не могла зрозуміти сцени, коли колишній чоловік лишив Лілі свою дитину від нового шлюбу під причиною хвороби дружини (якої нестало вже як пів року) і поїхав собі за кордон, звідки повідомив їй, що віддав дитину назавжди, бо йому не підходить роль батька. Мені хотілось в цей момент просто когось з них стукнути.
    Та все ж, які були б нелогічності в сюжеті, мене підкорила саме атмосфера дому. Я майже на фізичному рівні відчувала цей домашній затишок, аромат яблуневого саду, в уяві малювала як ростуть ті гарбузи, переживала за той дах, що протікав, милувалася новою/зістареною терасою будинку. Як на мене, саме атмосфера перекрила деякі косяки сюжету.
    Загалом, в мене склалися двоякі враження про книгу, але атмосфера витягнула цю книгу.
  •  
    Не можу не хвалити, але зауваження є)))
    Від цієї книжки у мене дуже дивні враження. По-перше, авторка має дуже гарний стиль, пише дуже легко, що просто не можна відірватися від письма. А от щодо сюжету у мене виникли деякі зауваження (суперечності, спротив?). Не знаю, як це пояснити. Але мене дещо збентежило невмотивоване життя жінок цієї книжки. По-перше, героїня Лілічка була одружена тричі: неясно чому розлучилася з Іваном, по однозначно несуттєвій причині розлучилася з Айвеном і вийшла заміж втретє за Грега. Мієчка була одружена з Данилом, але протягом усього сюжету сохла і тихцем зустрічалася з Устимом. Марта втекла з Індії вагітною, виявилося, що вона вагітна від японця Фумітаки. Він її розшукував, дзвонив, а вона його ігнорувала. Її поведінка, до речі, у мене викликала найменше запитань, бо я охоче повірю, що вагітні можуть себе так поводити. Правда, до кінця так і не стало зрозуміло, чи вона хоч любить того Фумітаку, який усе ж приїхав до неї, коли вона відгукнулася на його дзвінок. Іван, перший чоловік, привіз і покинув на Лілю свою дитину від другої дружини. Згодом виявилося, що вона чи то дуже хвора (друга дружина тобто), чи то померла. Отже, Іван віддав Лілічці дитину. Це занадто спрощена картинка. Бо навіть в Україні, як я розумію, жити в чужих людей дитина не може, бо при приході в дитячий садок чи школу, як мінімум, запитають свідоцтво про народження, довідку про щеплення тощо. А Лілічка ж забрала Люсічку в Іспанію, а митниця – це окрема історія. Потім те, що ні з того ні з сього до у двір бабусі Лілічки приїхав Айвен зі своєю новою дружиною. Тобто ні з того, ні з сього – умовне поняття, бо я розумію, що авторка це придумала для того, щоб показати, яка інтернаціональна родина в неї в творі. Адже саме тоді там тинялися Фумітака й Грег зі своєю мамою Наті. Наприкінці ж Данило, якого Мієчка покинула (що й не дивно), для повного ефекту виїхав у Аргентину.
    Лише наприкінці книжки стає зрозуміло, чому книжка називається «Спитайте Мієчку». Тобто чому книжка саме так називається, не надто й зрозуміло, але що мала на увазі авторка, на останніх сторінках розкрито.
    Книжку однозначно варто прочитати, бо в ній авторка затаїла неймовірну кількість тепла й любові.
  •  
    Про душевний прихисток від усіх негараздів
    У кожного в житті бувають проблеми. У кожного бувають ситуації, коли ми не знаємо, яке рішення прийняти. Тоді хочеться поставити все на паузу і заховатися десь від усього світу.

    Лілічка і Мієчка саме вирішили взяти паузу в своїх негараздах і на ціле літо податися в село до 97-річної бабусі. В дім, який помаленьку розвалюється, на який зусібіч наступають хащі малини та дерев, що й не пробратися. Але саме тут вся їхня родина завжди знаходила такий бажаний для душі прихисток.

