По-перше, це нереально красиво. По-друге, яким талантом треба володіти, щоб передати таку пронизливу історію без єдиного слова?! Мені здається, слова тут навіть були б зайві. Це історія про еміграцію, про пошуки кращого місця для життя, про безкінечну втому і про безкінечний пошук, про розлуку, а ще про надію та віру. Автор зумів показати історію в деталях, з якими людина стикається поїхавши в іншу країну. Де одна маленька позначка, сенс якої ти не розумієш може утворити безодню непорозуміння. Малюнок настільки гарний, що буквально залипаєш на кожному розвороті. Щось середнє між магічним реалізмом та ретрофотографією. Наприклад, автор може цілий розворот приділити спогляданню хмар, а зміну пір року показати на прикладі життя однієї кульбабки. Кожна картинка - це маленька історія, яка передає настрій, занурює нас у світ фантазій та мрій. І тут якнайкраще підходить збільшений формат. Ще у цього графічного роману максимально стильна обкладинка, яка одразу дає зрозуміти - перед тобою, щось по-справжньому круте!

Ця книга мене неабияк вразила. Почала її читати (якщо читанням можна назвати перегляд книжки коміксів без слів), геть нічого не знаючи ні про автора, ні про саму книжку. Але автор наскільки точно зображував картинки, що інколи мені здавалося, що герої розмовляють між собою. Що книжка про еміграцію, я зрозуміла лише після прочитання авторської післямови. Однак те, що герой залишає сім’ю і вирушає в далечінь – було зрозуміло з графічного роману. Переживання героя, його сумніви, роздуми над вибором, і водночас віра у те, що буде краще, незважаючи на весь негатив, який йому довелося зазнати, – легко прочитуюся поміж малюнків. Тому гортаєш книгу далі зі сподіваннями, що врешті усе налагодиться, і він повернеться у родину. Один момент, коли описана війна, чи то військова сутичка, і на цілу сторінку автор зображує ноги пораненого, з яких зрозуміло, що у нього немає однієї ноги, навіть змусив хвилюватися за головного героя. Його скільки обдурювали, скільки труднощів зазнав, що, здавалося, такого просто не мало права з ним статися. І врешті виявилося, що він усе ж живий і здоровий, що каліцтво пережив не він. Але радість за головного героя не поліпшує ситуацію, бо все ж розумієш, що ці всі негаразди відбувалися, нехай із іншими, людьми. Врешті наприкінці він повернувся додому, зустрівся з донькою і дружиною. Всі видаються щасливими, адже й родина на нього чекала, і він постійно дивився на фотографії дружини й доньки й сумував, але це не вирішує питання: чому він емігрував? Можливо, насправді він і не повернувся, це його родина змогла емігрувати до нього. Цього я так і не зрозуміла. Однак те, що еміграція була тяжкою і стосувалася не конкретних осіб, а цілих пластів людей, – у книжці добре показано і пояснено у післямові. Для українців, чиї родини теж, свого часу, емігрували в Австралію чи Канаду та й для всіх людей загалом ця книжка буде дуже цікавою. Бо розкриває тему, над якою ми часто не задумувалися.

Прибытие — это очень необычный графический роман. В нем нет слов, но сказано намного больше, чем в самой объемной книге. С помощью рисунков Шон Тан рассказывает историю иммиграции. Главному герою приходится бросить семью и отправится в другую страну на поиски работы, чтобы иметь возможность прокормить своих родных. Эта история настолько универсальна, что находит отклик у читателей в каждом уголке мира. Этой истории совсем ненужны слова, более того, кажется, что даже одно слово может нарушить всю атмосферу романа. Для меня оказался очень необычен стиль рисунков Шона Тана. Они похожи на ретро фотографии из старых пыльных альбомов долго хранившихся забытыми в дальних уголках заросшего паутиной чердака. Цветовая гамма тоже необычна, кажется автор использовал все оттенки коричневого цвета, разбавив их немного золотым напылением. Также он использовал серый цвет с добавлением приглушенного угольно-черного оттенка. Необычности всей картине предают элементы футуристического мира, которые удивительно идеально вписываются в окружение. Несмотря на маленький объем книга читается не быстро. Взгляд останавливается на каждой детали иллюстраций, которые очаровывают и полностью погружают в атмосферу рассказываемой истории. Шон Тан своим графическим романом показывает ту сторону иммиграции, которую не видят те, кто никогда ее не испытывал. Тем самым, он вызывает самые разные чувства у читателей, а самое главное из которых — помнить о чувствах других людей. Ведь большинство видит в беженцах лишнюю проблему, забывая о том, что они люди со своими чувствами и переживаниями, которые просто пытаются выжить.