ЗМІ вже давно стали невід'ємною частиною нашого повсякденного життя. Здавалося б, це цілком закономірна тенденція, враховуючи темпи розвитку медіатехнологій. Але автор не просто констатує цей очевидний факт, він пропонує свій погляд на ситуацію крізь призму антропології медіа. Він відмовляється розглядати медіакомунікацію як потік, що рухається в єдиному заданому напрямку: виключно до пасивного одержувача. Він пропонує метафору оркестру, учасники якого знають про існування певних кодів і правил («мелодії»), що дозволяють їм взаємодіяти одне з одним. У цьому процесі й з'являються так звані провідники - які пропонують (іноді вельми наполегливо) свою версію певної події; містифікатори - які вміють створити імлу таємничості навіть навколо непересічної події, тим самим підвищуючи рейтинги і розширюючи аудиторію певного ЗМІ; ну й, власне, єретики - які порушують багаторічні норми та канони медіакомунікацій. Всі вони впливають на наш спосіб сприйняття того, що ми бачимо і чуємо з новин, формуючи ставлення до подій як на локальному, так і глобальному рівні. Це свого роду вартові влади (або опозиції), які імпліцитно формують її імідж.

Тенденція цілком звична для більшості країн, але від цього не менш цікава - як для дослідників медіа, антропологів, соціологів, так і для аудиторії всіляких ЗМІ. «Обізнаний значить озброєний» - саме таким є посил цієї книги, автор якої намагається застерегти від пасивного «вбирання» потоку інформації.