    Не дивно, що скоро на порозі з'являється ще й двоюрідна сестра Марта з уже округлим животиком вагітної. А за нею приїздить і мати дівчат, дочка старої бабусі (до речі, героїв у книзі чимало, можна навіть і заплутатися)

    Я була готова до того, що старенька читатиме дівчатам моралі, розказуватиме, що не так вони роблять у своєму житті і чому мають відповідні проблеми. Але їхні розмови приємно дивують і часом навіть веселять.

    Взагалі цікаво спостерігати за стосунками усіх жінок. Вони розуміють ситуацію з погляду, з міміки одна одної, знають, де краще змовчати, коли краще зачекати зі словами чи вчинками до відповідного моменту.

    І за той час, поки розмотуються клуби жіночих проблем, помаленьку змінюється і будинок. Бо ж чим ціле літо в селі займатися?

    Фінал книги щемкий і душевний. Такий, яким і має бути. Тому історія дуже припала до душі
  •  
    Про що розказує Мієчка
    Про "Спитайте Мієчку" чула ще до виходу книжки, тому було цікаво що ж там за цією назвою.
    Історія виявилася легка, ненав'язлива, смішна, у стилі фільмів на один вечір: і час добре провів, і не заморочився.
    Сюжет - розповідь про те, як кілька поколінь жінок однієї родини разом проводять літо у старому сільському будинку свого дитинства. І водночас збірка історій життя цих жінок, розказаних у такому трохи пліткарському стилі, бо все якось розпливчато і не дуже зрозуміло, зате з соковитими деталями, заради яких ці плітки, тобто історії, і розповідаються.
    Привернула увагу мова персонажів, мішанина літературної і розмовної лексики, які не дуже поєднувалися. Мені звучала трохи неприродно. Хоч хто його зна, може в тому загадковому Руринті, де колись виросли і зараз проводили літо героїні, справді так розмовляють))
    А говорили вони багато і про все на світі. Такі безкінечні розмови на купу тем, які ведуться між близькими людьми і ніколи не закінчуються, а лише перериваються на трохи, щоб при наступній зустрічі початися з того місця, на якому зупинилися.
    Сподобався гумор в історії. Багато жартували персонажі, ще більше веселилася сама авторка.
    Під кінець книжки (як під кінець більшості родинних тусовок) розмова зайшла на політичне, і під шумок не дуже толерантних жартиків несподівано прозвучала тема війни в Україні, точніше її повне ігнорування. Але як і всі інші, ця розмова була облишена героїнями, щоб повернутися до неї іншим разом.
    Загалом, книжка для одного вечора. З радістю почитаю продовження історій цих героїнь, якщо таке з'явиться.
  •  
    Історія родини довжиною в літо
    Проста, світла, душевна та така затишна родинна книга. Читаючи і смієшся, і переживаєш, і в той же час відчуваєш легкість. Ніби ти сам потрапив до бабусі в село, і переживаєш всі ці спогади.

    Саме це у мене асоціюється з романом Євгенії Кузнєцової "Спитайте Мієчку".
    Історія знайомства з книгою у мене почалася з відео "Прочитане за один вечір" де серед трьох книг, буктюберка розповіла і про "Мієчку". І ця розповідь мене так надихнула, що я вирішила і собі прочитати книгу.

    І я дуже рада, що таки познайомилася з цим романом української авторки. Можливо в деяких моментах, книга була для мене дорослою, але тим не менш вона залишила по собі дуже теплі враження.

    До старого "прихистку" хати бабусі Теодори приїжджають дві сестри Мієчка і Лілічка. Вони вирішують трохи зупинити своє життя та всі питання і беруть собі трьох місячну паузу.

    Поступово, у цю ж хату приїжджає вагітна кузина Марта з Індії. А потім і мама сестер Марія. І маленька донька першого чоловіка Лілічки - Люся. Словом хата починає заповнюватися рідними людьми та новими історіями.

    Насправді мені читати було дуже цікаво. Я не можу порівняти цю книгу з іншими прочитаними, тому що такого ще не зустрічала.

    Родинна історія написана в сучасному стилі, в перемішку з гумором та смішними жартами. Читаючи, ніби відпочивала і переглядала якийсь цікавий фільм.

