Помирана
Паперова книга | Код товару 691846
Yakaboo 3.5/5
Автор
Тарас Антипович
Видавництво
А-ба-ба-га-ла-ма-га
Серія книг
Доросла серія
Мова
Українська
Рік видання
2016
Кількість сторінок
224
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
84х108/32 (~135х205 мм)

Усе про книжку Помирана

Новий твір Тараса Антиповича - одного з найважливіших сучасних українських письменників - це вдумливий роман-дистопія, який засобами макабричної сатири розкриває драму зашореного розуму. Герої, чиє існування кероване міфами, ворожі до Іншого і безжальні одне до одного, але водночас не позбавлені надії. У закіптюженій порожнечі їхніх днів раз по раз проблискує те, чого вони бояться найбільше: шанс на краще життя. Шанс позбутись ненависті до тих, хто «по інший бік». Шанс вирватися за «колючку» власноруч виплеканого пекла.

Характеристики
Автор
Тарас Антипович
Видавництво
А-ба-ба-га-ла-ма-га
Серія книг
Доросла серія
Мова
Українська
Рік видання
2016
Кількість сторінок
224
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
84х108/32 (~135х205 мм)
Рецензії
  •  
    Nota Bene 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Книга Тараса Антиповича «Помирана» у 2016 році була удостоєна премією журі премії «ЛітАкцент року» в номінації «Проза».
    Твір написаний у жанрі дистопії – тобто відразу, ще не почавши читати книгу налаштовуєшся на негатив. Адже дистопія це жанр антиутопії, в якому описується суспільство, в якому переважають негативні тенденції розвитку.
    У творі багато того, що для більшості читачів є неприйнятним та огидним, адже мало людей дійсно любить насолоджуватися не зовсім приємними речами: тотальна неграмотність, відсутність стосунків між людьми, боротьба за виживання, життя на звалищі, суцільні руїни тощо…
    При цьому герої твору навіть в таких умовах здатні на людські почуття, у них є мрії, вони дружать та закохуються, допомагають один одному, бажають кращого життя тощо.
    Червоною ниткою у творі проходить алегорія та майже прозорі натяки зображеного з подіями, які відбуваються на сході України. Щоправда хотілося б побачити більше оптимізму, а також сподівань на набагато краще майбутнє.
    Я думаю твір знайде свого читача, адже перш за все він вартий того, щоб його читали. Актуальними порушені автором проблеми будуть існувати завжди, адже вони є породженням самого суспільства.
  •  
    варто уваги
    Оскільки від деяких антиутопій в мене просто зносить дах, тому я ні в якому разі не могла оминути цю книгу. хоча й познайомилася з нею через "Жлобологію".
    Це просто капєц. Після прочитання лишається відчуття ніби ти листочок паперу, який пожмакали і кинули у смітник. Але це я в хорошому сенсі. Від книжки у захваті і до сих пір від неї відходжу.
    Відчуття вкрай песимістичні. Суспільство вже впало у багнюку і навіть не може піднятися. Якийсь літературний критик написав, що насправді це не уявна модель, а змалювання довколишньої реальності сьогодення, де пессизму і гротеску більше, ніж будь-якій літературі. Я от з цим цілком погоджуюся.
    В мене у голові виникли свої ілюстрації до книги і я дуже жалкую, що не можу їх втілити, бо малювати не вмію (
Купити - Помирана
Помирана
100 грн
Є в наявності
 

