Це історія про дівчину-сироту Полліанну, яку прихистила в себе тітонька Поллі, сестра її мати. Сама тітка Поллі була мовчазною і похмурою й не дуже зраділа приїзду трохи бешкетної, непосидючої та говіркої дівчинки, яка всюди совала свого носа. Тітка Поллі взялася за її виховання, але зрештою виявилося, що це Полліанна вплинула позитивно не лише не тітку Поллі, але й на всіх мешканців містечка, де вони жили. Полліанна привнесла радість у дім майже кожного мешканця, своїм оптимізмом і життєрадістю надихала їх на вчинки, на які б вони самі не наважилися. Полліанна навчила всіх бачити гарне, позитивне в усьому, що трапляється. Добра і мила історія, яка вже стала класикою світової дитячої літератури. Мені навіть здається, що це книга більше для дорослих, аніж для дітей, адже більшість дітей віку Полліанни теж голосні, активні й оптимістичні. А от дорослі, навпаки, по мірі того, як стають все старшими, втрачають цей оптимізм через різні життєві негаразди. Тому книга буде корисною і цікавою для читачів будь-якого віку, кожен побачить щось корисне для себе в цій історії.

Купували книгу виключно через те, що вона включена до шкільної програми четвертого класу. Однак після захопленого відгуку сина про прочитану книгу, і самій захотілося її прочитати. Очікування перевершили всі сподівання. Книга не просто цікава, не лише читається на одному подихові, але й змушує по-іншому поглянути на це світ. Історія про маленьку сироту з дивним ім’ям – Поліанна, яке їй дала мама на спогад про своїх сестер, не може нікого залишити байдужим. Поліанна – це невичерпне джерело оптимізму, яке вона не просто випромінює, але й «заражає» ним кожного, хто з нею спілкується. Вона грає в гру, якої навчив її тато, гру в радість. Дівчинка вміє шукати позитив у будь-якій ситуації, а також вчить цього інших. І в неї це виходить. Одного разу, коли Поліанна потрапляє у складну ситуацію (аварія, після якої Поліанна довго лікувалася), вона на певний час втрачає надію, однак інші люди, яких вона навчила грати в радість допомагають тепер їй самій. Перш за все це книга добра та позитивна. Це книга - яка дає надію, додає оптимізму, вчить, що не все так погано, як може здатися на перший погляд. Ця книга сподобається абсолютно всім, шкода, що не читала її у дитячому віці. Однак дякуючи синові та шкільній програмі, я це непорозуміння виправила. Незважаючи на те, що книга написана понад 100 років тому, вона подобається мільйонам читачів, і не лише дітям. І я розумію чому. Якщо ви теж хочете це зрозуміти тоді вперед – читати Поліанну.

В своем уже не детском возрасте, снова перечитала эту замечательную книгу "Поллианна". И снова не осталась равнодушной. Казалось и страницы пахнут как в детстве, а сердце то радовалось, то плакало вместе с маленькой героиней. История маленькой Поллианны не простая, она остается сиротой и попадает в дом, где ей не особо рады, где заботятся лишь из чувства долга. Но что делает девочка? Она не плачет горькими слезами за своим отцом и мамой, она не капризничает, что ей досталось не лучшее место в доме, она не противится правилам, с которыми теперь должна считаться. Она выбирает радость! Во всем и всегда! Такой чистый и искренний выбор во всем видеть радость, но и на этом малышка не останавливается. Ее пример, ее "игра в радость" заразительна и способна растопить даже самые холодные и закрытые сердца. С появлением Поллианны все меняется, все переворачивается с ног на голову. Читая уже во взрослом возрасте, я осознавала, что история простоватая и не динамичная, но какая же она душевная. Думаю, что каждому ребенку нужно ознакомиться с этой книгой и пережить историю маленькой девочки, которая уже знает толк в жизни. Иногда так хочется не видеть черное, а разукрашивать все в яркие краски. Хочется отпускать боль и улыбаться, потому что могло бы быть и хуже. Меня эта история всегда вдохновляет снова отыскать доброту в своем сердце и поиграть в эту игру. Пересмотреть взгляды на жизнь и быть благодарной Богу за все, что есть и что не случилось чего еще хуже. Еще Поллианна полна приключений и идей, она не сидит на месте, она открыто начинает разговор со взрослыми незнакомыми людьми и не стесняется им советовать. Она удивительная девочка, так как ее искренность и неподдельное участие в жизни каждого взрослого оставляет след и восстанавливает то, что казалось бы разрушено. Благодаря этой девочке больные люди находили силы жить дальше и приносить пользу, разрушенные отношения восстанавливались, дома преображались и весь город как будто бы зажил по-новому. А что меняется вокруг нас? Влияем ли мы так же позитивно на людей или абсолютно не оставляем никакого впечатления? Делимся ли мы своим добром и возможностями или бережем до лучшего случая? Возможно, если попробовать прямо сейчас, через время наша жизнь станет совсем другой, наполненной, радостной и значимой. Так что, сыграем в игру в радость?