Бруно Шульц став для мене цьогоріч справжнім відкриттям. Дивуюся, що такого талановитого автора ми не вивчали в школі, навіть побіжно не згадували. Народився і прожив усе життя в Дрогобичі, польськомовний єврей, писав свої оповідання польською мовою. Ця збірка у прекрасному перекладі Ю. Андруховича. Власне, до цієї книги увійшла не одна, а дві збірки Бруно Шульца, а також іще чотири оповідання поза збірками. Оце і є уся спадщина, залишена автором. Решта його творів, в тому числі і роман, були, на жаль загублені. Отже, дві збірки оповідань "Цинамонові крамниці" та "Санаторій під Клепсидрою" - це така своєрідна автобіографія, в центрі якої хлопчик та його батько. Та ще ціла купа цікавих самобутніх персонажів. Ну, і сам Дрогобич, - чарівний, затишний, сповнений магії. Так, оповідання Бруно Шульца повні магії, міфології, філософії. Його тексти в унікальний спосіб поєднують у собі розумні наукові терміни з простими діалектизмами. Це не легке чтиво, але воно того варте. Так майстерно обходитися зі словами, підбирати їх, гратися, - це ж треба мати неабиякий талант. І, таким талантом безумовно був наділений Бруно Шульц. Рекомендую.

Шульца, здається, на Галичині знають всі - ну, всі, хто хоч побіжно цікавиться історичними, міськими, культурально-краєзнавчими темами. Звісно, що про Шульца багато чув і я, але руки, мабуть, не дійшли би придбати його "Крамниці", якби не один випадок. Що автором, що твором мене подвійно заінтригувала одна моя далека інтернетівська подруга - людина, яку я ніколи не бачив, але знаю як особу цікаву, неоднозначну: дуже глибока, тонка, інтелектуальна її натура поєднувалась з тягою до крайньої теміні, містики, різного роду найхворобливішої філософії та окультизму. Отож, в одній з розмов ця "Матір всього Зла" випадково привела мені цитатку саме з "Цинамонових Крамниць": "Ви знаєте, що в старих помешканнях бувають покої, про які ми забуваємо. Місяцями не відвідувані, в'януть вони в запустінні між старими мурами, і трапляється, що й засклеплюються в собі, заростають цеглою і, втрачені раз і назавжди для нашої пам'яті, втрачають поволі й свою екзистенцію. Двері, що ведуть до них з якогось підмостка тильних сходів, можуть так довго недобачатися домівниками, що аж вростають, входять у стіну, яка затирає їхній слід у фантастичному рисунку тріщин і подряпин." Треба зазначити, що на той час я вже декілька років займався урбаністикою, локальною історією, дослідженнями свого міста - такого ж малого галицького штетлу, який тут описує Шульц. І звичайно що "сухими" історією та архітектурою я не обмежувався: більш делікатні, невловимі, суб'єктивні, майже поетичні речі - те, що власне й відносять зараз до царини напівнауки-напівимистецтва - урбаністики - ідеально доповнюють традиційну, академічну науку, якщо ми говоримо про вивчення міст. І, мало того - станом на нині всіляка "тонкість" є якраз найбільш актуальною. Тому вже з однієї тої цитати я зрозумів, що твір Шульца в якомусь плані є унікальним, безцінним для мене як історика - бо деталізація опису життя малих міст Галичини в довоєнний час там є просто колосальною; у якомусь сенсі, її ясність та викристалізуваність є зрівнянна з кольоровою фотографією чи відеороликом (яких ми майже не маємо з тих часів), а то і перевершує їх. Запахи, смаки, навіть банальні фантазії і додумки автора - є багатим джерелом для історичної антропології та урбаністики. Хоч вони і на перший погляд є художніми - а отже суб'єктивними, видуманими - але навіть в такому вигляді відображають щонайменше тодішню реальність, тодішній світогляд і менталітет, адже навіть вигадка людини народжується завжди з правди, з побуту - з того, що її оточує. А додаткові запевняння подруги Христі про те, що "Бруно Шульц в своїх Цинамонових Крамницях багато досліджував простір у галицьких помешканнях" мене остаточно змусили придбати цей твір, і то "у форматі-максимум" - на папері. Тому зараз упевнено можу ствердити, що для науки "Крамниці" - безцінне джерело. Щоправда, деколи дивує мова викладу: часто вона аж надто гіперболізована, драматизована, особливо в частині художніх засобів; таке враження, що автор зумисне пробує подати думку (часто просту і тривіальну) якнайпишніше і найзаплутаніше - тобто, надає перевагу не змісту, а формі. В такому підході відчувається певна штучність, якщо оцінювати це вже з художнього боку, як текст. Можливо, виною цьому є переклад Андруховича, який "перестарався" - сказати важко, бо до шульцівського оригіналу я ще не дойшов (а треба). Та, в любому разі - цей твір слід розглядати вже з історичної, а не літературно-критичної перспективи, а Шульца - як визнану легенду. Книгу ж цю його - як маст-хев на полиці кожного вдумливого галичанина, краєзнавця чи урбаніста, не кажучи вже про поціновувачів прози. Свій примірник, до речі, замовляв колись саме на Yakaboo:) І іншим рекомендую!

Бруно Шульц - письменник, художник із єврейської родини, що провів усе своє життя у провінційному галицькому містечку - Дрогобичі. Пережив австрійську владу, польську, радянську... Жив в роки І-ї та ІІ-ї Світової війни та загинув від рук нацистів знищений як єврей. Людина мало знана за життя, довго невідома і по смерті, що існував на невеличку заробітню плату вчителя гімназії. Мав певні знайомства в богемі, але звичайно ж ніколи не був "зіркою". Автор графік та замальовок здебільшого еротичної тематики (пікантні, в стилі домінуючої над чоловіком жінки - такого собі легкого "мазохізму"). І ось він був автором і двох невеличких збірок оповідань - "Санаторій під клепсидрою" та "Цинамонові крамниці". Саме вони увійшли у це видання. Важко окреслити про що вони - це такі собі емоційні спогади із дитинства (ще епохи перебування Галичини в складі Австро-Угорської імперії) - під іменем головного героя замаскований сам малий Шульц, його батьки, знайомі і сам Дрогобич із його життям у цей час. Фактично оповідання не мають сюжету - там немає чіткої лінії "зав'язка ... фінал". Так що їх можна читати в будь якому порядку і навіть відкривши посеред оповідання на якійсь сторінці. Головне тут не зміст! А стиль! Його мова - це щось унікальне - скільки не читав книжок, а такого чогось ніде не зустрічав! Вона переповнена символами, цим "імпресіонізмом", там оживають кольори, світло (може тому що автор був художником), реальність і нереальне зливається... Там батько що помирає може стати тваринкою і лазити по долівці... Величезна кількість синонімів, антонімів, порівнянь і т.д. Це якась така неймовірна феєрія, калейдоскоп, перемішання. Це можна назвати і таким собі галицьким "містичним-реалізмом" І звичайно життя провінційної давньої Галичини якої уже не існує - тут скоріше це не висвітлені образи, картини, а відчуття у словах! А ще тут є гумор, але особливий - гумор із тінню суму, такий притаманний для євреїв. Звичайно найкраще б ознайомлюватися із польськомовним оригіналом (у якому читав вперше книгу я), але переклад Андруховича також дуже якісний і відбиває увесь колорит творів. Книга вас здивує, може навіть ошелешить, але кожен, хто хоче спробувати чогось особливого, повинен її хоч трішки почитати і зануритись у ці кольори, світла, запахи, звуки, символи!