Всі знають, що це - книга-практикум виходу з творчої кризи за 12 тижнів. Ба, це навіть в "Усе про книжку" написано ) З додаванням смішних чи ліричних історій, власного досвіду автора та затишної атмосфери кав'ярні за рогом. Я ж бо хочу розповісти саме про власні враження від книги. Чесно, декілька разів ревно починала курс: і Ранкові Сторінки строчила як має бути, і в блокнот виливала болючі дитячі спогади про приниження свого внутрішнього Митця, на Творчі Побачення ходила і т.п. Та все одно далі п'ятого тижня не доходила. Тепер знаю чому. Просто книга написана американкою, і я от не можу придумати, як в наших реаліях виконати деякі з завдань. До прикладу, треба прожити день, як людина з професією зі списку "ким би я стала, якби не було б обмежень ні в часі, ні по грошам, ні по можливостям". От скажіть, як я, як мама двох малих дітей в дуже континентальній Україні, можу прожити день як дайвер?.. ) Поради "винайміть няню" чи "прокиньтесь раніше за всіх" тут зовсім не пройде ) Тому пірнаю хіба що у щоденні турботи, і знову успішно зриваюсь з "шляху митця" ) Може, в кого є позитивний досвід?

Цілком погоджуюсь із авторами попередніх рецензій про те, що книга американки Джулії Кемерон «Шлях митця» є дуже неоднозначною. Комусь вона допомагає, комусь, навпаки, шкодить, а для когось виявляться абсолютно некорисною. Особисто я проходила курс, запропонований авторкою двічі, але не до кінця. Першого разу він мені допоміг, а другого – ні. До речі, так, варто для початку зазначити, що «Шлях митця» - це не лише теорія, а й практика, адже більша частина книги – це практичні завдання. І це не лише вправи, які потребують занурення у спогади і свідомість, а й завдання, які змусять вас виходити із зони комфорту. От, для прикладу, творче побачення, на яке ви муситимете ходити щотижня: воно полягає у тому, що регулярно і в компанії лише самої себе відвідувати місця, які допоможуть вашому творчому потоку спрямуватись у потрібне русло. «Шлях митця» - книга доволі непогана, але особисто для мене вона працює лише частково. Крім того, її треба підлаштовувати під себе, а не сліпо слідувати порадам авторки.

Я не палкий шанувальник нон-фікшн, але люблю коли присутні справді не загальні, а цілком виваженні завдання для розвитку. Ось у книзі "Шлях митця" записаний справді практичний курс, як можна розвивати свою творчість початківцям, тим, хто давно у письменництві, але трохи занепав духом. Поступове розуміння своїх меж і можливостей, розвиток фантазії та джерел пошуку натхнення. Зміна бачення, свого власного режиму і погляду на оточення. Додає впевненості у собі, своїх силах. Знову ж таки надихає писати, шукати теми для дописів, дивитися простіше на творчість і під своїм кутом. Цікаві завдання, розраховано на тривалий строк, поступова трансформація. Навіть якщо виконувати без запалу, відчуваєш прихід музи. Планую пройти повністю курс із виваженим ставленням до кожного завдання. Самій цікаво, що з цього вийде. Єдине, що мені трохи заважало у книзі, так це набожність авторки, не те, щоб я не вірю в Бога, навіть навпаки, але у такого роду літературі хотілося б менше прив'язки до релігійного бачення можливостей людини.