Похований велетень
Паперова книга | Код товару 859390
Yakaboo 4.7/5
Автор
Кадзуо Ісігуро
Видавництво
Видавництво Старого Лева
Серія книг
Художня проза
Мова
Українська
Рік видання
2018
Рік першого видання
2015
Перекладач
Тетяна Савчинська
Ілюстратор
Оксана Йориш

Усе про книжку Похований велетень

Вишуканий роман сучасного британського письменника японського походження Кадзуо Ішіґуро «Похований велетень» занурює читача в напівміфічну атмосферу й історію раннього Середньовіччя.

Чого шукати людині: правди чи омани, забутого минулого чи самотнього майбутнього, облудного примирення чи кривавої помсти-війни, різкої об’єктивності чи ворожбитської ілюзії? Ці питання поступово та повільно виклубочуються зі сторінок роману, а відповіді на них, перегорнувши останню сторінку, мусить мужньо дати сам собі кожен окремий читач. Відповіді болючі, як пориви вітру серед високих скель, і солодкі, як теплий погляд найближчої людини після завершення всіх слів...

Характеристики
Автор
Кадзуо Ісігуро
Видавництво
Видавництво Старого Лева
Серія книг
Художня проза
Мова
Українська
Рік видання
2018
Рік першого видання
2015
Перекладач
Тетяна Савчинська
Ілюстратор
Оксана Йориш
Рецензії
  •  
    ,,Похований велетень" 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    ,,Похований велетень" -- це друга книга сучасного британського письменника японського походження Кадзуо Ішіґуро, лауреата Нобелівської премії з літератури, яка побачила світ українською мовою у чудовому перекладі Тетяни Савчинської і просто неймовірно вдалому художньому оформленні Оксани Йориш (,,Видавництво Старого Лева"). Це -- алегоричний, метафоричний, фентезійний роман, який перенесе нас у часи пост-Артурівської Англії, коли поруч з людьми ще жили міфологічні істоти та чудовиська, як-от оґри, дракони та ельфи, а свіжі спогади про вчинки Великого короля, передаючись з уст в уста, мало-помалу почали перетворюватися у легенди...

    Головними героями оповіді постають подружжя літніх людей, Аксель та Беатрис, які пускаються у подорож-пошук власного сина. Наскільки пригадують обоє, колись, після сильної сварки з ними, він подався у сусіднє село й більше про нього не було жодної вісточки... Саме такими розмитими спогадами тішать (читай обманюють) себе старенькі. І вирушають вони в дорогу саме тепер, коли ще хоч трохи пам'ятають бодай щось, оскільки підступна імла, яка все більше охоплює їхні краї, кожного дня покриває собою ще й будь-які людські спогади. Тож на людей чигає велика небезпека -- катастрофа забуття, коли те, що було вчора, назавжди кане в лету...

    Мандруючи, пара зустріне воїна-сакса, хлопчика-сироту, літнього лицаря. Кожна зустріч, як ви уже здогадалися, буде невипадковою та значущою. Та найбільш знаковою, на мою думку, стане із човнярем, який, за легендою, перевозить на острів вічного товариства одного з одним лиш справді закоханим людей. Щоб потрапити туди, слід щиро відповісти на питання перевізника, тож перед нашими героями постане далеко не з легких завдання...

    ,,Похований велетень" -- це найкращий прочитаний мною твір у цьому році, який я точно перечитуватиму. І не раз. І хоч його читання -- це процес повільний та вдумливий, час, витрачений на нього, впевнена, ніколи не буде згаяним надаремно, бо кожен раз я відкриватиму для себе щось нове і актуальне саме тоді, коли, направду, потрібно.
  •  
    Пам'ятник коханню 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    По-перше, по-перше...хочу звернути увагу на текстуру книги та на обгортку. Це просто тактильний екстаз! А особливість друкування тексту...ну годі, самі переконаєтесь. Це все я до чого? Окрім того, що книга прекрасна всередині, вона змогла звабити своєю зовнішністю! Але до головного: так, даний роман є просто викарбуваним пам'ятником вічному, щирому, світлому, доброму, відчайдушному, неперевершеному почуттю - коханню! Тому самому, що римується з любов'ю, відданістю, ніжністю та вічністю. Лінія кохання розкрита у всіх деталях, протягом всією повісті сюжету. І це не здається зайвим, а тим паче надмірним. Це відчуття тепла огортає тебе неначе вовняна ковдра. І тобі затишно. Але не коханням єдиним захоплює цей роман!

