Українсько-російський Словник «Скажи мені українською» має на меті вивільнити українську мову від усього зайвого. Сьогодні у рідній мові стільки зайвини, що вже й не злічиш. А найгірше, годі зрозуміти, де ж серед розмаїття суржику кальок, покручів, чужомовних запозик, правдиве українське. Оте наше самобутнє, яке ми століттями втрачали й продовжуємо втрачати під ярмом асиміляційної політики зросійщення української мови, а сьогодні й на догоду глобалізаційним процесам.

То ж, де воно наше, українське? Слово! Бо воно таки важить, особливо на тлі російської агресії та інформаційної війни «Русского міра» супроти усього українського. Згадаймо, де розпочалася війна, і хто став найлегшою здобиччю окупанта. Російськомовний українець, більшість населення Півдня та Сходу України. Отож-бо, українське слово особливо важить, якщо хочемо зрозуміти власну самобутність, позбутися рабського тавра, стати суб’єктом міжнародного права.

Знаковим завданням Словника є очищення рідної мови від усієї полови та бур’яну, що здавна захаращують її красу. А відтак применшують її самобутність та велич. Замість того, аби пишатися нашими правдивими словами, перлинами народної творчості, колоритними словотворами та словосполуками, ми віддаємо своє мовне багатство на поталу суржику, низького ґатунку мові вулиці, з якої вже й не добереш, що там українське, російське, а чи англомовне.

Зауважу, що Словник аж ніяк не є авторською спробою щось забрати в української мови. Боже збав, збіднити її! Це радше намір показати, що окрім загальновживаних слів та висловів є ще і правдива мова, яку на превеликий жаль забуваємо, залишаємо на сторінках словників, книжок, а чи за лаштунками театральних вистав та кінострічок. Відтак применшуємо її вагу, трактуючи споконвіку вживану народну мову як щось застаріле, архаїчне, діалектичне, та й загалом нікому не потрібне.