Рецензії Помирана

3.5/5
  • 5
  • 4
  • 3
  • 2
  • 1
  •  
    Nota Bene 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Книга Тараса Антиповича «Помирана» у 2016 році була удостоєна премією журі премії «ЛітАкцент року» в номінації «Проза».
    Твір написаний у жанрі дистопії – тобто відразу, ще не почавши читати книгу налаштовуєшся на негатив. Адже дистопія це жанр антиутопії, в якому описується суспільство, в якому переважають негативні тенденції розвитку.
    У творі багато того, що для більшості читачів є неприйнятним та огидним, адже мало людей дійсно любить насолоджуватися не зовсім приємними речами: тотальна неграмотність, відсутність стосунків між людьми, боротьба за виживання, життя на звалищі, суцільні руїни тощо…
    При цьому герої твору навіть в таких умовах здатні на людські почуття, у них є мрії, вони дружать та закохуються, допомагають один одному, бажають кращого життя тощо.
    Червоною ниткою у творі проходить алегорія та майже прозорі натяки зображеного з подіями, які відбуваються на сході України. Щоправда хотілося б побачити більше оптимізму, а також сподівань на набагато краще майбутнє.
    Я думаю твір знайде свого читача, адже перш за все він вартий того, щоб його читали. Актуальними порушені автором проблеми будуть існувати завжди, адже вони є породженням самого суспільства.
  •  
    варто уваги
    Оскільки від деяких антиутопій в мене просто зносить дах, тому я ні в якому разі не могла оминути цю книгу. хоча й познайомилася з нею через "Жлобологію".
    Це просто капєц. Після прочитання лишається відчуття ніби ти листочок паперу, який пожмакали і кинули у смітник. Але це я в хорошому сенсі. Від книжки у захваті і до сих пір від неї відходжу.
    Відчуття вкрай песимістичні. Суспільство вже впало у багнюку і навіть не може піднятися. Якийсь літературний критик написав, що насправді це не уявна модель, а змалювання довколишньої реальності сьогодення, де пессизму і гротеску більше, ніж будь-якій літературі. Я от з цим цілком погоджуюся.
    В мене у голові виникли свої ілюстрації до книги і я дуже жалкую, що не можу їх втілити, бо малювати не вмію (
  •  
    Ковтни чорнухи
    Читала в цього автора “Хроноса”, сподобалось. Але ця книга виявилась принципово іншою.

    Оповідь про бидло, що живе на звалищі і думає виключно про пошук харчів. Кілька десятиліть тому їм пропонували поїхати, але вони “виграли війну” з людьми “з-за колючки” і “відстояли свою автономіку”. Так і живуть у своєму обмеженому світі: голодні, обдерті — зате не здалися. А ще час-по-час очікують нападу ворога, який неодмінно хоче порушити їх автономне існування. Зав'язка сюжету: герої вирішили добути з землі "чорнуху", яка б мала вирішити проблеми з голодом.

    Алюзії цієї книги на певні соціально-політичні події є настільки тонкі, що страждають на ожиріння.

    Історія розвивається дуже мляво і передбачувано. У фіналі ти розумієш, що завершити твір будь-яким іншим чином було б неможливо. Інша кінцівка не пасувала б за атмосферою і логікою. Втім, “єдино правильна розв'язка” очевидна з перших сторінок, тому надто великої інтриги немає.

    У процесі читання ти маєш рівно нуль причин симпатизувати героям — огидні всі, обмежені всі. Хочеться не звертати на цих тупаків уваги і жити собі далі.

    Окремо зазначу про стиль твору. Автор розробив сленг персонажів — це неймовірно атмосферно, бидляцтво випромінюється з кожної найдрібнішої фрази. Читати незнайомі вирази важкувато. Але після того, як десь на 15 сторінці ти усвідомиш значення слів “рабой” чи “торванабой”, буде неможливо це розвидіти.
  •  
    "...чого ми такі, чого ми так живем і шо ми робим одне з одним?"
    Вони живуть на Кориті. Вірніше, у селищі, що прилягає до Корита. У спорожнілих районах. Живуть хто де - у ящиках, будках, розвалюхах, під землею. Вони усі лисі. І більшість з них мають біомеханічні частини: залізні носи, клешні, ноги і залізні зуби. Бо бійки тут не рідкість, а ще може кротодил вкусити (це якщо пощастить).
    Але повернусь до Корита. Цікаво - що то? "Корито було єдиною розвагою і необхідністю, роботою і відпочинком, а головне — засобом виживання". Насправді, це «Полігон твердих побутових відходів № 209», карантинна зона, за якою починається ворожа "Колючка".
    Групка людей, які гордяться "своєю автономікою", згадують про "війну", коли їх хотіли звідтам вивезти, та вони не дались.
    "...лучче якось жить, чим подихать…" І вони живуть - одягаються у лахміття, клейонки; воду збирають дощову; їдять, що знайдуть на своїй частині ділянки полігону: в хід іде взуття (бо шкіра), тирсоплита і все, що можна перетравити; ловлять пташок - ворон, в основному, і рвуть "зеленку", якщо можуть знайти. Зміст життя - та просто, тинятися, порпатися в смітті, інколи "накидуватися" таблетками чи розчинами, знайденими на полігоні.
    "Ми всі вмираєм. Шо ж іще тут можна робить?"
    Страшно? Але найстрашніше не це. Найстрашніше, коли їм показують шлях, як можна змінити, врятуватись від такого життя, ніхто не хоче.

