Книга Рік розпусти Клауса Отто Баха

Клаус - одинак, що уникає стосунків. Чи то пак, стосунки уникають Клауса. Йому бракує впевненості, щоб говорити про свої бажання, але, натхненний прикладом свого товариша, Клаус вирішує знайти собі дівчину-українку. З величезних плюсів книги - це нешаблонні персонажі та непередбачуваний сюжет. Калейдоскоп подій, у які потрапляє Клаус в пошуках Вероніки, не перестає дивувати та веселити. Тут тобі і роботяги, що повернулись з заробітку, і завідуюча столової, і повія, і професор. Зустрічі з ними так чи інакше, трансформують Клауса, а фінал - це просто вишенька на торті в цих пошуках щастя.

Буває, що береш книжку у руки і відчуваєш - це 100% моє. Так у мене було з Доржем Бату, з "Клубом любителів книжок та пирогів з картопляного варення" і ось тепер - з "Роком розпусти Клауса Отто Баха" Ярослави Литвин. Я з першої сторінки закохалась в стиль написання. Легка і соковита мова, яка насичена водночас іронією та глибокими смислами. Як говориться, і сміх, і гріх. Це не просто смішні жарти. Вони заставляють задуматись - а як насправді ми живемо? Які цінності сповідуємо?

Наостанок додам, що книжка немає обмежень по віку. В ній немає сексуальних сцен та сцен насильства. Пристойна книжка, хоч назва ніби-то обіцяє якісь непристойності. Легка та весела книжка, щоб розважитись та подивитись на звичні речі незвичним поглядом.

Якісь дуже змішані у мене враження від цієї книжки…

Сюжет. Уродженець міста Кіль, що в Північній Німеччині, 43-річний хлопчик з купою комплексів та жагучою пристрастю до жіночих колготок, Клаус Отто Бах знайомиться по інтернету з дівчиною, закохується і вже малює веселкові картини про взаємне кохання, а ж тут його обраниця зникає. Огорнутий непозбувною бентегою та одночасно окрилений щирим коханням Отто кидається на пошуки любки і не кудись, а в Україну.

Спочатку про хороше.
Стиль авторки, я зачитувалась кожним словом! І це одна з причин, чому я лишу цю книжку на книжкових полицях. Стиль легкий, не вимушений і разом з тим зі своєю родзинкою. Тут насправді хороший гумор. Над деякими сценами я сміялась в голос, що буває зі мною вкрай рідко.
Це сам Клаус Отто Бах. Авторка виписує його так майстерно, що до моменту його вояжу в Україну, ми знаємо його як облупленого і він нам майже рідний. І хоча Отто весь час втрапляє в якісь безглузді ситуації, на нього не можна серйозно дратуватись, бо то така наївна добра бідося, що хіба обнять і плакать.
Тепер про мінуси особисто для мене.
Фінал. Як на мій смак, то краще було б закінчити на вечорі в стипбарі або на вранішній розмові з Барбарисівною. І справа не в тому, як саме книга закінчилась. А в тому, що такий фінал відкатує Отто назад. Виходить він нічому не навчився за цю поїздку і ніякого уроку не виніс. Ми залишаємо його таким, яким він був на початку, а це трохи розчаровує.
Аж надто похмурою і ворожою змалювала авторка Україну. Практично всі (за рідкісними виключеннями), хто зустрічається на шляху Отто в Україні намагаються його облапошити, обікрасти і нажитись на наївному іноземці. В цьому, звичайно, є зерно істини, але ж не настільки, хоч би хоч трохи добра отримав головний герой від українців. А ще вони постійно бухають і заливають у себе літри горілляки. І чим далі по тексту ти більше мені ця чорнуха різала око.

Ну а тепер висновок. Книжка однозначно варта уваги, вона вигідно вирізняється поміж укрсучліту.

