Ця книга була першою в довгому переліку книгу на тему єврейського питання і Голокосту, що я прочитала. Почала читати її в електронному вигляді, а згодом придбала і паперову версію, щоб щоразу перечитувати. Розповідь ведеться від імені Анни Франк, дівчинки тринадцяти років, яка разом з батьками і ще однією єврейською сім'єю переховуються від переслідників в окупованому Амстердамі. План переховуватися на задвірках старого заводу спочатку прекрасно спрацював, і ніхто і не здогадувався, що за глухими стінами насправді живуть і займаються різноманітними денними справами семеро людей. Дівчинка описує їх щоденне життя, новини з фронту, та способи виживання у війні, що не щадить нікого, а особливо євреїв. Вона пише про друзів, які допомагають їм вижити і уникнути переслідувань попри страшну небезпеку, про побутові негаразди, яких не можливо не помічати через густину населення на один квадратний метр, а також про особисті переживання, сповнені підліткового максималізму. Прикро читати її нотатки і усвідомлювати, скільки безпідставного тваринного зла є у світі. Але прочитати книгу варто: вона про те, що ніхто не має бути забутим, бо за кожним загиблим у війні є своя історія.

Читаючи щоденник, ми бачимо, скільки потенційних можливостей було втрачено не тільки самою Анною, але й усією родиною. Анна Франк була розумною та добре начитаною дівчиною, яка вивчала кілька мов і мала аналітичний склад розуму. Я вважаю, що з її смертю, ми втратили блискучий розум. Вона розвивалася як феміністка, активістка й письменниця! Я думаю, вона була б дивовижною жінкою, яка б зробила чудові речі. Увесь цей потенціал загинув під час Другої світової війни, і це ми відчуваємо глибоко в наших серцях після закриття книги. Більша частина книги полягає в описі принижень і труднощей життя. Вона не описує панівне насильство тих часів або того, що відбувається у зовнішньому світі, тому що вони мало знали про це, оскільки сім’я переховувалася. Можливо цьому деякі можуть вважати щоденник нудним. У книзі більше відображається почуття тих, хто живе переховуючись. Їм доводилося чекати і чекати в страху, не знаючи, що принесе наступний день. Їхні умови погіршувались таким чином, що діти, які живуть в комфорті 21-го сторіччя, ніколи не могли уявити собі. Важливо, щоб діти читали про ці умови та протиставляли їх із власним, щоб не тільки відчувати вдячність, а й відчували співчуття до тих, хто жив у ці страшні часи.

Дуже, на мій погляд, не просте читання і твір, якщо можна так висловитися. У щоденнику однієї дівчинки показана біль, страх, життя єврейського народу в роки війни. Так, в ті роки всім народам було не солодко, але чому то саме єврейський народ був самим гнаним і пригнобленим німцями. В даних оповіданнях, в даних мемуарах ми бачимо розвиток особистості, дорослішання, зміни характеру. Якщо задуматися, в умовах такого життя, в закритому просторі з декількома людьми, хіба міг бути якийсь розвиток і становлення особистості? Але навіть в таких умовах і в такий час людям було не чуже людське. Висновки, до яких приходить Анна, то як вона спочатку переконує себе у закоханості в Петера, як потім, з часом, розчаровується в ньому, хоч і не до кінця, все це вплив замкнутого простору, брак любові і самотність. А уявіть яке дитині, а їй було всього 13 років, як ж дитині та ще й в такий непевний час залишитися самотнім. Страх, відчай, пригніченість. Але незважаючи на все це вона все ж мала інтереси, вчилася, розвивалася. Ми можемо скільки завгодно говорити про те, що всім було важко в роки війни, але в одному Я з Анною згоден, дітям в роки війни було важче, ніж дорослим. У роки війни не втратити себе як особистість, не опустити руки, бути хоробрими і мати свою точку зору-потрібно було мати стійкість духу. І уявити себе на місці Анни Франк дуже важко.