Отже почну здалеку як зазвичай. Гарна обкладинка (якщо чесно то вона мене і заманила), та й взагалі добре все оформлено, читати зручно, папір якісний, помилок майже немає. ВСЛ як завжди на висоті. Тепер щодо книги. Коли я почав читати мені в голову прийшла наступна думка "Словенські Малдер і Скалі у пошуках словенського Ктулгу". Навіть не знаю як краще можна описати все це дійство. Якщо коротко, то Адам Білий, професійний культист (бо в які тільки культи він не вляпався за своє життя) увірував, що він обраний та має призначення, опісля чого повертається до рідного міста аби зустрітися зі своїми спогадами, страхами і таким іншим, одним словом минулим, і всіх та все там "попрощати". Йому в цьому допомагає пані Портеро, що волею випадку вирішила приєднатися до великого повернення додому. Взагалі Адам це не просто звичайний культист, а найгірший його різновид, бо він уже не йде за кимось, він вважає себе обраним із усім що з цього витікає. І отож він знову повертається до Марибора і починає "прощати", але чи "простить" хтось його? Загалом написано цікаво, автор майстерно нам дає елементи пазлу, аби ми його самі зібрали в голові. Нам майже нічого не відомо про головного героя та його супутницю і тільки невеличкі уривки, фрази, спогади потроху розкривають усю картину. Хоча маю сказати, що читаючи так до кінця і не розумієш чи то насправді відбувається, чи то все хвора уява головного героя. А фінал... Не можу сказати, що я його зрозумів. "Він полетів, але обіцяв повернутися". Більше нічого на думку не спадає. Хоча я не до кінця зрозумів автора, книга місцями доволі передбачувана, наприклад хто буде тринадцятим я здогадався ще на половині, тож коли це стало явним воно не викликало в мене жодних емоцій. Ну і насамкінець хотів сказати, що описана в книзі "європа" така близька та знайома нам, ну просто рідна. Якось так. Вважаю, що книга варта того, аби її прочитати, проте сподобається не всім.

Ненавиджу спойлери, тому намагатимусь описати все якось без них. Події відбуваються в Мариборі-то є така культурна столиця Європи, і в книзі неодноразово роблять акцент на цьому. Слідкувати ми будемо за життям Адама Білого та Рози Портеро. Наші герої спробують подолати страшного і моторошного монстра - Великого Орка. І аби все ж не розповідати всіх секретів книги, я на цьому зупинюсь. Анотація дуже стримана, як і я. Але стримую я тільки сюжет, а не свої емоції. Книга залишає по собі незвичайно суперечливі почуття. Водночас, читається дуже легко, та з іншого боку, в книзі розглядають зовсім не легкі теми. Це мабуть один із прикладів доречного поєднання фентезі з темами на кшталт політики, сектантів і їх забобонів. Приблизно аж до останніх сторінок ти мало що розумієш і замислюєшся над кожним словом і реченням. Та незважаючи на нерозуміння одразу закохуєшся у головних героїв цього роману. В їх історію. Хвилюєшся за майбутнє наших протагоністів більше, ніж за своє. Та проте, я ставлю всього 8/10, а все тому, що кінець книги наче просто ліньки було писати. На передостанніх сторінках події відбуваються так жваво, радше це тільки зав’язка. Та з дві сторінки потому вже кінець. Це пригнічує, адже мені здавалось, що там принаймні ще зо п'ятдесят сторінок. Проте ні, наш сучасний словенський письменник, а радше поет, Алеш Штегер вважав заінакше. Можливо це бачення автора, та в цьому випадку все одно не зможеш відійти від свого розчарування фіналом. З більшою вірогідністю я раджу цю книгу до прощення. Тому і читати раджу також. Та не сподівайтесь на щось велике і особливо не сподівайтесь на фінал.

"Прощення" культовий роман Алеша Штегера, так пишеться в анотації до книжки, але чи це так, будемо розбиратися. Сюжет важко описати якось конкретно, так щоб без спойлерів. Події відбуваються в Словенському місті Марибор, котре стало Культурною Столицею Європи, такі собі Білий і Роза Портеро, приїхали в місто з Австрії з цілю очистити його, і тут починається головне, від чого вони мають його очистити. Спочатку стає відомим лише, що очищення має відбутися через прощення душ. З такого початку вимальовується детективна історія, в якій все стає зрозумілим на 298 сторінці, а всіх їх 300. Перше що сподобалося в романі, так це наявність великої кількості цитат і добре прописаних діалогів, де між речами, які не всім можуть бути зрозумілими виринають дійсно цікаві репліки, над якими варто задуматися. Роман є цілісним і добре тримається основної лінії. Читаючи роман мене часто відвідувало відчуття, що я читаю якийсь абсурд, але за хвилину знову появлялася цікавість до читання. Про книжку я дізнався із інтерв’ю Юрія Андруховича, котрий радий цей роман. Коли я закінчив його читати, то зрозумів чому, адже він мені нагадав «Перверзію» Пана Юрія, адже і тут не обійшлося без карнавалу. Враження середні, але не жалію потраченого часу і грошей.