Сарамагу - майстер створення нових реальностей. Реальностей, таких відмінних від нашої, але таких реалістичних, що просто неможливо в них не вірити. "Смерть бере відпустку" - стовідсоткове кіно на папері. Автор майстерно занурює мене як читача у світ, де Смерть вирішила трохи відпочити. А що ж буде з тими, хто вже й так при смерті? А що буде з тими, хто потрапить у аварію, несумісну з життям? А що робити самогубцям, які прийняли фатальне рішення? Відповідь приходить згодом: чекати на фіолетовий конверт. Але його ще ж треба отримати, а у Смерті свої графіки розсилки. Вона ж бо, поважна пані, взяла відпустку! Не знаю, чи була б ця історія такою захопливою, якби не "випадкове кохання". Пишу "випадкове" в лапках, бо автор його точно передбачив. І не дарма. Без цього книжка стала б ще одним філософсько-психологічним романом, де за одними довжелезними роздумами про життя та смерть йдуть наступні і так без кінця. Але тут ми маємо інтригу. Тут ми маємо чудову і непересічну історію. Тут ми маємо героїв, за якими цікаво йти далі й далі. І тут ми маємо фінал, після якого ще довго на обличчі тепла розслаблена посмішка. Так, читається роман складнувато. Є довгі заплутані речення та величенькі абзаци. Але все воно варте витраченого часу та уваги. Адже коли ще випаде нагода прочитати історію, починається яка загадковими словами: "Наступного дня ніхто не помер".

Невеличкий зручний формат. Стильно оформлена обкладинка. А от текст - суцільне полотно, де замість крапок бувають коми, де немає абзаців чи розділених діалогів - ніколи не могла сприймати такий потік тексту, але в цьому випадку все інакше. Спочатку незвично, а потім, втягнувшись починаєш поринати у сюжет з головою. Це моє перше знайомство з Жузе Сарамаґу. Кажуть, що його "Сліпота" краща за цю книжку. Але мені і ця сподобалась. Дуже незвичний неординарний сюжет, це зрозуміло з назви. Здавалося б втілилася мрія багатьох, адже всі хочуть жити якомога довше, а бажано і ніколи не помирати, автор вирішив втілити цю мрію в реальність. Та чи стається так, як безхмарно все уявлялося? Чи раді будуть люди від того, що мають можливість жити, чи в деяких моментах триматися за життя, навіть потрапивши в аварії чи дійшовши до дуже похилого віку. Смерть взяла відпустку...Ну, а що, теж захотіла відпочити)) А потім повернулася з фіолетовим конвертом. І кожен хто його отримає... Має... Сім днів...

Для мене книга розділилась на дві смислові частини. В першій з них автор дає змогу подумати про те, що станеться, якщо нарешті здійсниться мрія всього людства і життя буде продовжуватися вічно. Чи дійсно все буде настільки райдужно, якщо одного прекрасного дня люди перестануть помирати? Як виявилось, це стане неабиякою проблемою і для похоронних бюро, що живуть, заробляючи на смерті, і для притулків для старших, для яких звичним є постійний потік клієнтів, і для церкви, бо ж якщо немає смерті, то немає і воскресіння, а це ж ламає всю систему, на якій побудована релігія, і для страхових компаній, і для медичних установ і т.д. , та й для звичайних людей це теж виявилось проблемою, бо куди ж дівати немічних старих, які опинились між цим і тим світом, але померти не можуть? Друга частина - це історія самої смерті. Вона, намагаючись щось змінити (хоча причина цього так і лишилась невідомою), вирішила попереджати людей про їх кончину за тиждень , аби ті мали час залагодити невідкладні справи та попрощатися з близькими. Але щось пішло не так, і один з адресатів вчасно не помер... Книга дуже хороша. Повністю в стилі автора, але... переклад - це щось. Слова типу пропонування (пропозиція), вистать (постать), научка (урок), скон (кончина), знезавданений (той, що не має завдання), орльовий (орлиний) і т.д. псують будь-яке позитивне враження від книги.