Эрнест Хемингуэй это очень известный писатель прошлого века представитель так называемого потерянного поколения. Лично для меня, когда я во взрослом возрасте решил перечитать автора, он показался скучноватым. Я считаю Хемингуэя писателем для или более молодых читателей, либо для более счастливых людей, которые могут переживать несчастным персонажам произведений автора; когда у человека больше времени и сил для сопереживания, и не такой уровень несчастий в жизни. Так как у меня достаёт проблем в жизни, книга показалась скучной, не интересной и затянутой. Про предсказуемость я вообще молчу. В книге идёт речь про любовь британской медсестры и американского добровольца пошедшего на первую мировую войну в Италии. Их судьбы переплетаются после ранения, но сложности только начинаются.

Історія життя американського письменника Ернеста Гемінгвея схожа на карколомний пригодницький роман. Адже простий американський хлопець Ернест добровольцем іде на фронти Першої Світової війни, а от повертається з війни вже зовсім інша людина. Саме романи Ернеста Гемінгвея започаткували літературний стиль «втраченого покоління», в якому писали свої твори колишні військові, що пройшли череда д боїв та лише чудом залишилися живими. Гемінгвей не був пацифістом за своїми поглядами та продовжував вести активний та сповнений небезпек стиль життя, аж до останнього свого дихання. Проте він всією душею не приймав війну, як масове вбивство людей. Як вбивство заради вбивства. Його роман «Прощавай, зброє» в багато чому є автобіографічним твором. В цьому романі автор розкриває свої враження від бойових дій та приходить до висновку, що війна це шлях в нікуди, адже вбивство є протиприроднім для всіх людей. Війна змінює людську особистість в навіть ті, хто повертається з неї живими, насправді мають рани, які ніколи не загоюються. Роман не має вікових обмежень і його бажано прочитати кожному.

Нарешті я прочитала книгу"Прощавай , зброє". Як зрозуміло з назви, ця книга про війну. Мені подобається, як автор описує війну, можливо опис сухий, але вважаю,що по-іншому не можна. Книга не може бути без любовних ліній . В багатьох книгах, хоч на другорядному плані згадується це почуття. "Прощавай, зброє!"- не виняток, Фредерік Генрі закохується у вродливу медсестру Кетрін Барклі. Напевне, головним мінусом твору є мляве змальовування їхніх емоцій. Приступимо одразу до кінця. Цe найулюбленіша моя частина, обожнюю неочікувані кінці у творах.Знову емоції добре не описані, проте тут мені подобається ця недосказаність. 7/10