Як же я пишаюся нашими сучасними українськими авторами, які пишуть так! Так смачно, так яскраво, барвисто, цікаво, іронічно-саркастично, кумедно!
Бажаю авторці цієї крутої повісті про поневіряння :) Клауса Отто Баха ще багато нових класних рукописів. А читачам бажаю - частіше натрапляти на такі книги.
Отже, наш (тобто не дуже наш, бо німець) Клаус Отто - 43-річний одинак. Через комплекси та дитячі психотравми (а ще, мені здається, через деяку інфантильність) чоловіку важко побудувати здорові відносини. А жіночої ласки хочеться. Тому можна познайомитися із файною лебідкою, щирою українською жінкою в Інтернеті.
Чому саме із українкою? Бо вони, як говорить друг Клауса, не дуже вибагливі, і у стосунках думають не про себе, а щоб чоловіку було добре. Ще й, велика вірогідність, що люблять колготки :) (Не питайте, просто читайте).
Ця потреба Клауса у жінці приведе його у далеку Україну, де він дивуватиметься усьому і всім, де переживе неймовірні пригоди, захват, розчарування, де його чимало разів обдурять, але одного разу і приголублять.
Чи зустріне Клаус своє кохання? Знаєте, питання залишається відкритим :)
Якщо авторка надумає написати продовження цієї історії, я залюбки прочитаю :)
Як і нові романи Ярослави Литвин :)

Це мега крута книжка! Смішна, яскрава, сатирична. Якщо хочете подивитись на українців збоку, очима іноземця, тоді вам точно сюди. Такий собі Клаус, у якого за плечима два невдалі шлюби, вирішує розрізноманітнити своє монотонне життя і познайомитись з українкою, оскільки за порадами його друга це має численні переваги. І от після перепитій у віртуальному світі, він вирушає в Україну шукати свою кохану.
Те якою постане Україна, вас не здивує, я думаю. Це сатиричний роман, в ньому розкривається життя українців очима іноземця. Київські маршрутки, вагон плацкарту, санаторій Ворохти, готель у Білій церкві, дівчата у пошуках матеріальної допомоги чи спонсора, гнучкість закону під конкретну ситуацію і багато інших ситуацій смішних і не дуже.
Він супер легко читається, бо це справді цікаво і смішно. І кінцівка мене дуже здивувала) Хороша книга, яка подарує море крутих емоцій, буде веселою і реалістичною.

Якось так склалося цього місяця, що я читаю книги про подорожі. Вже дочитала "Рік розпусти Клауса Отто Баха" і взялася за "Невероятную история индийца, который поехал из Индии в Европу за любовью". Надіюся, що друга буде романтичніша і головнего героя чекатимуть приємні пригоди. Бо про Клауса Отто Баха так не скажеш.
Його життя було нудним і безрадісним. І для всіх (а найбільше для самого Клауса Отто) стало величезною несподіванкою подорож Клауса Отто в Україну. Але він вперше в житті по-справжньому закохався! Хоч і через Інтернет. Але його кохана розуміє і підтримує його, а головне - розділяє його фетиш - любов до колготок. Як я сміялася з фрази головного героя "от би всі жінки пахли ковбасою і носили колготи".
Україна зустріне Клауса Отто не зовсім привітно. Його будуть дивувати наші вулиці, готелі і люди. А люди траплятимуться йому дуже різні. Але герой горить бажанням влаштувати коханій сюрприз, тож мужньо терпітиме всі негаразди.
Тут буде багато смішних моментів, які не такі вже і смішні, якщо вдуматися і подивитися на себе з іншого боку.

Клаус Отто сорокатрирічний мужчина, німець, у якого за плечима є досвід невдалих стосунків, купа комплексів і шалена любов до жіночих колготок. Він мріє знайти ту єдину, але ж не аби яку, а щоб з довгим волоссям і талія струнка і колготки, щоб любила в крапочку і бажано чорні або червоні.
У Отто є друг який розповів йому про свою чудову дружину українку, Клаус на ентузіазмі реєструється на сайті знайомств і навіть знаходить ту заради якої готовий поїхати у загадкову  Україну.
На головного героя в нашій країні чекають неабиякі  пригоди і плацкарт, маршрутки і оренда житла в гостелі. Було дуже кумедно і цікаво спостерігати як Клаус намагався пристосуватись до нового життя та чи вийде в нього і чи знайде він своє кохання?
Насправді мені дуже сподобалась ця книга, автору аплодую! Читач і сміється і сумує, бо насправді іноземців напевно саме так шокує все нашій країні, вона їх випробовує на кожному кроці, а для нас це буденність. Було цікаво поглянути на все це зі сторони. Книгу неодмінно раджу, легка і весело неодмінно урізноманітнить ваше дозвілля.