    І що цікавого я помітила, що я на підсвідомому рівні починала порівнювати персонажів на початку та під кінець. Якими різними вони приїхали і якими рідними стали. Це справді дивовижно!

    Єдине, що збивало з пантелику та трохи заважало - це коли Мієчка і Лілічка починають між собою говорити я геть плутаюся у тому, хто що сказав. Бували такі моменти на початку та в середині, і через це мені було трохи не комфортно.

    Раджу цю книгу любителям легких родинних історій
  •  
    Спитайте Мієчку.Або Лілічку.
    Спитайте Мієчку. Або Лілічку.

    Або Марту. Хоча ні, Марту не питайте, вона все одно вам нічого не скаже. Такий уже в неї характер. Хто батько її дітей, вона розкаже лише в кінці книжки і це стане для всіх несподіванкою.

    Питайте Лілічку - ця радо побалакає про своїх синів, про своїх колишніх чоловіків, про теперішнього, про свою колоритну іспанську свекруху і, звісно, про гарбузи.

    Спитайте 96-літню Теодору, хранительку сімейної пам'яті, берегиню зарослої плющем хати, що стала літнім прихистком шістьом жінкам її сім'ї. Місце сили і відновлення, ця стара хата об'єднала чотири покоління і додала усім їм трохи клопоту.

    Спитайте Мієчку. Питайте її про Лілю, Марту, бабусю і зарослий сад, який треба корчувати, але не питайте її про почуття. Кохання для неї це сум, а не радість.

    Мені шкода, що ніхто не спитав Люсю. Вона, звісно, ще мала, щоб говорити, а все ж таки на її почуття варто було б зважити.

    А якщо спитаєте мене, то я відповім, що у цій зворушливій історії недостатньо глибини, щоб оселитись в моєму серці. Навіть дотепні діалоги не спасають від відчуття, що над тобою клубочаться сірі хмари меланхолії. Я, звісно, рекомендуватиму її друзям, які люблять легке чтиво, але ставлю їй лише 4 зірки.

