Книга, яка розбила серце

Не очікувала, що книжка буде мати стільки глибоких роздумів про Життя, Смерть, вічність і так далі. Це не історія про хлопчика після жахливого інциденту - це історія про неочікувані вибрики долі. Про те, як кожна подія змінює нас. Думки про чорне і біле, про відвагу, неодзначність та наслідки… На мою думку, книжка досить важка і все якось трохи…невизначено? Сюжет скаче від детальних описів кімнат до імпресіонізму, де можна побачити виключно думки героя, неповʼязані з навколишнім світом. Під кінець взагалі здавалося, ніби читаю щоденник хворої на гарячку людини (хоча, так і було заплановано в деяких моментах). Обʼєктивно: гарно написана історія. Субʼєктивно: вона викликає змішані відчуття та, водночас, легкість і не-аби-яку тривогу

Я якось не одразу зуміла зібрати свої думки стосовно книги, адже ніби і цікаво, читається непогано, історія місцями змушує волосся ставати дибки. Але щось було не так. Вже читаючи нову книгу я зрозуміла що. Тому по черзі. Головному герою 13-ть років, він пішов в галерею на виставку картин разом з мамою. Там побачив дівчинку, що причарувала його і під виглядом, що хоче сходити в сувенірну крамничку відділився від матері. З дівчинкою був старший чоловік і поки Тео (головний герой) їх роздивлявся та набирався духу, щоб підійти познайомитись -- стався вибух. Теодор прийшов в себе і побачив старшого чоловіка, що був з дівчинкою. Але від ушкоджень чоловік помирає. Головний герой залишається поруч, щоб людина не вмирала на самоті, а між цим старий знімає перстень і віддає Тео й просить забрати маленьку картину з цього хаосу, вогню і руїн. 
 Вибравшись з галереї Теодору розуміє, що втратив матір через вибух і підліток залишається сиротою. Батько бозна-де, бо вже давніше покинув їх з матірʼю, та й прикладався до пляшки, тому малий не дуже-то і хоче шукати його. Дід та бабуся не хочуть вовтузитись з малим і Тео тимчасово бере сімʼя його друга та однокласника. Потім його життя закрутилось не найкращим чином і підліток став на дуже тонку кригу. 
Про це розповідь на 800 сторінок.
 Коли я взяла книжку в руки я розуміла, що це буде тривала історія. Але коли я добралась до 600-ї сторінки, і все ще не побачила інтриги, не побачила завʼязки історії, то була розчарована. Враження, що ти дивишся фільм читаючи цю книжку, але дуже посередній, бо він йде фоном, поки ти там прибираєш чи готуєш. Немає присмаку чогось що інтригує, немає бажання дізнатися що буде далі. І ти доходиш до 700-ї сторінки й знову нічого. Потім якась швидка завʼязка, розвʼязка, кульмінація і ти такий «а що сталось? Чого так довго?». І стає зовсім не цікаво, бо прискорено, пожмакано і без пуття.
Я очікувала набагато більшого від книги, бо люблю живопис. І думала це буде перша художня книга про витвір мистецтва. А виявилась просто химерна, важка історія життя з форсованим закінченням. Причому форсованим не кількістю сторінок. 
 Можливо я не змогла щось віднайти в книзі, яку було номіновано на Пулітцерівську премію.