Рецензії «Джерело»

Джерело
170 грн
Середня оцінка
10
  • 5
  • 4
  • 3
  • 2
  • 1
Найкращі рецензії
Написати свою рецензію
  • Гімн індивідуалізму і безкомпромісності
    Віра Хім'як, 28 грудня 2016 р.
    Рецензія корисна?
    Перефразую відому цитату: в житті достатньо прочитати 10 книг, але треба знайти їх) Своєї десятки я ще не прочитала, але точно знаю, що "Джерело" одна з неї. Я рідко почуваюсь паралізованою після читання, але ось уже котрий день не здатна видавити з себе слів, окрім неперевершено та божественно... мені вперше не хочеться читати нічого нового, бо боюсь, що більшість книг лише марні спроби створити щось схоже на роман. Це найшедевральніше з часу прочитання "Цитаделі" Кроніна.

    Багато з написаного мені дуже близьке. В той же час виникло багато питань, на які мені ще доведеться шукати відповіді. Звивини мої зарухались у шаленому темпі). Це книга, яка не може залишити байдужим, вона спонукає до самоаналізу. Вона чесна. Це гімн індивідуалізму і безкомпромісності. Це гімн егоїзму, бо він не є вадою чи тим, чого варто соромитись, РОЗУМНИЙ егоїзм чи не найкраща риса характеру, основна рушійна сила прогресу.

    До слова, незважаючи на час, коли писалася книга, вона аполітична.

    Якщо ж би у мене запитали чому і за що я люблю цю книгу, я б не змогла її оцінити за одним конкретним критерієм, це просто відчуття, на молекулярному рівні) це стан коли крім насолоди не існує нічого, є відчуття довершеності, духовного збагачення та, навіть, гордості за приналежність до homo sapiens).

    Так хочеться надовго зберегти смак після книги, не відпускати пережитих відчуттів. Бо це було блаженство. Я не знаю чи інші книги Айн Ренд справлять на мене таке ж враження, але якщо б знала на 100 %, що відчуття будуть близькими, то б відклала його на довгі роки і мене б гріла думка про те, що в майбутньому мене чекає винагорода...
  • Для всіх, хто не хоче прожити життя "другого плану"!
    Іван Морчин, 28 листопада 2016 р.
    Рецензія корисна?
    Неймовірно захоплююча, сильна, МОНУМЕНТАЛЬНА історія! Сказати подібними словами - не сказати майже нічого. Ренд ще раз доводить свою високу профпридатність. Є декілька факторів вважати книгу шедевром:
    - по-перше, це багатопланова історія декількох людей, життя яких сплітаються в химерний клубок. На сторінках існують безліч персонажів, прекрасно прописаних, самобутніх, яскравих, майже живих. За ними цікаво стежити, їх історії хочеться дізнатися, до їх суті цікаво докопатися. До того ж вони живуть в цікавий час в цікавому місці - Америці перших десятиліть минулого століття. Перед очима так і встають кадри з голлівудських чорно-білих фільмів;
    - друге. За досить поверхневим сюжетом криється своєрідна філософія автора, безліч роздумів про природу людини і суспільства. Досить цікаві та глибокі думки. З чимось погоджуєшся, з чимось хочеться посперечатись, однак в будь якому разі вони не залишають байдужим. Яскраві неординарні персонажі не просто діють, проживають свої життя на сторінках - вони підпорядковують свої життя якимось ідеям, керуються своїми, може і спірними, але важливими і визначальними для себе принципами;
    - окремим пунктом, виділеним «по-третє», для мене став головний герой та його життєва позиція - не зраджувати собі ні на хвилину, щоб там не було. Такий собі зразок, еталон творця, недосяжний ідеал професіонала. Людина з практично надлюдськими якостями.
    Так, можливо, в книзі любовні взаємини занадто перебільшені, часті суперечності та незгоди надумані та перебільшені. Однак, і в цьому вони не схожі ні на які інші. З інших романів та повістей.
    По суті справи, «Джерело» - справжня класика. Одна з тих книжок, яку треба проходити ще в школі. Це філософія, ціла система поглядів з різних сторін. Посібник з психології, класифікація типів особистості. Захоплююча подорож в початок минулого століття. Історія становлення особистості. Історія деградації особистості. Це наочний посібник з пошуку себе та свого щастя. Правда про те, як живе капіталістичний світ. Це справжнє нутро бізнесу. Книжка, про яку можна говорити нескінченно довго.
  • Прогресс, Развитие, Индивидуальность
    Ирина, 24 листопада 2016 р.
    Рецензія корисна?
    Для меня всегда было удивительным то, насколько внезапно Айн Рэнд ворвалась на наш рынок. Сначала с «Атлантом», потом с «Источником» и другими проивзедениями, которые захватили книжны полуки и умы читателей. Большинство, конечно, сломалось, читая эти книги — кто-то из-за сухого стиля и языка, кому-то герои показались недостаточно полными, кому-то сюжет абсурдным. Самое интересное, что если покопаться и придраться к тексту, то да, все недостатки можно разложить по полочкам и сосчитать. Но я была как никогда снисходительна к Рэнд, потому что для меня она — прежде всего философ и идеолог, и в какую бы обертку не заворачивать её Идею, она одинаково будет хороша. Если, конечно, вы не фанат жевать фольгу...