Чому всі пишуть, що це смішна книжка? Та це сумна-пресумна історія, від якої хочеться ридати гіркими сльозами. Ні, звичайно це сатира і читати це таки смішно. Але ж... Ех! Коли дивишся на нашу країну ось так, розумієш як все в нас ще погано. Навіть жлоб-німець, який використовує один сірник тричі і не завжди миє посуд, щоб зекономити на воді, і той, приїхавши в Київ, передусім бачить сірість, бідність і байдужість.
Ні, звичайно пригод у книжці вистачає, цинізму-сарказму і кумедної правди життя теж. Але якось так прісно-тужливо стає від всіх оцих знайомств через інтернет, не зовсім цивілізованих халеп, і пряму та чесну (що ж уже) Барбарисівну.
Написано від душі, щедро на емоцію і звичайно ж іронічно до крику. Динамічно і не нудно. Але все одно захвату від історії я не відчула. Трошки стукала мені в тім'ячко думка: "Ну, стереотипно це все, спрощено і десь уже таке я читала". Хоча дякую, що це нарешті не сльозлива драма, а комедія.
Щоб коротко дати уявлення про що книжка: уявіть собі німця в "Богданчику" у докарантинні часи - і ви все зрозумієте.

Відчуття неоднозначні після прочитання.
З одного боку, було весело, легко і цікаво. З іншого боку, було соромно й сумно.
А ще, я терпіти не можу колготки, тому, майже весь час хотілося стукнути того Клауса Отто Баха))
⠀
Чому було сумно й соромно?
Бо Україна тут зображена, як брудна, незручна й незрозуміла країна, а люди, бухають постійно, або розводять іноземців на гроші.
Зрозуміла річ, що все це у нас є, але в книзі все це показано очима іноземця і виглядає гидотненько.
⠀
Але й Клаус, такий собі дядько.
43 рочки ( а 43 рочки, то таки підступний вік)
З явними дитячими травмами й нездоровою любов’ю до колготок.
З якоюсь дитячою наївністю і довірою. Це не погано, але не в таких випадках, в які Клаус потрапляв.
⠀
Якщо відігнати свій внутрішній спротив, сприймати текст, як сміх з самих себе, то можна насолодитися книжкою.
⠀
А ще, чомусь згадалось багато неприємних випадків, з якими зіштовхнулася, мандруючи Європою. На захист, чи виправдовування самих себе))

Авторка книги стала для мене відкриттям. Книга видавництва Фабули. Як тільки я побачила, що у видавництві вийшла новинка, відразу захотілось її прочитати. А ще сподобалась обкладинкою. Книга легка, дуже швидко прочиталась. Вона кумедна, місцями навіть викликала сміх. Але я так до кінця і не розібралась, який після смак вона мені залишила. Так, книга класна, весела, але мабуть цю книгу потрібно читати крізь призму сатири, бо дуже сумно описана Україна, все що пов’язане з країною замальовується в чорних тонах, а хотілось чогось набагато яскравішого, хоча… мабуть, в більшості згаданих моментів, так воно і, написано правдиво. Самі персонажі яскраві. Головний герой 43-річний Клаус Отто Бах, якому не щастить в коханні та який обожнює жіночі колготки, хоче все ж таки зустріти свою долю. Він реєструється на сайті знайомств, знайомиться з українкою, закохується, але дівчина раптово пропадає. Він їде на її пошуки в Україну, де з ним трапляються різні пригоди, а при цьому він взагалі не знає і не розуміє української мови. Як не прикро, але дуже розчарувала мене сама кінцівка, яка вплинула на мою оцінку твору. В душі залишився аж неприємний осад. Не буду спойлерити, читач який зацікавлений книгою, хай прочитає і про все сам дізнається. А моя оцінка 9/10