  •  
    Чудова літня історія про родину
    Довго я відкладала прочитання цієї книги, тому що боялася що все захоплені відгуки не щирі. За анотацією, я думала це марна трата часу. Виявилося, що я дуже сильно помилялася.
    У всіх залишилися теплі спогади про дитинство, про будинок, де жили бабуся з дідусем і ви проводили там літо, їли малину з куща, на обід салат з ароматних помідорів і молоко свіже на сніданок. Ця книга саме з такою атмосферою ностальгії за родинним гніздечком, за літом і людям яких вже немає.
    Дві сестри Мія і Ліля вирішили, що життєві проблеми їх виснажили і дівчаткам необхідна пауза, вони приїжджають до бабусі в село. Обидві сестри знаходяться на роздоріжжі, Мія не знає чи виходити їй заміж, а Ліля перебуває в сумнівах чи переїжджати їй в Австралію. Пізніше в село ще приїжджає двоюрідна сестра і мама дівчат і ось так під одним дахом збирається не одне жіноче покоління цієї сім'ї.
    Ця книга про сім'ю, сестринську і материнську любов, про дружбу та й взагалі про вона про життя. Неймовірно тепла, зворушлива, місцями смішна історія з ноткою меланхолійного смутку, дуже раджу всім.
  •  
    Спитайте Мієчку
    Чудова книжка для затишних осінніх вечорів про літні пригоди двох таких різних, але й водночас схожих сестер. Це книжка Євгенії Кузнєцової «Спитайте Мієчку». Роман Євгенії Кузнєцової «Спитайте Мієчку» - це життєва історія двох сестер та їхньої бабусі, інших родичів, друзів та знайомих двох сестер (головних героїнь роману).
    У кожної людини є в житті місце сили, місце, де ми почуваємося затишно, безпечно, де ми відкриті та щирі, де нам не страшно, де ми не боїмося визнавати свої помилки та поразки, де радіють з наших перемог та підтримують нас після невдач.
    Таке місце є і в Мієчки та її сестри Лілічки. Це старий, але затишний будинок їхньої бабусі. Це не просто будинок, це наче чарівне місце, де кожен може відродитися, прийняти найважливіші рішення, відкрити свої таємниці. А бабуся – це наче «фея-чарівниця», до якої приходять, щоб отримати пораду та підтримку. Саме до бабусиного будинку приїжджають сестри, щоб втекти від міського життя та життєвих проблем, а бабуся стає для онучок наставником, лікарем розбитих сердець, порадницею.
    Старий бабусин будинок стає для сестер таким місцем, де вони можуть втілити всі свої давні мрії, де вони можуть по-справжньому бути щасливими, де сестри сміються та жартують, де родина разом плаче та сміється.
    На долю наших сестер випали важкі випробування, але вони їх пройшли. Хто допоміг Мієчці та Лілічці отримати перемогу, здійснити свою мрію, подолати усі життєві труднощі, вирішувати кожному читачу. Чи то їм допомогла бабусина молитва та порада, чи то таку силу має родинний дім, чи то в старому, зарослому саду цілюще повітря? Це вирішить читач.
    Євгенія Кузнєцова точно та майстерно зуміла описати душевний стан кожного героя, і, здається, то не в героїв життєві проблеми, а у тебе, радієш ти, а не вони, кохаєш також ти, а не вони. Євгенія написала не просто історію двох сестер, а розкрила нам їхню сповідь.
    Це легка та душевна історія про щирі, теплі почуття. Це та історія, від якої захочеться плакати, сміятися, радіти. Це та історія, після якої читач захоче відкрити альбом зі старими родинними фотокартками, подзвонити до рідних.
    Коли ти перегорнеш першу сторінку книжки, тобі буде вже важко відірватися від життєвої історії сестер та їх бабусі. Стиль написання роману простий та зрозумілий, без зайвих деталей. Євгенія Кузнєцова своїм романом відкрила для читача чарівний світ затишку й тепла.
  •  
    Найтепліша книга про жіноче царство
    Не можу описати, як довго я чекала чогось подібного від українського автора. Чесно кажучи, навіть втратила надію. Але прочитала відгук знайомої у соцмережах і з трепетом замовила.