    Что стоит еще знать, прежде чем брать в руки книги Айн Рэнд? Её биографию, хотя бы вскользь. В принципе, того, что есть на обложке вам вполне достаточно, главное держать в голове, что актуальность этого романа для запада прошла лет пятьдесят назад, в цвете капитализма, как раз в то время, когда наши широты только-только выдыхали от войны и коллективизации, но еще грели в сердце мечту о правильном коммунизме. В каком-то смысле тот факт, что люди заинтересовались книжками Рэнд (и они им понравились) — это не что иное, как отмирание той самой призрачной мечты коммунизма и готовность вступить в новую историю страны. А это уже важно и серьезно.

    Собственно, о чем «Источник». Он пронизан идеей объективизма — философией, которая пропагандирует здоровый эгоизм (это есть вкратце и попроще). Она об архитекторе, который желает создавать новые, прекрасные здания, вместо тех одинаковых, которые он видит на каждом шагу. Он за прогресс, за развитие, за индивидуальность.

    Эти идеи кочуют из книги в книгу Айн Рэнд, просто приправленные разными соусами. Если в трилогии «Атлант расправил плечи» - это социальный бунт, проблема на уровне целой страны, которая нищеет и погибает из-за неправильной политики, то в «Источнике» показана почти антиутопическая проблема личности, которой тесно в установленных рамках. Но оба эти произведения говорят об одном и том же — о прогрессе, о развитии, об индивидуализме.

    Я считаю, что книги появились хоть и внезапно, но на очень правильной волне, когда страна готова к переменам, её нужно только к ним подтолкнуть. И толкать будут как раз те, кто будет заботиться о личности и материальном достатке, о продуктивности и качестве.

    Советую не воспринимать «Источник» (да и «Атланта») венцом художественной прозы — книги Айн Рэнд просто к ним не относятся. Читайте их как философский труд, который научит вас мыслить, как того требует современность.
  • Якщо хочеш, щоб про щось мовчали - мовчи перший.
    Роман Кравченко , 3 жовтня 2018 р.
    Рецензія корисна?
    Не буду особливо оригінальний, але перше, що хочеться сказати про книгу - важко. Індивідуалізм. Влада розуму. Цілісність. Віра в себе. Після такого - повертатись в реальність не те, що важко, а й боляче. Але це біль, яка надає сили. Яка спрямовує тебе до того, що палає яскравим вогнем в твоїй свідомості, до того, що так важко досягти. Але ти й сам розумієш - це того варте. Саме заради цього ти, зігнувши руку в кулак, йдеш серед шквалу страхітливої пустоти. Ти долаєш ніщо, морок, безодню - і там, за небокраєм, ти бачиш, як народжується суть, сенс того, заради чого ти йшов, падав, піднімався та знову крокував ВПЕРЕД.
    Висловлю особисту думку, і думаю, що розділю її з багатьма - під авторством талановитої, я б сказав обдарованої Айн Ренд - народжується витвір мистецтва. Це скульптура з мармуру, ні, з граніту, яка являється перед тобою в образі, який ти сам сформував як тільки взяв у руки книгу та почав читати. В тебе в руках - універсальний інструмент. Ти - венеціанський митець. В тебе є шанс створити вічне надбання слави та могутності своєї особистості. Тому крок за кроком, день за днем ти знімаєш шар невідання з тієї краси, яку твориш власноруч.

