Історія з будинку престарілих про золоті часи родини Трегрудів. За мотивами роману знятий однойменний фільм. Книгу ще цікаво читати, а от вже фільм ні, хоч там є і незначні зміни в сюжеті. Авторка роману знайомить з величезною родиною Трегрудів прийомними дітьми, темношкірими слугами та їх внуками в майбутньому. Про кафе «Зупинка», яке стало культурним центром маленького залізничного містечка. Де і найчастіше відбувались знакові події. Де кожен незалежно від кольору шкіри, фінансового стану чи чогось іншого міг знайти прихисток і їжу. Де права людини завжди захищали і ставились із розумінням. Цікава форма подання сюжету в записках щоденнику та замітках в газеті. Проте, через порушену хронологію можливо плутатись в лінії сюжету. Оскільки нас закидує в різні часові проміжки дії роману. Це особисто моя точка зору. Не скажу що буду другий раз перечитувати цей твір, але вперше було цікаво ознайомитись. Дотепні діалоги від героїв та детективний домішок наприкінці історії. Герої переживають і важкі часи Депресії в США так і війну чи повоєнні голодні часи. Авторка пише про темношкірих слуг та виводить їхні людські цінності на щабель вище інших «білих». А ще демонструє через події яка прірва була між людьми всього лиш за більший вміст меланіну на шкірі. Чи то дань тенденції чи авторка й справді переймалась проблемами нерівності до того як це стало популярним… Залишається здогадуватись. Але як історію про золоті часи однієї родини і долі їхніх дітей в маленькому місті та поза межами нього варто почитати.

Начну, пожалуй, с того, что книга была прочитана мною очень быстро, и это несомненно плюс, от страниц и правда невозможно было оторваться. По началу может быть немного сложно из-за разных временных отрывков и множества персонажей, но спустя короткое время всё становится понятным, и читать хочется без остановки. Безумно люблю книги, после которых ты словно побывал в том времени, о котором рассказывает автор, и это определенно одна из них. Писательница подбирает прекрасные слова и ситуации, хорошо прописанных и интересных персонажей чтобы суметь интересно рассказать нам о своей идее, и у неё это прекрасно получается. Кафе, о котором идёт речь для меня будто находится по соседству, и там действительно работают две прекрасные девушки, вот, прямо за забором. За отношениями между персонажами безумно интересно наблюдать. За любовью, за дружбой, за счастьем и горем. Случается много хорошего, но не без плохого, автор смогла показать настоящую жизнь. Через весь сюжет, что бы ни происходило, проходит тонкая ниточка надежды. Особенно рекомендую книгу тем, кому в сердце нужно немного тепла.

"Чому люди мають старішати і вмирати?" Чому час такий швидкоплинний і нищівний? Чому життя минає так швидко, як історія книги зібрана із самих цікавих, щасливих й не дуже моментів? "Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"- історія довжиною в життя. Книга занурює нас в події різних часів, які поєднує одне містечко і одне кафе. Люди, які стали сім'єю і жили так, ніби їхнє життя залежить від кожного хто поряд і вони готові ділитись усіма моментами. В центрі подій Іджі і Рут - дві жінки, яких поєднала невидима сила. А навколо них ще безліч і безліч людей. Книга наповнена персонажами. І не дивлячись на те, що їх досить багато, історія кожного є важлива і пов'язана з іншими героями. Багато читачів кажуть, що така кількість згаданих людей у книзі приводить до певної плутанини, адже важко запам'ятати кожного і ніхто із них не розкрився як особистість. Та власне мені було достатньо інформації про них і я насолодилася кожним. Також, хочу окремо сказати про обкладинку книги- вона неймовірна! Протягом читання, я постійно дивилась на неї і захоплювалась затишком, який змогли передати лише в одній картинці. І взагалі, ця книга оповита затишком. Як розповідь бабусі довжиною в життя. Як найтепліша любовна історія. Як найміцніша, найвірніша дружба. Плакати, сміятися, хвилюватись і просто тонути між рядками- ось, що вона змушує робити. Вона вчила мене відчувати не торкаючись. Передавала горе і радість. І я неймовірно рада, що вона потрапила на мій шлях.