    Вже лиш тримаючи цю книгу в руках, розумієш, що вона особлива. обкладинку хочеться торкатись, роздивлятись, поставити на видноті в книжковій шафі. З першої сторінки читання відчуваєш щось тепле і справжнє в мові автора, в пестливості українських слів і вцілому це почуття не полишає тебе всю книгу. Мені одразу сподобалось, що нема показової краси і сучасності. Є кілька звичайних, неідеальних жінок, які заплутавшись в дорослому житті і стосунках, втікають туди, де все стає простішим і зрозумілішим. Там все сповільнюється і постає в іншому світлі. Старий дім, де тобі завжди раді, ким би ти не став за останній важкий і шалений рік. Тут не питають про зайве, але слухають, тут три покоління жінок вирішують свої-чужі проблеми і проживають свої особливі моменти. Тут є місце справжньому прийняттю, співчуттю і любові, яка здатна все покрити. Кажуть, що ця книга нагадує про все найпрекрасніше, пов'язане з рідним домом. Так і є.
  •  
    Жіноче коло
    Історія, що полонила моє серце...
    Неймовірно тепла і сонячна сімейна історія.
    Сестри Ліля та Мія приїздять до своєї бабусі, якій 96 в село. Це їх місце сили. Жіноче місце сили. Місце, де можна поставити життя на паузу і вирішити, що з ним робити далі. Ліля не хоче їхати в Астралію, куди збирається їхати працювати її чоловік. Мія вирішує чи прийняти їй пропозицію руки і серця від надійного, а чи поринути з головою стосунки з тим, хто не дуже її цінує. Згодом до них прилітає двоюрідна сестра Марта, що виявляється вагітною. А потім...
    А потім - читайте самі!
    Мене історія дуже зачепила. Мабуть тому, що я сама маю двох рідних сестер. І кожного літа ми їздили до бабусі, в село. А туди приїздили ще наші двоюрідні брат з сестрою. І ті всі сестринські розмови, жартики, підколи мені дуже знайомі. Часом я сміялася вголос і намагалася зачитати ті уривки чоловікові (але йому якось те не було так близько). Потім я плакала. Плакала, бо історія мене дуже розчулила. От дійсно - зі мною сталася книга!
    Тому я її щиро рекомендую! Особливо тим, хто любить сімейні історії...
  •  
    Тепла-тепла історія
    Тепла-тепла історія, яка зігріє вас у будь-яку пору року. Я її читала восени, але мені здавалося, що за вікном у мене літо.
    Спочатку я чомусь подумала, що це дитяча книга, але ні. Це сімейна книга. Це книга-архів, розповідь про життя однієї родини (здебільшого, жіночої її частини), про те рідне, близьке, зрозуміле, що буває лише між тими, кого ми називаємо Сім'я.
    Різні жіночі характери і темпераменти, різні долі, різні покоління: мудра і смілива бабуся Теодора, свободолюбива Марія, запальна Марта, тендітна Лілічка і така рідна читачу і зрозуміла Мієчка - усі вони стають нам добрими товаришками, і , не дивлячись на відмінності між цими прекрасними жінками, Любов і Взаємопідтримка завжди панує у Будинку, куди усі вони приїхали подумати, перезавантажитись, визначитись, чого вони хочуть у своєму житті.
    Ця історія дала мені набагато більше,ніж я могла від неї очікувати. Душевна, щира, щемка, а моментами така смішна (а гумор - простий і побутовий, але від цього не менш кайфовий), що цю книгу хочеться просто обіймати і радити кожному.
  •  
    Спитайте Мієчку
    Якщо ви читали «Intermezzo» Михайла Коцюбинського, і вам сподобалося, і хочеться ще почитати щось подібного, але сучаснішого, то ця історія для вас.
    Хоч вона і не має яскравої гендерної зафарбованості, та все ж волію сказати, що це жіноча повість: від авторки-жінки, про жінок і для жінок.
    В кожного з нас є такий період, коли дуже складно, і хочеться безчасового, безмісцевого перепочинку хоча б від своїх нав’язливих думок, від рутинних і не дуже проблем, від життєвоповоротних виборів. Добре, коли є таке місце, де можна знайти спокій, перепочинок і розуміння, і наповнити силою і енергією вичерпану душевну криницю.
    Таке місце є у Мієчки і Лілічки – дім бабусі Теї і далекому селі. Той дім виростав і будувався під наглядом бабусі і дідуся, там, під акомпанемент будівництва зростала їхня матір Марія, туди тягло і сестер у час життьових негараздів. Одне з таких літ показує нам авторка у цій книзі.
    Бабусі Теї 96, та а онучкам під сорок. Їх важко назвати юними, вони прожили немало подій, але все одно зберегли в серці дитинну віру в чудо. Це літо потрібно їм для відновлення, а ще для того, аби побути разом, коли в дім з’їжджається жіноцтво, щоб відчути свою силу і провести чи не останнє літо з бабусею.
    Книга дуже справжня і щира. Сумна і радісна водночас.
  •  
    "Ніщо не зупиняється, хай як ми робимо вигляд, що ставимо життя на паузу."
    Дуже тепла і родинна історія. Розповідь про те, що кожному з нас часом потрібні час і місце, що вирішити, вибрати, відпочити і відчути себе безтурботним.

