"Рекреації" від українського письменника Юрія Андруховича - це щось дійсно цікаве та дивакувате. Якщо ви до цих пір вважаєте, що українська література - це лише "кріпацтво", "горе" та "смерть", нумо беріться читати "Рекреації", аби повністю для себе розвіяти цей міф! Зав'язка цього твору базується на тому, що невеличку групку товаришів-поетів зарошують до вигаданого міста Чортополя, де буде відбуватися Фестиваль Воскресаючого Духу. Там, впродовж одного вечора із нашими персонажами будуть відбуватися різноманітні чудасії, що навіть не розумієш, це все вигадка, створена сп'янілими розумами наших головних героїв, або дивна, викривлена реальність...? Вам може сподобатися цей твір, або ви можете зненавидіти цей твір, але гарантує - цей твір зіб'є вас із пантелику! Особисто моє враження було доволі неоднозначним: наче весела, пістрява на події історія, але якась...дивна, дещо брудна та сумбурна. Не впевнена, що цю книжку можна комусь прямо рекомендувати, але спробувати її стовідсотково потрібно!

Письменницький дар, вочевидь, спадкове явище в родині Андруховичів, але так склалося, що й творів Юрія, й його дочки Софії я прочитала лише по одному, і - обидва дебютні. Але одразу хочу сказати, що дочка перевершує своєю майстерністю батька, оскільки у прозі "Рекреацій" занадто часто доводиться продиратися крізь хитромудрі метафори й не розумієш, де власне оповідь від чийогось імені, а де, перепрошую, чиїсь галюцинації, навіяні випитим або викуреним. А якщо ще й читаєш в електронному варіанті, то тоді текст сприймається ще важче - на те, щоб довоювати з компанією Ростислава Мартофляка, в мене пішло три дні. Рекреації, себто канікули й відпочинок на фестивалі в Україні, надто такі, де збирається богема й ті, хто прагне бути на неї схожий - гарне тло для найкарколомніших витівок. Герої наче діють за принципом "Що де відбудеться, там і лишиться". Власне, тому перший роман письменника й вимагали негайно вилучити з книжкових магазинів та журналів: він "посмів" показати українських поетів без жодних прикрас та німбу над головою: охочими до жінок, алкоголю, паління, самозакоханими та безтурботними, як метелик-одноденка. При цьому, зауважмо, самого себе він до книжки теж вписав, як це через майже тридцять років зробив Сергій Мартинюк в романі "Рок-н-Рол". Особливу симпатію при цьому почуваєш до дружини Ростислава Марти - чоловік наче й не безталанний, а настільки безвідповідальний, що навіть не виникає бажання засуджувати її за зраду з Хомським. Від того ж, що рогатий чоловік настільки легко пробачає свого друга, мені стало майже смішно. Жінці, мабуть, він цього таки не подарує, як це часто трапляється... Хоча, спостерігаючи за відпочинком поетичної команди, я подумки порівняла їх із пізніми гіпі - не здивувалася б, якби Андрухович написав, що всі в ній сповідують вільне кохання. Богема - і цим словом усе сказано. Що ж до обкладинки, то мені вона видається дещо недоречною: маріонетка. Вочевидь, алегорія на людину, може, й самого автора. А що означає? Якщо виплітати складний ланцюг асоціацій, можна погрішити на славу письменника - що мовби вона маніпулює людиною і змушує її або рухатися далі, або пливти за течією і повільно повертатися в ту ж точку, звідки почалася її письменницька кар'єра. Втім, я не впевнена...

Читати "Рекреації" Юрія Андруховича варто із кількох причин. По-перше, тут класний сюжет: динамічний, цікавий, смішний і навіть фантасмагоричний. Бо йдеться про поїздку поетів до вигаданого Чортополя на Фестиваль Воскресаючого Духу. Із ними відбуваються типові для митців пригоди: напилися, потрапили в різні халепи та й увесь тобі фестиваль. Звісно, це мій примітивний спрощений переказ. Андрухович вперше в сучасній українській літературі наважився спустити поетів із захмарного п'єдесталу й зобразити їх реалістично - поети теж люди. Вони навіть вживають нецензурну лексику чи п'ють по п'ятдесят. Вони живі, справжні і слабкі, як усі люди. По-друге, це роман-іронія. Про літературу тусівку, про літературні фестивалі... І хоча роман написано на початку 90-х, зараз він і далі актуальний.