Клаусу Отто 43. За плечима - два прожитих кохання, любов до колготок, купа комплексів з дитинства і одне серце, що хоче тепла.
Наслухавшись захоплених розповідей друга про дружину-українку, Клаус реєструється на сайті знайомств та починає спілкування. Більше того, за однією з дівчат по той бік камери він навіть наважиться поїхати до далекої та такої дивної у всьому України!
Подорожі Клауса нашою країною (тут і Київ, і Біла Церква, і Ворохта) та відкриття для іноземця на кожному кроці - це дуже смішно. Для Клауса то новий, абсолютно незнайомий світ, який живе за незрозумілими законами (чи взагалі без них).
Оренда житла, плацкарт в поїздах, маршрутки, гостели, санаторії - Україна щедро вчитиме Клауса виживанню. Чи знайде він своє кохання? Чи взагалі виживе в цій країні?
Перша частина книжки мене смішила від душі - поїздка Клауса у київській маршрутці змусила сміятись до сліз. Друга частина - сумніша. Шкодуєш героя, бажаєш йому щастя, хочеться захистити його серце, яке так прагне любові - і, мабуть, десь розумієш, куди все веде.
Втім, кінцівка мене здивувала. Дуже! Як влучно сказала подруга, «Любов до колготок і фінал зовсім не в’яжуться, на мою думку». На мою - теж. Лишились питання, а я люблю, аби все було розкрито. І питання навіть не стільки про те, що буде далі (хоча цього б хотілось), а - чому? Це настільки сильне бажання бути прийнятим кимось? Але ж… колготки? Не розумію і не розумію подальших можливих дій Клауса, тому здивована і якось ніби не завершила для себе «Рік розпусти».
В цілому - це легке, кумедне читання про наші реалії очима іноземця. Відпочити - хороший варіант.

"Рік розпусти Клауса Отто Баха" - це блискучо написана трагікомічна історія про німця, який закохався через інтернет в українську дівчину і поїхав її шукати в страшну Україну. Богу дякую за те, що я тут народилася і виросла, інакше оті всі страшні поїзди, готелі, санаторії, кидали і сервіс мене б злякали, але ні. Та читати як людина з цивілізації потрапляє в наші краї - дуже смішно (і страшно, і співпереживаєш сильно, особливо за верхню бічну біля туалету). Біла Церква, Ворохта, Київ - куди ще занесе Клауса Отто Баха і пошуку ніжок в колготках? Кого він тут зустріне? І що найважливіше, чи зустріне свою кохану Вероніку і чи виявиться вона саме тією?

Книжка безперечна варта уваги - читається прекрасно, дуже смішна і гостра. Іноді надто гостра - адже не завжди приємно подивитися з боку на все те, що ми вже звикли вважати нормою, але це порушення. Прав людини, приватності, здорового ґлузду зрештою.
Окрема дяка Ярославі Литвин за фінал. Він міг бути різним, а вийшов несподіваним і комічним - ржала вголос. О третій ночі))) (собаку не розбудила)

Кому читати книгу - тим, хто хоче познайомитися з іноземцем, або не хоче, але цікаво дізнатися як воно у людей буває; тим, кого не лякає постсовок; тим, хто хоче провести пару вечорів в приємному товаристві - бо за день прочитати, то трохи занадто, бо надто велика концентрація подій, героїв та місцин)

Кому не читати - пуританам (хоча в книзі насправді нічого такого немає); львовофанатам (бо з усього прекрасного Лемберга там хіба смердючий вокзал); тим, хто звик перекладати все, що йде в тексті, на себе (можете надто розпереживатися).

П.С. Це не та книжка, в якій добре піддивитися кінець. Ні в якому разі!

"Деякі чоловіки усе життя намагаються зрозуміти природу жінки. Інші ж займаються менш складними справами, наприклад теорією відносності." Альберт Айнштайн
"Клаус Отто Бах - вірний своїй справі електрик, фанат пива і піци, романтичний розпусник, любитель колгот і жіночих ніг" закохався за посередництвом сайту знайомств і за порадою свого єдиного приятеля у симпатичну українку Вероніку. Її красиві ніжки у колготках та їхнє невимушене спілкування "про все і ні про що" змусили Клауса Отто не тільки розкошелитися на новий телефон для Вероніки, а й навіть вирушити у екстремальну подорож до екзотичної та непередбачуваної України. Усі радощі українського плацкарту (верхня бокова полиця біля туалету + відвідування останнього), незареєстровані хостели у Києві, санаторій у Ворохті (пробували заселитися без санаторно-курортної книжки?), клофелінщиці й душевний бородатий Віталік.
Легка й іронічна історія, не без краплинки гіркоти від рефлексії про суто українські реалії та стосунки. Чудова книга для відпочинку. Рада знайомству з новою для мене авторкою #сучукрліт