    Таким місцем для Мії, Лілі і Марти стала хата бабусі Теодори. А згодом у хаті поселяться ще Люся і Марія. Це буде літо, де кожен, нарешті, скаже собі, чого найбільше хоче і що найбільше потребує. Це буде літо наповнене гарбузами, яблуками і тихими розмовами на терасі старого будинку дитинства. Це буде час сестринства, материнства і теплої бабусиної любові. Це буде час, де ніхто нікого не засуджуватиме чи не докорятиме. Тут будуть лише слухати і довіряти.

    Дуже запала в серце бабуся Теодора. От читаєш про неї і стає тепло на душі. І навіть, якщо у вас ніколи не було такої хати і такої бабусі ви все тут відчуєте рідним і своїм.

    Книжка надзвичайна! Перед вами намалюють українське село і ця атмосфера родини, затишку і любові заполонить вас сповна. Книжка читається на одному подиху і від неї неможливо відірватись. Я почала цю книжку у дуже важкий час і вона дозволи мені опанувати емоції і відпочити від навколишнього хаосу.

    "Після пончиків і прибирання усі троє сіли надворі для оплакування померлих родичів. Бабуся починала згадувати: спершу усі в спогадах були святі люди, без жодних недоліків. Того літа їй виповнювалось дев’яносто шість, тому вона пам’ятала немало родичів. Після першого раунду плакання за святими вона починала згадувати їхні гріхи і казала, що якби не її янгольський характер, з ними усіма без винятків можна було б перескандалить. Коли родичі закінчувались, бабуся починала згадувати співаків і співачок. Потім акторів. А потім Лілічка починала згадувати поіменно всіх котів і собак, що жили колись у цім домі своїм щасливим собачо-котячим життям."

    Читайте і насолоджуйтесь!
  •  
    Спитайте Мієчку
    Книга про кожну з нас. Історія, яку має прочитати кожен. Суть і принада цієї книги – у відчуттях і у сенсах, які закладає кожен з читачів. «Спитайте Мієчку» дає уважному читачу простір для власних спогадів і власних запитань, які ми б хотіли поставити собі чи комусь із рідних.
    Хто я є? Чим є моє життя? Який вибір зробити? Як жити далі? Чому в дитинстві було так просто і щасливо, а дорослим складніше? Це добре чи погано?
    Під дахом будинку бабусі Теодори збираються її донька, внучки, двоюрідна внучка, донька одного з кавалерів внучки, а згодом, в кінці літа і чоловіцтво.
    Їм треба спокій і перепочинок. Вони втомилися від постійної міської метушні, і кожній з них треба розмислити і вирішити, що робити з життям далі. Який вибір зробити? Попри те, що може здатися, що життя в сільському будинку законсервоване і поставлене на паузу, насправді це не так. Ростуть гарбузи, дичавіє яблуневий сад, фарбується підлога на терасі і ремонтується дах. Щоб життя бурлило, а не текло, треба жити, і сестри напрочуд діяльні, хоч і не так, як у звичній реальності.
    Книга залишила мене в зачаруванні і задумі, і я обов'язково її перечитуватиму, коли потребуватиму душевного відпочинку.
  •  
    Книга яка відволікає від жахливих новин
    "Який аргумент, - втрутилася Марта. - На все одна відповідь - війна. І зараз війна".

    Закінчила читати книгу ще на 40 день війни (04.04.2022), але написати відгук змогла тільки зараз. Коли я читала книгу, дні були не з легких: повітряні тривоги, переживання і стрес від новин, які ще тоді постійно моніторила, хоч і менше, ніж в перші дні війни. Відволіктися і не збожеволіти допомогла книга Євгенії Кузнєцової "Спитайте Мієчку". Це історія про жінок родини від найстаршої до наймолодшої, про буденні і такі банальні проблеми (особливо, коли на твою країну прилітають ракети і бомби, і не знаєш чи виживеш). Але це історія у мене асоціюється і з домом, в якому виросла твоя мама/тато, пройшло твоє дитинство з сестрою/братом, дім, де завжди чекає тебе бабуся і пригостить смачненьким.

    Паралельно з цією книгою я читала і інші, але саме ця змогла настільки сильно відволікти від жахливих новин з телеграм-каналів і перенести у затишне гніздечко бабусиного дому, що і після прочитання на душі стало легше. Правда не відразу, поступово. Я нарешті змогла виплакати весь біль на душі, і тепер я відчуваю, що я сильніша, і можу рухатись далі. Адже далі тільки перемога.
 
Характеристики Спитайте Мієчку
Автор
Євгенія Кузнєцова
Видавництво
Видавництво Старого Лева
Мова
Українська
Рік видання
2021
Кількість сторінок
272
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
130х200 мм
Палітурка
Тверда
Папір
Офсетний
ISBN
9786176798552
Вага
250 гр.
Тип
Паперова
Література країн світу
Українська література
Література за періодами
Сучасна література