Книги, засновані на реальних подіях, зазвичай вражають і запам'ятовуються більше, ніж вигадані історії. Саме цей аспект можна й вважати однією з причин популярності книг про Голокост. Натомість злочини радянського режиму висвітлені в художній літературі не настільки широко, але це не означає, що про них не потрібно постійно нагадувати. Саме тому роман американської письменниці литовського походження Рути Шепетіс "Поміж сірих сутінків" заслуговує на прискіпливу увагу читачів. "Поміж сірих сутінків" розповідає історію однієї звичайної литовської родини, яку знищила радянська репресивна машина. Оповідь ведеться від імені п'ятнадцятирічної Ліни - дівчинки з надзвичайними художніми здібностями. Її батько був викладачем в університеті й патріотом Литви. Цього виявилося більше ніж достатньо для того, щоб сім'ю Вілкайте оголосили "ворогами народу", розлучили одне з одним, загнали, наче худобу, в товарні вагони, і відправили спочатку в Сибір, а потім в Заполяр'я. Описи страшних картин життя депортованих перемежовуються за спогадами Ліни про спокійне й щасливе дитинство, мрії стати художницею та насолоджуватися картинами норвезького митця Едварда Мунка. Вражає контраст між життям литовської інтелігенції до та після встановлення влади СРСР. Не менше вражає те, що навіть в нелюдських умовах депортовані залишаються людьми. "Поміж сірих сутінків" - важка, страшна й неймовірно болюча книга, яку варто прочитати та відчути кожному. Особливо тим читачам, які досі відмовляються визнавати СРСР агресором.

Я щиро рекомендую усім ( а особливо тим, хто з ностальгією згадує за радянським союзом) зануритись у світ, який приготувала ця книга. Цей світ дає таке враження ніби ти виходиш не одягнений на 30 С мороз і вітер пронизує все твоє єство наскрізь. Це світ, де один єдиний список вирішує долю мільйонів. Де тебе серед ночі в одній нічній сороці забирають із твоєї оселі і разом із тим ламають усе твоє життя. Це світ, де мати повинна стати повією, щоб зберегти життя своєму синові. Це світ, де тебе разом із тільки що новонародженою дитиною забирають просто із пологового залу, тому що ти є в злощасному списку. Це світ, де одна картоплина – це радість, а мертва сова – справжній гастрономічний рай. Це світ, в якому в нелюдських умовах помирає твоя найрідніша людина, а ти не в силах їй допомогти. Це світ, де кожного дня ти бачиш знущання та смерть, які здається не припиняться ніколи. І складається враження, що ці сірі сутінки ніколи не розвіються. Кожна сторінка цієї книги пронизана наскрізь одним питанням: За що? За що? За що? Книга мене немов би загіпнотизувала. Я читала страшні речі, але не могла відірватись, аж доки не перегорнула останню сторінку. Я захоплююсь силою духу героїв цієї книги, які ще вчора були елітою свого суспільства, мали свою сім’ю, розмірене життя, плани, мрії…а в один момент все знищено, зруйновано, тому що ти не вписуєшся в рамки добропорядного громадянина радянської держави. Але вони не зламалися. Усі ці люди трималися незважаючи ні на що, допомагали один одному і вірили. До останнього подиху залишалися вірними самим собі. Вони не дали їм нічого, навіть власного страху. Дуже сильна книга і за подіями, які описані та за емоційним посилом. Однозначно рекомендую для прочитання.

Книга привернула мою увагу тим, що Рута Шепетіс литовського походження. Незважаючи, що це її дебютний роман, книгу без вагань купила, так як дуже люблю Прибалтику, і все, що з нею пов'язане. Книга не просто не розчарувала, але стала однією з найулюбленіших. Історія інтелігенції, і не тільки прибалтійської, за часів сталінського терору, метою якого було знищення всіх інакомислячих людей. З початком ІІ світової війни почалися масові депортації. Авторка розповідає про сім'ю професора із Каунаса, яку теж спіткала ця жахлива доля. Шлях від рідного містечка до узбережжя моря Лаптєвих, де для багатьох їх життєвий шлях трагічно завершився. До глибини душі мене вразили головні герої, особливо мама маленької художниці Ліни, яку не озлобили нелюдські умови і підлість. Вона намагається зберегти в душі любов до людей, співпереживати їм. І цьому постійно навчає своїх дітей. Зберегти людяність, на мою думку, основна тема книги. А також зберегти віру в повернення додому і бажання розповісти світові правду. Емоційно важкий роман, проте, все одно надзвичайний. Сльози супроводжували напротязі всього читання. "Найхолоднішої зими я дізнався, що всередині мене - непереможне літо" А.Кам'ю Саме непереможне літо всередині героїв роману допомогло їм вижити в нелюдських умовах.