Всі знають Вінстона Черчілля як політика, державного діяча, оратора, публіциста. «Саврола» – це його єдиний художній твір. Не дивно, що цей роман про політику. Про вигадану африканську країну Лавранію, про боротьбу з режимом за свободу, справедливість і демократію, про політичне протистояння диктатора й опозиціонера-революціонера, де призом є не тільки влада і найвища посада в країні, а й жінка… Єдина дивина для мене особисто – це те, що цей роман написаний Черчіллем не в часи своєї активної політичної діяльності чи на пенсії по закінченні блискучої державної кар’єри, а в 1897 році, коли йому було лише 23 роки. Тільки через три роки Черчілль розпочне свою політичну кар’єру, ставши членом парламенту від Консервативної партії… Як на мене, це зайвий раз підкреслює геніальність цієї людини! В 23 роки досить фахово і професійно, хоч може місцями й наївно, описати політичну кухню не кожен зможе. Я б розглядав цей роман як своєрідний політичний маніфест Вінстона Черчілля, з яким від пішов через три роки у політику. Бо ті ідеали свободи й демократії, що звучать у «Савролі», Черчілль проніс через всю свою політичну й державницьку діяльність. Його думку, що «нація, яка керується найвищими ідеалами, неодмінно досягне успіху», важко заперечити. Також для себе я не раз вловив у «Савролі» нотки двох українських Майданів. Потурання виборчих прав, наступ на свободу, гідність і справедливість – це так нам знайомо. Але найбільше в цьому контексті мене зачепила думка про людську самоорганізацію на основі довіри, що українські Майдани продемонстрували якнайяскравіше: «Завжди люди переконувалися, що їхній успіх залежить від того, як добре вони спільно зорганізувались. А тепер поміркуймо, від чого залежала така система об’єднань? Вона залежала від довіри членів спільноти одне до одного, від того, чи були вони чесними, справедливими, а ще від того, чи володіли багатьма іншими чеснотами. І лише створіння, що мали такі якості, були здатні об’єднуватись, а відтак виживали тільки відносно чесні люди».