Це книга про яку і сказати мало що можна. Вона по об`єму просто малесенька, та ще і містить чисті аркуші. Навіть жанр я не знаю як оприділити - магічний реалізм, постмодернізм, просто дивна депресивна книга? Головна героїня ще у дитинстві зрозуміла, що від своїх проблем вона може тікати в іншу реальність. Одного дня вона сама намалювала собі двері в інший світ, і тепер це їй дуже допомагає в її непростому житті. А проблеми її просто переслідують. Ми спостерігаємо за життям Анни-Марії протягом її усього життя. І це життя її просто не щадить. Читач наче і має співпереживати головній героїні, але через те, що книга маленька, часові проміжки швидко змінюються (ось головній героїні три роки, зненацька їй уже десять, а потім шістнадцять, а потім раптово сорок) - ти не встигаєш проникнутися долею Анни-Марії. Хоча розумієш, що щастя жінка не відчувала майже ні разу (можливо тільки одного разу, проживаючи в цирку). Книга дуже депресивна і залишає після себе дуже тривожний та неприємний післясмак. Усе таки я ніяк не можу подружитися з сучасними українськими авторами. Чому не можна писати якість світлі, добрі книги, які піднімають тяжкі соціальні проблеми, але від яких хочеться жити? Чому постійно потрібно показувати усю мерзотність життя в нашому сучасному світі (хоча тут більше показано життя в СССР, але і сучасна Україна також трішки зачеплена).

Хотіла взяти невеличку книгу, щоб читати в поїзді. Ця здавалася ідеальною: 191 сторінка крупним шрифтом, ще й заявлена фантастична тематика (а фантастичне я люблю). Очікувала, що йтиметься про подорожі між якимись рівнями реальності, що їх героїня змінює в «надламні» моменти свого життя. Але нічого подібного. Оповідь – набір найдепресивніших моментів з життя героїні. Коли у неї ставалося щось позитивне або активне (вступ до інституту, розбудова кар’єри), про це кажуть поспіхом, наче короткий переказ «у минулих серіях». А от моменти втрат, пригнічення, суіцидальних настроїв описані повно. З цього, власне, і складається твір. Важка буденність + рефлексія. Фантастика відсутня. Усе пов’язане із шістьма дверима тягне максимум на містику (а мінімум – є лише красивими описами запаморочення). Сам текст книги – дуже якісний. Приємно читати. Настрої героїні, сірість обставин передаються читачеві. Кінцівка вражає не стільки сюжетним поворотом, скільки його описом. Загалом, можу радити цей твір. Він класний як психологічна драма. Тільки треба бути налаштованим читати власне психологічну драму, а не фантастику про подорожі паралельними світами!

Дуже драматичний твір. Можна було б просто написати, що це історія сучасної Попелюшки, яка перебравшись із бідного провінційного міста до столиці, зуміла досягти успіху й багатства, якби не паралельний фентезійний зміст. І хоча події відбуваються приблизно у проміжку між 1966 та 2003 роками, мотиви вчинків персонажів незмінні в усі часи: злість, заздрість, зрада, зверхність, страх, турбота, кохання... Напевно, невипадковим є і подвійне ім’я головної героїні - Анна-Марія. Таким же подвійним виявляється і її життя. Одне в усіх на виду. Інше - тільки її таємниця. У будь-якому віці нас спіткають негаразди, труднощі, трагедії, від яких хочеться втекти або хоча б сховатися. І не важливо, що це: чи ненависні молочні макарони в дитсадку, чи життя без любові й по-справжньому рідних людей, чи суцільні образи та зради. Головній героїні роману вищими силами при народженні дарована дивовижна спроможність - тікати в іншу реальність через намальовані власноруч на стіні двері. Ось тільки, якою буде ця реальність, невідомо, поки не зайдеш у прочинені двері. Кожного разу, як життя ставало нестерпним, або накочувала чергова трагедія, нові двері виводили її в нову реальність: до двох казкових світів у дитинстві; потім, у підлітковому віці, до матері, що полишила її заради примарного кращого життя закордоном; і вже у дорослому віці до іншого міста й інших людей, аби притлумити нерозуміння чоловіка і його зраду (не тільки подружню); до нібито реального світу, в якому, однак, вона раптом постає не в людській подобі; і, нарешті, до будинку, мешканцями якого виявилися ті декілька рідних і близьких серцю людей, що, напевно, єдині в усьому світі її любили. І ця зустріч за шостими дверима виявиться найбажанішою, найочікуванішою, кінця якої не хочеться зовсім, але ж він має настати. Та яким він буде? Що буде після шостих дверей?