Ярослава Литвин "Рік розпусти Клауса Отто Баха"
Книга нагадала мені передачу "Світ навиворіт". Вона змусила подивитися трохи інакше на все. Тут не українські дівчата їдуть шукати собі якого-небудь, навіть непутящого іноземця на роль чоловіка. Тут все навпаки-німець приїздить в Україну, щоб віднайти своє кохання. Тут немає колупання у тонкій організації жіночої душі, але тут багато про чоловічу душу, про їхні болі, мрії, страждання і очікування.
Читається легко й натхненно. Клаус постає живою особистістю і навіть в голові зринає ряд знайомих чоловіків, які нагадують його якимись ознаками. Йому співчуваєш, його навіть починаєш любити. Жалієш, звісно, куди ж без цього. Але й пишаєшся і захоплюєшся. І от тоді, коли починає здаватися, що ось про цього чоловіка я зрозуміла все-все, стає фінал і приходить одкровення-автор-жінка.
Недавно мені закидали, що я мало читаю, якщо мені не попадалися досі книги про суто чоловічі проблеми. Я чесно намагалася пригадати такі. І щось на думку спало дуже мало. І от я маю таку книгу. Вона різнопланова, хоч хтось може сказати, що виключно про розпусту. І я додала ще одну цеглинку для пізнання чоловічих потреб, проблем і бажань. Але знову ж, це все від імені жінки. Наскільки авторка зуміла правдиво відтворити чоловічий світ? Чи правильно розставлені акценти?
Скільки у Клаусові власне жіночих уявлень про чоловіків, а скільки чоловічої сутності?
Але ж книга художня. А як художня, вона дивовижно багатогранна: образами, подіями, проблемами. Вона вибивається із майже рівненького ряду сучасної української літератури і цим, як на мене, і цінна.

Бравши цю книгу в руки, я думала, що це така собі кумедна історія, над якою можна щиро пореготати.

Але потім мені чомусь зовсім не було смішно.

Клаус Отто Бах - звичайний німець. Чемно сплачує податки, не має проблем з законом, ходить на роботу, розлучений.

Але у нього є невеличкий секрет (фетиш) - Клаус обожнює колготки на жіночих ніжках.

Наслухавшись свого друга, який недавно женився на українці, Клаус Отто теж вирішує знайти собі любов в Україні.

І він знаходить. На сайті знайомств. ЇЇ. Вероніку.

Бідний Отто встиг закохатись у дівчину, але вона не готова до такого і тому видаляє свій профіль з сайту.  У відчаї чоловік наважується на подорож в Україну, щоб знайти кохану.

І з цього моменту починаються пригоди Клауса Отто Баха.

Уявіть людину, яка ніколи не виїжджала за межі свого міста і тут раптом їде в іншу країну. Ще й Україну.

І смішно, і грішно. Що б ви подумали, якби були німцем і їхали Укрзалізницею через півкраїни в плацкарті на верхній боковушці? От уявіть собі це.

Ярослава Литвин дуже вдало це описала. Але смішно від цього не було, скоріш навпаки, бо написане - чиста правда. І сумно, що в нас досі такі умови.

І ще я усвідомила зайвий раз, що більшість травм дорослих родом таки з дитинства...

