Коли брала до рук книгу, очікувала якоїсь веселої дитячої історії з уст жінки. І яким же здивуванням було те, що обидва головні герої книги - чоловіки. Та й саму історію розповідають чоловіки. І хоча сюжет досить простий та реалістичний, авторові вдається тримати інтригу і, навіть, напругу. "Помаранчева дівчинка" розповідає про практично знайомства сина з батьком. Батько помер, коли хлопчикові було лише чотири роки, і, відповідно, Георг мало що про нього знає й пам'ятає. Але тут знаходиться лист, через який син та батько знову розмовляють. Коли Ян Улав дізнався про свій страшний діагноз, більш за все його засмучувало те, що він не зможе бути поруч з сином поки той ростиме. Йому так багато хотілося сказати малому Георгу - тож чоловік всі свої останні дні присвятив написанню довгого листа. Він згадував про найяскравіші моменти з їхнього життя та давав певні поради. А на завершення поставив досить складне запитання. В основу ж того листа лягла зворушлива та інтригуюча історія знайомства Яна Улава з Помаранчевою дівчинкою. А от хто ця загадкова пані можна дізнатися лише в книзі - бо інакше буде не так цікаво читати) Ця історія про зворушливе кохання і любов до дітей та батьків. Про вміння прощати і захоплюватися. А також про помаранчі. До речі, автор їх так апетитно описує, що перед читанням раджу обов'язково парочкою запастися.

Є книги, після яких не хочеться починати щось нове. Книги, з якими хочеться “пожити” ще трошки. Ця саме така. Книга, що вчить нас: життя швидкоплинне, воно лише іскорка в безмежному Всесвіті, але навіть ця іскорка може бути яскравою. Навколо нас стільки чудес, варто лише ширше розплющити очі. Це тепла, щемлива історія про втрачені можливості, про невідворотність подій і спробу вибудувати хиткі містки у майбутнє, зачепитись ще там хоч на мить. Це історія про любов батька до сина, про любов юнака до дівчини. Про книгу. Серед старих речей … несподівано знаходить рукопис батька, який помер 11 років тому. Рукопис - це його послання дорослому сину. Його спроба хоча б у такий спосіб продовжити їх спілкування, залишитись у його житті ще хоч на пару митей. З перших рядків відчувається, як гостро батько усвідомлює те, що син ростиме без нього, що він втратить стільки можливостей і митей. А ще тут ковзає страх, що син його не запам'ятає, адже сину лише 4. Та ще лише початок історії цього листа-рукопису…Насправді це історія про Помаранчеву дівчинку і майже неземне чисте кохання, це історія про батьківський спадок. Це дуже світла, чиста і неймовірно тепла історія. Всім раджу. P.S. Книгу згадує герой “Маленької паризької книгарні” - Жак Одинак, як ліки від зневіри та втрати здатності вірити в чудо.

Небольшая повесть норвежского писателя Юстейна Гордера «Апельсиновая девушка» - это грустная и светлая история о большой любви и не менее большой утрате. На свое пятнадцатилетие главный герой произведения получает письмо от своего давно умершего от тяжелой болезни отца. Это послание он начал писать для своего сына, когда понял, что заболел и, скорее всего, не поправится. В нем – интересная история о загадочной апельсиновой девушке, которую он, еще будучи студентом-медиком, повстречал в трамвае. Тогда она несла огромный пакет апельсинов, которые рассыпались по всему салону. Наш герой с первого взгляда влюбился в эту девушку и потратил много времени, чтобы отыскать ее и разгадать ее тайну. Не могу сказать, что в повести «Апельсиновая девушка» есть какой-то безумно интересный сюжетный поворот, захватывающий финал или какая-либо другая изюминка, но все же, по моему мнению, книга все же вышла у Юстейна Гордера весьма достойной, но на любителя. Лично мне произведение понравилось, хотя не оставило в восторге.