Книга Птахи завжди повертаються

Дивно. Точніше дивовижно. Виявляється, божевілля може бути не депресивним. Звичайно без гнітючого смутку не обійтись. Однак Оксані Сайко вдалось показати не жахіття казенного дому, не психічні зриви пацієнтів, а ліризм їхньої натури. Абсолютну вірність математика улюбленій справі. Глибину менталітету вчительки, яка і в божевільні залишається вчителькою. Закоханість у мрію одружитися з голлівудською зіркою Кіаном Рівзом. Відлюдькуватість Олени, яка віднайшла таку жадану близькість у "нерозумному" продавцеві солодощів. Чуйність цього ж продавця солодощів, який годував птахів тістечками...
Нестерпність життєвих перипетій в родині, школі, роботі, стала очевидною після поділу Оленчиного життя на "до" і "після" божевільні. Вона була готова розпочати нове життя. Без нещасної матері, без огидного вітчима, без "справжньої" подруги, зі своєю одинокістю. Поки не зрозуміла: божевільним не місце у світі нормальних людей. Тавро згубить будь-яку спробу жити повноцінно. Як той птах, що весь час повертається з теплих країв додому, Олена повертається до своїх щирих друзів - "божевільних". Не на завжди. Їй страх, як не вистачає сили злитися на людей, на світ. Дощ поплаче замість неї. Щойно вона набереться сил, вона повернеться у реальний світ.
Чому ж божевільні стають п’ятим колесом до воза? Чому їх чекають лише жалість, підозрілість, а не людяні люди? Сказати тому, що вони не читають таких книг, значить злукавити. Проте і в цьому є зернятко істини. Читаймо, спостерігаймо, гуляймо, що завгодно. Але зробімо так, щоб врешті-решт божевільні знайшли своє місце серед нас. А ще краще: не доводьмо один одного до безумства.