Книга починалася як посередній фільм, в якому декорації умовні, а актори грають виключно настільки, щоб глядач вгадав архетипні образи й сам додумав атмосферу. І так до самого кінця мене не полишали питання щодо логіки подій, мотивації протагоністів та антагоністів. Якщо чесно, я була налаштована на легке чтиво і не збиралась доколупуватись до деталей, але наприкінці автор замахнувся на трагізм масштабів Орвелла — і тут я вже не змогла вимкнути мізки. Як на мене, реалізація цього твору нижча від заявленого масштабу. Протягом читання весь час мала відчуття, що я розумію, ЩО автор хоче сказати: як його герої були в стані А, а потім опинились в стані Б. Але от цей перехід між станами не є для мене правдоподібним, переконливим, чи хоча б дрібку емоційним. Як на початку історії персонажі здались картоном (зі стандартним набором характеристик як для певного типажу), так наприкінці ним і лишились (хіба що характеристики тепер інші). Не було хімії ні між головними героями, ні між героями і злодіями, ні у героїв всередині внутрішнього я. Експозиція накидана грубими мазками. Її достатньо, щоб помістити в неї персонажів, але замало, аби пояснити механіку всього світу. Текст часом сприймався як суха інструкція (подекуди це буквально були словесні описи інструкцій, які дивляться/слухають головні герої) — це не сприяло захапливому читанню. Також не полишало відчуття, що десь я вже це бачила, тільки у більш яскравій реалізації. Про безмежну владу корпорації — підліткова книга “Сканери” Р. М. Зонтага вразила більше: там у головного героя мотивація зрозуміла, ще й твір піджартовує над власною вторинністю. А коли настав “шокуючий” момент про бургери, я всього лиш згадала “Смертні машини” Ф. Ріва, де переробка фекалій на їжу описувалась значно гидотніше. Я солідарна з відгуком Олександра Морозова, хіба що ставлю книзі не 1, а 3. Якщо сприймати її виключно як фільм категорії В, то вона покатить, щоб зайняти час.

«Сховище» - гарний, сучасний і динамічний антиутопічний роман про велику інтернет-корпорацію «Хмара», яка в умовах браку природніх ресурсів та робочих місць, забезпечує багатьох людей роботою, доходами і житлом. І все б нічого, аби разом з цим не контролювався кожен людський крок і дія. Фактично, люди стають автоматами, що скеровуються підказками системи і виконують певний набір дій, необхідних для виробничого процесу корпорації. Кожен співробітник «Хмари» намагається здобути і втримати персональний корпоративний рейтинг. Бо якщо через недостатню старанність і дисциплінованість рейтинг працівника впаде до одиниці - це означає звільнення, і як наслідок - подальше безробіття і зубожіння. Через це багато звільнених вчиняють самогубство. Тому основна маса людей мириться з існуючим становищем. Але є й такі, хто хоче зруйнувати монополію «Хмари». Для цього йде пошук вразливих місць корпорації, під час якого з'ясовується багато цікавого. Наприклад те, що суперпопулярні хмарні гамбургери виробляються шляхом переробки лайна…

Роб Харт - Сховище. Антиутопію та постапокаліптику я обожнювала в підлітковому віці. Якось все те напруження і пригнічення ідеально лягало на мої бунтуючі гормони. З часом такі жанри стали даватись мені все тяжче і тяжче. Якось більше стала пропускати через себе, а тому після книг впадала в якийсь сум та розпач. Занадто переймала атмосферу. Але все ж таки захотілось мені згадати молоді роки і вирішила почати саме з цієї книги. Це не зовсім антиутопія чи світ після апокалипсису це так би мовити - передпокій оцього всього жанру. Ще все тільки починається і остаточно не збулось, але ще ось ось і все. Перед нами постає не таке й далеке майбутнє - 2026р. Земля виснажена глобальним потеплінням, зменшенням родючих земель та взагалі ресурсів. Своєю чергою зменшується і добробут населення, а також вплив влади на свій народ. Владу перехоплює корпорація Хмара, яка починала як доставка товарів дронами, а от закінчувати із сферами впливу не має наміру. Цей бізнес, в особі старого хворого директора Гібсона, маніпулює законами, чхає на норматив праці створюючи свій трудовий кодекс, веде жорсткий контроль за життям своїх співробітників... Але все одно потрапити до них на роботу мрія майже кожного громадянина США. Адже вони дають те, чого немає де інде - стабільність. Кінець я не зрозуміла від слова взагалі. Що за бажання все розвалити але не дати взамін нічого? Щось з пустки не візьметься і краще реформувати ніж валяти але то таке - особисте враження