  • Супер!
    Nadia Butakova, 18 вересня 2018 р.
    Рецензія корисна?
    «Джерело» - дійсно здивувало мене. Читаючи, хотіла впасти на коліна перед цією книгою і ніколи не виходити зі стану захоплення і повної відстороненості від реального світу. Сказати, що книга мені сподобалася - це, напевно, занадто мало. Дуже давно я не читала жодної книги, яка настільки б змушувала думати і настільки відображала б власні думки. Десь жорстка, десь радикальна, почасти іронічна і дуже правдива книга, про людей, суспільство, про те, що найжахливіше може в ньому бути - сліпий колективізм. Історія про окремих людей, їхні долі, про те, як вони стали - чи не стали - особистостями. Життя їх часто трагічні, але, що підкреслює автор - вони самі роблять їх такими... І не тільки бути залежним у всього суспільства - досить залежати хоча б від однієї людини, навіть якщо ти його кохаєш. Не може бути любові абсолютної, коли повністю розчиняєшся в іншій людині і його житті. А ще ця книга про кохання до справи - в даному випадку, до архітектури. Ніколи не бачила, щоб ця любов була так яскраво і правдоподібно описана.
    Прямо з перших рядків, з перших букв, з першої появи Говарда Рорка я зрозуміла, що полюблю цю книгу. На те й розраховано, щоб цей юнак заворожував читачів своїм егоїзмом і чесністю, вражаючою чесністю з самим собою. Дуже сильний образ, в який я буквально закохана. Мені подобається, як він думає, мені подобається ця холодна війна, яку він веде, проти всіх, але не з надривом і викликом, а з простої людської переконаністю, що його шлях правильний. Він не трясе за грудки перших зустрічних, переконуючи їх у своїй правоті, він взагалі байдужий до людей, але він знає, що ті, хто йому потрібні, знайдуть його самі. Здається, що вся книга - це один Говард Рорк.
    Говард Рорк - людина, для якого робота - це життя, і він не може жити по-іншому. В той час Кітінг - яскравий приклад людини, що зруйнував своє життя. Зруйнував не чимось іншим, а власним прагненням до щастя, прагненням подобатися людям і бути з ними. Він просто не зрозумів - точніше, не захотів зрозуміти, не захотів помітити - в чому ж це щастя полягає особисто для нього.
    Цю книгу хочеться перечитувати. Перечитувати - і все глибше розуміти сенс окремих дій, описів, моментів. Кожна фраза в ній змушує, здається, любити життя і прожити його по-справжньому - так, щоб не було шкода потім витраченого часу.
    Я чомусь очікувала, що через мову Рейн доведеться пробиратися з мачете, а на ділі все виявилося набагато простіше. У неї є свій стиль, який мене встиг підкорити, змушуючи прикрити очі від задоволення і слідувати за сюжетом. Якщо підводити підсумок, то «Джерело» - це як ковток свіжого вітру і будівельного пилу.
  • Коли читаєш "Джерело", все інше відступає на другий план
    anastasiahurudgi , 5 вересня 2018 р.
    Рецензія корисна?
    Айн Рєнд - Маргарет Тетчер світу літератури. Читала її "Атланта" - не зайшло. "Джерело" стала свого роду одкровенням, емоціями, досвідом.
    У житті є різні випадки, які розділяють його на "до" і "після": смерть, кохання, ураган, постріл та ін. До такого випадку варто віднести й книгу Айн Рєнд. Коли читаєш "ключові фрази" головних героїв, хочеться сказати: "Ч... забирай, це дійсно так і є. Мені це знайомо! Я так і відчуваю!". Я не знаю чому, але з усіх крутих фраз пам'ятаю лише одну: "Якщо хочете підкорити людину, заберіть у неї все щастя". Це не дослівно...., але чомусь запам'яталось.
    Герої. Кожен герой - окрема особистість, або її відсутність. Читала попередні рецензії. З ними я на 100% згодна. Додам тему, що розкривається в цій книзі, але про яку мало говорили. Тему кохання у житті та існуванні людини.
    Домінік Франкон - образ, що червоною ниткою пов'язаний з усіма головними героями. Пітер Кітінг, Еллсворт Тухі, Гейл Вайненд та Говард Рорк - всі її кохали, але лише одного кохала вона. Пітер Кітінг - відсутність особистості, повна покора соціуму. Приклад, коли "третьорозрядні архітектори" можуть видертись на вершину. Кохання для нього - правило та залежність. Він приклад людей, які глибоко в душі розуміють необхідність бути чесним і слідувати за собою. Однак, чинять як "правильно" в очах інших.
    Еллсворт Тухі. Кохання та життя для нього - своє павутиння з людських життів. Найпротивніша персона книги. Не викликає нічого іншого, крім огиди. Пам'ятаєте актора, що грав Палапатина? У ролі Еллсворта я уявляла його.
    Гейл Вайненд - образ людей, які досягають всього будь якими методами. Якщо чесно, ще не склала повного уявлення про нього.
    Говард Рорк- о Боже! Він неймовірний. Краще прочитайте книгу!
  • Серйозна книга ))
    Татьяна , 23 травня 2018 р.
    Рецензія корисна?
    Дуже здорова книженція! У всіх сенсах цього слова ))
    Не знаю, чи воно так співпало з моїм станом, чи я була дуже виснажена, але читала ці 750 сторінок, надрукованих 10 кеглем пару місяців… Давалися вони дуже не легко… Входили в свідомість поступово…