Прочитаєте книгу і все зрозумієте

Вихід цієї книжки я, на рідкість, ждала. Зазвичай маю скільки непрочитаних книжок нових, що уже й не стежу за тим, що наразі виходить. Але тут щойно почула про передпродаж, оплатила, і отримала однією з перших, та читати взялася лише через кілька місяців. Дотримуюся черги, так би мовити.
Перш за все, мені шалено сподобалося, що Ярослава вишукала всі недоліки українського життя і так між іншим вмістила їх у текст, що інколи здавалося, що книжку насправді написав іноземець. Це і погляд іноземця на маршрутку, на те, що туди набивається бозна-скільки пасажирів, що просять (вимагають!) передати за проїзд одне в одного, що маршрутка прогнила, але обклеєна оголошеннями, що водій дає здачу під час руху, що із маршрутки важке сходження, бо немає спуску, як закордоном, що на зупинці сміття... На вулиці ж інші «привілеї»: хаотична, абсурдна, неконтрольована торгівля – ковбаса впереміш із трусами й шкарпетками. На стежинках у парку – собачі купки, які ніхто й не думав прибирати за своїми домашніми улюбленцями. Зате безхатько, на відміну від більшості українців, володіє гарною німецькою мовою. Не оминула своєю увагою Ярослава і поїзди із класично вогкими постелями, розбухлим рулончиком туалетного паперу, одним сканером квитків на три вагони. Ну і класика жанру (і якби ж справді жанру, а не насправді): за годину до прибуття поїзда забирають постіль і потім забороняють лежати на матраці, бо ж без постелі не можна. Поїзди мають жахливий запах і не мають відеоспостереження у вагонах, вікна брудні, і на них жахливі маленькі білі (колір під питанням, бо ж брудні) завіски.
Зал очікування на вокзалах традиційний до спазмів у грудях: безхатьки, роми, які виманюють у людей все, що можна, і ядучий сморід – щоб уже напевно ти переконався, що тобі тут не місце.
У санаторії на ліжко покладені двері, які ніби мали б допомагати – ліжко ж стало твердим. Однак ручка дверей, об яку втелющився необережно Клаус Отто, вказує на протилежне.
Ну і до повного фаршу – здивування й обурення іноземців випадком, пов’язаним із клофелінщицями, історія з невигадливим ошуканством іноземця при оренді житла, відсутність сортування сміття, традиція, що чоловіки платять за жінок. Усього не можливо й перечислити. Ну, зокрема, ще привернуло увагу, як німці сприйняли українські страви: капустяні суші з рисом і м'ясом усередині, м'ясне желе з морквою, довелося трохи пометикувати, щоб допетрати, що ж малося на увазі. Але упевнена, що якось так вони й сприймають наші страви 
Також моє око не пропускало парадоксальності викладу. От ніби кожне наступне речення виходить із попереднього, але який між ними зв'язок? Дуже люблю такий стиль. Наприклад: «За три місяці вони переспали, Ойген був на вістрі свого щастя й потенції, Марині не сподобалося. У кінці квітня вони побралися». Або ж таке: «Крила виросли на його руках і ногах, на його шиї, на його животі. І кілька – нижче пояса». Тобто тут само собою зрозуміло, про що йдеться, але ж як класно сформулювало! Чи опис, як Клаус Отто Бах спускається в українське метро: «Та й до того ж нічого страшного немає в тому, що чоловік опинився глибоко під землею, якщо він вірує в Бога. Навіть якщо вірує тимчасово».
Але це я вдарилася в деталі. Кількома словами пройдуся по сюжету. Прочитала кільканадцять відгуків на цю книжку, дуже багато людей у коментарях обурюються, що як же так можна було підло зобразити Україну: тут тобі і брудно, і неохайно, і безвідповідально, і клофелінщиці, і проститутки, і злодії і т.д. Мені ж це не видавалося таким критичним, тобто ситуація й справді критична, але не видавалося, що у творі перебільшено щось, чи згущено, бо у житті, на жаль, іще гірше. Ярослава лише дуже тонко підмітила всі ці нюанси і гарно вплела в структуру тексту. За що їй окреме дякую.
Розповідати, як Клаус Отто Бах «наважився» поїхати в Україну, щоб знайти своє неймовірне кохання до жінки, яка дуже ж уже гарно виглядала у колготках (власне, саме колготки він і любив) я не буду. Але це досить динамічна захоплива історія, яку я прочитала за три дні (що для мене рідкість, насправді, бо ж читаю виключно в транспорті, але заради цього шедеврального сюжету не гріх було намотати зайвих бозна-скільки кіл по Києву).

Найкращий роман від українського автора, який я читала.
Ця книга може стати своєрідним путівником для іноземця, який подорожує Україною.
Історія дуже легка в прочитанні. Автор плавно переміщає нас із Німеччини до України. Ми мандруємо разом із Клаусом.
Авторка дуже влучно підкреслила дрібниці, які ми начебто бачимо повсякденно, така наша країна, такі ми - її мешканці, однак читати про це було незвично і тим самим круто.
Сподобалося, як описана українська жінка, її манери, звички, харизма. А ще атмосфера українського транспорту. Маршрутки, залізниці, метро.
Цікаво було читати про перебування головного героя у Верховині - серці Карпат. Гуцули зі своїми традиціями, один санаторій, що застряг десь у дев'яностих, привітність господарів цього куточка України...
Кінцівка книги мене вразила. Я зовсім не очікувала такого фіналу.
А ще з книгою я досхочу насміялася, багато дотепного гумору.
Ярослава Литвин підкреслила недоліки України, і я не бачу нічого в цьому поганого. Це наша країна, ми зробили її такою, авторка тільки висвітлила в книзі правду.
Єдиним маленьким мінусом для мене стали моменти 18+. Так, їх тут багато, але я розумію, що роман розрахований на старшу аудиторію, тому це цілком допустимо.

