Маємо перевидане уп’яте видання Оксани Забужко, автора відвертого, неупередженого і вражаюче сміливого (не використовую фемінізми типу мисткиня чи авторка). Треба віддати належне видавничому Дому «КОМОРА» і в першу чергу випусковому редакторові пані Оксані ПЛАКСІЙ. На високому професійному рівні упорядковано текст до друку. Мої уявлення і відчуття Шевченка десь на метафізичному рівні були співзвучні з кожним прочитаним словом автора (Дискурс феноменальний і актуальний). Мене на момент прочитання твору не полишала думка про те, що постать Шевченка та його авторський спадок продовжує позиціонуватись у рамцях шкільної програми на тих самих засадах, що і в часи постімперського середньовіччя 20-го століття, і ось нарешті світло в глухому закутку. Хочу застерегти: поданий автором матеріал здібний осягнути та осмислити лише незаангажований читач, який має певний багаж академічної (вищої), і якнайкраще, літературознавчої, освіти. Для непосвячених цей твір - випробування на вміння не лише осмислювати, а й сприймати інформацію. По-перше, побудова твору (Є абзаци довжиною на сторінку, які складаються з одного речення: відомо де воно починається, але страшно не натрапити на крапку наприкінці). По-друге, авторські словоутворення, наприклад, «тут-і-тепер» -інший соціальний часопростір; себе-розгортання;відповідник (це хто?)(у контексті - колективного несвідомого) та ін. Дуже вагома проведена автором пошукова робота. Значний пласт посилань (знайомство з ними почасти змушувало повернутись до перечитування уривка, який містив те чи інше посилання). Враження від книги колосальне. Буду рекомендувати своїм колегам, викладачам літератури.

Одна з ключових і скандальних в чомусь праць 90-их років. Україна тільки но оголосила Незалежність. Користуючись цим, автор, використовуючи, новітні і в чомусь «екзотичні» на той час наукові методи, цілісно розглянула життя і творчість Тараса Шевченка, виходячи з постулату творення самим Шевченком персонального авторського міфа, як органічної єдності власне життя поета і його творчості. Проаналізувавши всю його творчість, розглянувши історичну тогочасну обстановку і ключові ідеї того часу, Забужко дійшла ряду цікавих висновків. Що в свою чергу викликало бурхливий на той час шквал критики. Власне чим і цікаве саме це «Коморівське» перевидання праці – це тим, що додатками ідуть матеріали тогочасних дискусій, інтерв’ю, де стисло можна прослідкувати всі ті думки, які вирували в той час в «інтелектуальних» колах. Думаю, що книга на той час десь виконала ту місію, що показала шляхи інші, ніж канонічні, затверджені радянською критикою і усталені в наукових колах. Хоча, мені, як профану, теж цікаво.

Першою поворотною працею, яка суттєво вдарила по канонам сприйняття Шевченка, стала робота діаспорного дослідника-україніста профессора Григорія (Джорджа) Грабовича, який розглянув постать національного поета крізь теорію національного міфу. Ох, і великий же то був шкандаль! Але, Слава Богу. От і Забужко, певною мірою спиралася на ту першу працю. Здається це не секрет, що Російська Імперія, та її Червоний Двійник СРСР проводили планову операцію, по спотворенні сприйняття Тараса Шевченка. Вони зробили його настільки поверховим та розтиражованим, що українці поколіннями не мали змоги пробитися крізь ту всю какофонію до суті. Мало кому це вдавалося, а більшості навіть не хотілося. В мене, як в людини, що цікавиться світовою поезією, Шевченко викликав цікавість з одного боку, та після шкільної програми підступитися до нього все ніяк не вдавалося. Я довго не знав, що з тим робити. Книжка Оксани Забужко, окрім того, що вона страшенно цікава, дала наснагу, таки взятися за "Кобзаря". Я вдячний, що Оксана Стефанівна звільнила мене з полону марксистсько-ленінських трактувань, які ми досі за собою тягнемо в сучасність.