В п’ятому томі епопеї Марселя Пруста «В пошуках втраченого часу», перед нами все той же головний герой – Марсель, який входить в ще один етап свого життя. Ми бачимо його відносини з Альбертиною і якщо в другому томі герой закохується в неї і рефлексує на тему кохання, пристрасті і всього що з цим пов’язано, то тепер його кохання добігає свого кінця. Він розуміє, що більше нічого не залишилось від того почуття, яке наростало у курортному містечку Бальбек де, власне, він і познайомився з Альбертиною. Але просто так він не може її відпустити, він наче власник товару, який не хоче віддавати його задарма, плюс до всього його починають з’їдати ревнощі. І багато сторінок тесту присвячено саме темі ревнощів. Пруст у своєму стилі заглиблюється у надра цього почуття та форм, яких воно може набувати, суцільні рефлексії за рефлексіями за допомогою, яких головний герой сам себе препарує на показ читачу. Він розуміє, що через соціальну нерівність з дівчиною він в якійсь мірі є її «володарем», але й «рабом» також, бо не може спокійно відпустити її. Він весь час підозрює її та сумнівається, боїться її свободи і незалежності від нього. І в то й же час, як тільки-но він переконується, що загрози немає і довкола його «власності» не літають хижаки, то моментально втрачає інтерес до предмета своїх ревнощів, він дозволяє собі спокійно поміркувати над тим, що для нього є мистецтво (зокрема музика Вагнера) і при цьому все, що непов’язане з Альбертиною набирає для нього все більшої цікавості.