Клаусу Отто Баху 43 роки. Він педантичний, правильний, наївний, закомплексований, з купою дитячих травм і надлишком ваги любитель жіночих колготок. На любовному фронті у нього повний штиль, а так хочеться романтики. От він і реєструється на сайті знайомств, де знаходить кохання усього свого життя - Вероніку, з якою вони на одній хвилі. Тільки є нюанс - кохана живе у Білій Церкві, що в Україні. Про Україну Клаусові було відомо лише те, що там йде війна. Але наш герой не з боягузів, він збирає валізу і летить (вперше у житті) у невідому країну, щоб возз'єднатися із обожнюваною Веронікою.

Саме кінець зими і купи брудного снігу, а поміж тим купки ще дечого вражають німця вже на виході з летовища. На його шляху зустрічаються аферисти, алкоголіки, дівчата, які за гроші готові на все і бідний Отто стоїчно все витримує.

Мені сподобалася ця історія. Авторка без прикрас описала всі проблеми нашої країни і не лише нашої, якщо розібратися. Звісно, прикро, що так є, але маємо, що маємо. Тут гарно прописані герої, а ще дотепний гумор і самоіронія, що я дуже ціную. Фінал неочікуваний. Однозначно, продовжу знайомство з творчістю авторки.

Херр Отто, перепрошую, герр Отто - самотній німець, що вже одного разу побував у романтичних стосунках. Але зі шлюбом вийшло шайзе, і він знову біля розбитого корита. І тут, як на зло, найкращий друг розповідає про лібе свого життя - фройлян Марину, з села бід Хмельницьким. Жіночка у розквіті сил приїхала на заробітки, доглядати його хвору тітоньку. Між двома трапився удар струму і зараз вони щаслива консервативна пара, де вона ідеальна дружина німця, а він не тямиться від щастя.

Але повернімось до Отто. Наслухавшись таких розповідей, у нього загоряється внутрішній вогонь, де зболене серце починає прагнути кохання. І не простого- а щирої української дівчини, щоб любила колготки, так, як їх любить він. А все решту і Бог пошле. І першим кроком до цього став сайт знайомств. З цього і почався відлік шаленства у житті дойч герра.

Це не просто історія сердечних переживань, а справжній весняний настрій, сповнений романтизму та гумору. Другого навіть більше за перше. А, ще звісно колготки, бо без них все було б не таким. Це книга, яка б'є стереотипи про те, що кохати буває пізно, через вік, через відстань, через незнання мови чи лінь. І якщо Вишневський створив найкращу драматичну історію про кохання в мережі (на мій погляд), то Ярослава створила найкращу гумористичну історію про те ж кохання у всесвітній павутині (зуб даю, ферштейн?).

Окремо хочу виділити сам текст, який не просто можна розібрати на цитати, а й закохатися в чудесні метафори, діалекти, фрази німецькою та описи, короткі та влучні (особливо якщо це стосується менталітету та буденних особливостей). Бо якщо вас і не привабить сюжет, то повз написання мимо пройти неможливо. Це дуже спокусливий і "смачний" текст, який хочеться читати повільно і одночасно скоріше прагнеш добратися до фіналу, чекаючи розв'язку. Тому рекомендую, як книгу для відпочинку та хорошого настрою.