    Не можу сказати, що була задоволена закінченням історії. До речі так само як і третьою частиною “Атлант розправив плечі”. Якось все воно тягнулось невідомо куди… І від деяких персонажів очікувалось інше. Але чого жалітись? Те що ми не очікуємо - завжди народжує цікавість. Протистояння з автором. Осмислення прочитаного...

    І вже після того, як пройшло достатньо часу, коли книга вже перетравлена мозком - розумію, що цей твір - фундаментальний, насичений, класний. Айн Ренд знов і знов будує світ народжений для тих, хто любить себе і своє діло, хто розуміє, що таке гідність, хто шукає себе, а не компроміси...

    В "Джерелі" це показано крізь долі чотирьох чоловіків Пітер Кітінг, Еллсворт М. Тухі, Гейл Вайненд, Говард Рорк. Їх образи, створені Айн Ренд, настільки цілісними, повними, класними, по-різному сильними, що здається ніби ці персонажі існували і жили в Америці в середині минулого століття... Може так і було? Тільки в іншому вимірі? :)

    Звісно, Айн Ренд не відступилася від своєї ідеї - єднати всіх героїв однією жінкою. Об'єднує цих персон головна героїня “Джерела” - Домінік Франкон. Начебто жінка одна й та сама, от тільки відносини з нею всі складають різні… Бо кожного вона проявляє по-своєму.
  • Философия разумного эгоизма
    Анастасия , 24 серпня 2017 р.
    Рецензія корисна?
    Роман американской писательницы Айн Рэнд «Источник» - это философия в художественном ее воплощении. Читая эту книгу, удивляешься, почему такое прекрасное и мудрое произведение до сих пор не внесли в школьную программу, ведь роман может научить и открыть столько всего, что обычными словами не опишешь. Философия этого автора – разумный эгоизм, под которым следует понимать систему жизненных ценностей, где человек в первую очередь должен заниматься развитием своих (изначально прекрасных) идей, нести их в мир.

