З невідомої мені причини трилери та детективи заведено вважати найкращими варіантами для читання на пляжі. Принаймні якщо відкрити яку-небудь статтю в Гуглі на тему "Яку книжку взяти у відпустку", там неодмінно буде кілька, а можливо й усі трилери-детективи. Мабуть, тому що такі книги дозволяють не напружувати мозок, а дозволяють просто насолоджуватися динамічним сюжетом. Я також попалася на цю вудочку, тому під час відпустки взялася за читання "Простої послуги". Попередньо була знайома з історією завдяки екранізації, тож хотілося порівняти фільм і книгу. Що ми маємо? Ідеально-зразкова "Яжемать" Стефані (більш дратівливого персонажа годі собі уявити) заявляє про зникнення своєї найкращої подруги Емілі. Але, як це часто буває в подібних історіях, насправді все виявляється зовсім іншим, ніж уявлялося спочатку. У "Простій послузі" немає жодного (!) позитивного героя, а от події та вчинки персонажів взагалі нагадують якийсь театр абсурду. Невже не можна було зробити історію хоча б трішки правдоподібнішою? Загальне враження: не покинула читати лише тому, що було більше нічим зайнятися.

Я хочу сказать честно, что эта книга не оставила меня безразличной, довольно интересный детективный роман который рассказывает историю одной очень необычной дружбы, она домохозяйка мать-одиночка потрясающего сына, знакомится с невероятно обаятельной женщиной которая была матерью одноклассника её ребёнка. И честно говоря та атмосфера таинственности которая кружилась вокруг главных героинь привлекает глаза читателя невероятно сильным образом. Стоит отметить, что «Простая просьба» откровенно очень сильно отличается от других детективов написанном женщинами за последние несколько лет. Из плюсов конечно же мне очень понравился сюжет, я буквально проглотила эту книгу за два присеста, интрига жуткая довольно привлекательная история, но мне показалось, что большую часть книги автор рассказывает совершенно не спеша будто у него в запасе есть еще много много времени. А вот так сказать в финал рассказан будто бы автор куда-то невероятно спешил у него оставалось всего минута чтобы рассказать что же случилось дальше. Спасибо

Ох, просто і не знаєш як усі думки скласти до купи після прочитання такого. Якщо прочитати анотацію, то книга має бути просто крута. Уся така містична та загадкова. Але коли це все читаєш, то просто в усе не не віриш. Усе здається як глузування з читача. Це такий собі мікс з "Загубленої" Гілліан Флінн (при чому стиль написання от просто скопійований, це мені відразу не сподобалося), "Тринадцятої казки" Діани Сеттерфілд (пародія на цю книгу мене просто вибісила, адже я палко люблю її) та "Талановитого містера Ріплі" Патріції Хайсміт (тут я просто посміялася, адже ця книга мені не сподобалася). Але навіть не беручи до уваги ось ці явні відсилки на інші книги, решта ситуацій в книзі просто смішні та безглузді. Самі персонажі просто ведуть себе незрозуміло та в них не віриться. Якщо ще на початку книги я читала її як містичний трилер, а в середині усе більше ставилася до неї підозріло і не розуміла, що чекати далі, - то в кінці я просто сміялася від безглуздості ситуацій. А в результаті мені стало шкода витраченого на неї часу.