Ви колись закохувалися з першого погляду? Ще донедавна я була впевнена, що дала би заперечну відповідь на це питання. Але коли побачила анонс книжки "Рік розпусти", то мій внутрішній голосок прошепотів, що я обов'язково повинна мати цю книжку, а дупа вже відчувала усі ті пригоди, які випадуть на долю Клауса. І, звісно ж, закортіло вирушити у ці мандри разом із ним :)
⠀
Внутрішнє чуття мене не підвело, і я з захопленням прочитала книжку буквально за два дні. Більше того, тепер я майже із такою ж маніакальною пристрастю раджу її знайомим, і вже навіть всунула цю книжку у рюкзак хлопця.
⠀
Чому вона класна? Бо дуже життєва, із гумором, який резонує на всі 100% та капець яким несподіваним фіналом. Коли дочитала, то їхала в автобусі із дивацькою усмішкою (благо, маска закривала ті враження шаленого читуна) :)
⠀
Що ж ми маємо за сюжетом? Товстунця-Клауса, який має таємну пристрасть - жіночі колготки. Усе його життя можна охарактеризувати трьома словами - "суцільна непозбувна бентега". Здається, що головний герой застряг у своїй невпевненості та комплексах як муха у бочці меду, і рятівну ложку йому раптом простягає Вероніка - таємнича незнайомка з України, яка так точно розуміє його страхи та пристрасть.
⠀
Однак вона раптом зникає, і Клаус, як куртуазний лицар, рушає на її пошуки. І тут, звісно, починається найцікавіше!
⠀
Україна у цій книжці - дика та незвідана, і те, що нам здається нормою, виявляється для Клауса повним шоком. Якщо вдуматися, то книжка справляє певний ефект осяяння, адже сумно, що ми самі почасти репрезентуємо країну з не надто хорошої точки зору.
⠀
За "Роком розпусти" можна і посміятися, і подумати над тим, куди ми котимось, і чи бодай тут нарешті не треба встромляти палку в колеса? Дякую Ярославі Литвин за нову улюбленицю на моїй поличці!

Книга, которая вводит в заблуждение яркой обложкой и отзывами, где хвалят юмор авторки. Книга, к которой я долго привыкала, чуть не бросила, но в итоге достаточно высоко оценила..
Клаус Отто Бах - не молодой, не особо симпатичный, одинокий немец. И вообще, на первый (да и на второй) взгляд личность не слишком приятная. После детских травм - любитель женских колготок, решившийся на поиск любви в интернете, а потом и вовсе в чужой ему Украине. Вот примерно на этом моменте, спустя треть книги, становится действительно интересно. Герой все больше раскрывается, и все больше кажется несчастным и растерянным, чем неприятным.
Впервые в жизни решится на самостоятельное путешествие, тем более в страну с другим языком и ментальностью - действительно непростое приключение, и Клауса Отто поджидают разные казусы и неприятности. Конечно, его приводят в недоумение обычные в нашей жизни вещи (типа маршруток). Тонко и не очень подмечаются наши недостатки, слегка забавно, и немного обидно. Но обидно не в плане "блин, автор, зачем нас обижаешь" а скорее "действительно, что-то у нас явно не в порядке", и от такой правды становится грустно.
Вообще, я бы сказала, в книге описаны грустные вещи. Но сделано это так легко (а иногда и легкомысленно), что не понимаешь, больше хочется смеяться или плакать.
В целом, не скажу, что эта история станет одной из любимых. Но книга однозначно заслуживает внимания.

...Після перших сторінок я закрила книжку, трохи "поплювалась", бо яка ж бридота. Потім відкрила знову і не закривала до останньої сторінки.
За сюжетом німець ,у якого все в житті непросто, знайомиться в інтернеті з прекрасною українкою ...і саме з цього моменту його життя перевертається з ніг на голову. І я впевнена ,що як раніше ,точно не буде.
Мені було дуже шкода Клауса. Недарма кажуть, що проблеми родом з дитинства. Він хороша людина, просто нещасна, глибоко нещасна. Токсичне мамине виховання, самотність зіграли свою роль у житті героя. Та і згодом таке враження, що чорна смуга ніколи для Отто не закінчиться.
Попри все у романі багато смішних моментів, іронії, жартів. Особливо приїзд Клауса в Україну, мандри у Ворохту. Але паралельно ще сумно, бо ми бачимо рідну Батьківщину геть інакше. Точніше зовсім без прикрас. Бачимо очима іншої людини, чужої зовсім. Моментами це неприємно. І хочеться щось сказати, щоб захистити своє.
Чи знайде Отто своє кохання, і ким виявиться Вероніка, і чи зможе він стати вільним і нарешті усвідомити, чого ж бажає від життя? Деякі відповіді ви таки знайдете)
Фінал мене вибив з колії зовсім. Чесно.
Але попри все Книжка дуже хороша! Люблю такі історії, лишають дивний післясмак, де герої різні і викликають бурю емоцій. Було круто!