    Замечательные герои Айн Рэнд – это почти полубоги, они, не взирая на чужое мнение и критику, верно идут к своей цели, ведь они понимают, что их идеи настолько правильны, что в подтверждении со стороны нет никакой необходимости. Конечно, не всем такая система ценностей по душе, но писательница настолько убедительно преподносит эту философию в своем произведении «Источник», что невольно начинаешь задумываться: возможно, жить именно так – правильно и справедливо в первую очередь по отношению к себе?
  • Жити для себе
    уляна , 21 серпня 2017 р.
    Рецензія корисна?
    «Джерело» А. Ренд для багатьох стає світоглядно новим твором. Якщо в «Атланті…» письменниця знайомить нас із концепціями своєї філософії більше в галузях економіки, політики, соціології, то тут на першому плані постає все ж герой. На відміну від попереднього трьохтомного роману, Айн Ренд в «Джерелі» набагато краще розкриває і розвиває своїх героїв, дає героям більше часу. Письменниця настільки глибоко демонструє «серцевину», суть своїх героїв, що, здається, в певний період вона заплутується. Це найбільше кидається у вічі в образі Говарда Рорка. Ренд чи не в кожному творі намагається створити образ аскетично чистої особистості (і на правду, це дуже сильно робить її твори і філософію не правдоподібними), але наприкінці цього роману, вона змушує свого головного героя вчинити злочин, вона кладе його в ті ситуації, де людина показує власний бруд, і як на мене, не зважаючи на мету, ідею вчинку, факт злочину залишається фактом.
    Не зважаючи на довгі текстові відступи, і незрозумілі і чесно дратуючі фрази, типу: «він поглянув і вона все зрозуміла» або ж навіть «вона все зрозуміла без його погляду і слів», до яких привикли читачі «Атланту…», в цьому романі НАРЕШТІ є чітко завершена і зрозуміла любовна лінія.
    В творі поєднані, здавалося б, непоєднувані персонажі, але всі вони дають письменниці розкрити головний конфлікт твору – кому служити, егоїзму чи альтруїзму? Те, що пропонує Айн Ренд, мені частково здається логічним і корисним для кожного. Адже важко не погодитись з тим, що це неприродно і не розумно жити заради блага і задоволення інших, ставлячи їх вище себе чи вимагати цього від інших заради себе.Чому людина має комусь служити? Чому повинна бути від когось залежна?Чому жити заради себе погано, а страждати з іншими, перейматись їхніми бідами і допомагати їм – це добре, це милосердно, це благородно? Усі жахіття світової історії робились в ім’я людинолюбства….
    Жити для себе – це не робити погано іншим, це просто не потребувати когось, як джерела енергії, любові, самоцінності або інструменту для досягнення цілей. Не жертвувати і не приймати жодних пожертв…
    Для сприймання не найлегша книга, вона потребує часу, роздумів, розуміння. Але вона, наче винахід письменства, ти довго ходиш захоплений нею, аж доки не звикнешся з думкою, що ти вже відкрив для себе цю книгу.
  • Дуже велично
    lesjahello , 19 червня 2017 р.
    Рецензія корисна?
    Прочитала "Джерело" відразу після "Атланта", бо начиталася всюди, що це найкраща книжка Айн Ренд, а так як я була просто в захваті від "Атланта", то поспішила придбати ''Джерело'', і, звісно, не пожаліла.

    Говард Рорк - дуже талановитий архітектор, який вперто працює лише в стилі модернізму в той час, коли весь світ довкола нього все ще копіює будинки в стилі минулих епох. Ціле своє життя він протистоїть людям, в яких немає власної думки, і які просто йдуть за течією. Серед них і Пітер Кітінг, одногрупник Рорка, який практично не має таланту до архітектури чи до будь-якого мистецтва, і який, як це не парадоксально, стає президентом однієї з найбільших архітектурних фірм.

    Також мені була особливо цікавою сюжетна лінія Домінік Франкон, яка є не просто архітектурним критиком в впливовій газеті, а насамперед дуже розумною, загадковою і непередбачуваною жінкою, яка покорила серце Говарда.

    Не буду переказувати весь сюжет, скажу тільки, що всі сюжетні лінії дуже грамотно побудовані, персонажів багато, а читати неймовірно цікаво!