    Спершу я думала - якась дурня, проте вчитавшись, зрозуміла, що автор завуалював глибоку філософію. Суспільство, люди якого впали низько і здається далі немає куди, таки "пробиває дно", оголюючи звірячі сторони людської натури. Суспільство зашкарубло у своєму світі і не бажає бачити нічого навколо, не бажає нічого змінювати. Вони ворожі до чужинців та гордяться своєю особливістю - "перемогли", відділилися. Особливістю вживання матюків навпаки (якщо вам зустрінуться дивні слова, перечитайте їх справа наліво). І оце вже справді страшно, бо завершення нескладно здогадатись яке...
    "У Них там жить можна, а у нас тіки вмирають... Повірте, шо світ кудись уже пішов, а ми осталися."
    Але ж як щодо промінчика надії?...
  •  
    Книга, яку кожен мусить прочитати
    Випадково натрапив на цю книгу на цьому сайті. Сумнівався чи замовляти, однак, замовив. Після прочитання був неймовірно вражений. Наскільки точно вдалося авторові змалювати наше "корито" та нашу "ергономіку", наше ставлення до тих, хто намагається нам допомогти (у тому числі й наших співвітчизників), що диву даєшся. Показовим є приклад з західною допомогою. Книга непроста, не кожен може сприйняти описане (зокрема, через небажання щось змінювати в своєму "кориті"). Цю книгу треба зробити обов`язковою до вивчення у загальноосвітній школі (клас 10-11), разом з книгою "Далекий простір (Ярослава Мельника). Хоча читається легко, але читати не просто (особливо, проводячи паралелі з довкіллям). У книзі, як на мене, змальований один з найбільш вірогідних напрямів функціонування нашого суспільства (якщо не зробимо відповідні висновки).
  •  
    Не раджу читати. 0% користувачів вважають цей відгук корисним
    Мене безмежно радує команда Якабу, яка працює над рекомендаціями та добірками книг. Так, з одної з них, я дізналась про українських письменників - анти утопістів. Я велика прихильниця цього жанру, але з недовірою поставилися до цього нарису. Рекомендовані книжки все ж замовила. І якщо «Маша, або постфашизм» мені неймовірно припала до душі, то «Помирана» читалася тяжко з перших сторінок.
    По-перше, жанр роману «Помирана» все ж зветься дистопія і, як я дізналася зі статті, це означає, що в описуваному суспільстві вже все погано – на зразок твору «Кись» Товстої або кіноленти «Безумний Макс».
    По-друге, мова твору. Я двічі перечитала перші сторінки роману, щоб зосередитися та поринути у текст. Спершу я думала, що погано володію українською, тому щоб мені «незручно» читати, потім зрозуміла, що я «спіткаюся» о матюки, які написані задом-наперед. Пристосувалася, але справи на краще не пішли.
    По-третє, хоч роман і невеликий (десь сторінок 200), одразу зрозуміло чим закінчиться. Розчарована.
    Анотація іншого твору Антиповича привертає увагу, але велика вірогідність того, що я не наважуся спробувати ще раз щось прочитати у цього автора.
 
Характеристики Помирана
Автор
Тарас Антипович
Видавництво
А-ба-ба-га-ла-ма-га
Серія книг
Доросла серія
Мова
Українська
Рік видання
2016
Кількість сторінок
224
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
84х108/32 (~135х205 мм)
Палітурка
Тверда
Папір
Офсетний
ISBN
978-617-585-106-7
Вага
300 гр.
Тип
Паперова
Література країн світу
Українська література
Література за періодами
Сучасна література