    Я ніколи, і справді ніколи, не зустрічав ще такий тип роману, де б в рівній мірі балансували: історія, міфологія, алегорія, літературний роман та психологічна розповідь. Так, тут присутня міфологія стародавньої Англії з усіма моторошними та прекрасними наповнюючими елементами: тролі, огри, феї, велетні та, звичайно, дракони. І все це гармоніює з оповідуванням соціального життя тих часів, переживаннями героїв, відносинами та забобонами, але що саме цікаве - це не здається зайвим! Міфологічної складової стільки, скільки її повинно бути! Сюжет не перенавантажений героями, оповідками та зносами внизу сторінки, де тобі в короткій формі намагаються описати, що це таке, стародавня ложка 4 ст. до н.е., якою годували білок. І це прекрасно! В романі також присутні лицарі та воїни, які демонструють захід тогочасної епохи війни та розрухи. Читаючи книгу, тобі доволі просто вдається уявити ту атмосферу та устрій тогочасного суспільства, хоча я і впевнений, що це потрібно бачити та відчувати в певній мірі більш реально, щоб осягнути всю суть життя в стародавні часи. Але автор дає змогу торкнутись життя наших предків, неначе тоненького люду, який тільки скував озеро, і навіть маленький невірний доторк може зруйнувати ідеальну захисну оболонку, створену природою.
Купити - Похований велетень
Похований велетень

Звичайна ціна: 220 грн

Спеціальна ціна: 204 грн

Є в наявності
 
Інформація про автора
Кадзуо Ісигуро
Кадзуо Ісигуро

Кадзуо Ісігуро - британський письменник японського походження, який зумів завоювати вишуканий смак англійців. Народився Кадзуо 8 листопада 1954 року в великому японському місті Нагасакі. Але в 1960 році у зв'язку з роботою батька сім'я емігрувала до Великобританії. Там Кадзуо здобув освіту в спеціальної гімназії для хлопчиків. У 1978 році закінчив Кентський університет, отримавши ступінь бакалавра...

Детальніше

Рецензії Похований велетень

4.7/5
  • 5
  • 4
  • 3
  • 2
  • 1
  •  
    ,,Похований велетень" 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    ,,Похований велетень" -- це друга книга сучасного британського письменника японського походження Кадзуо Ішіґуро, лауреата Нобелівської премії з літератури, яка побачила світ українською мовою у чудовому перекладі Тетяни Савчинської і просто неймовірно вдалому художньому оформленні Оксани Йориш (,,Видавництво Старого Лева"). Це -- алегоричний, метафоричний, фентезійний роман, який перенесе нас у часи пост-Артурівської Англії, коли поруч з людьми ще жили міфологічні істоти та чудовиська, як-от оґри, дракони та ельфи, а свіжі спогади про вчинки Великого короля, передаючись з уст в уста, мало-помалу почали перетворюватися у легенди...

    Головними героями оповіді постають подружжя літніх людей, Аксель та Беатрис, які пускаються у подорож-пошук власного сина. Наскільки пригадують обоє, колись, після сильної сварки з ними, він подався у сусіднє село й більше про нього не було жодної вісточки... Саме такими розмитими спогадами тішать (читай обманюють) себе старенькі. І вирушають вони в дорогу саме тепер, коли ще хоч трохи пам'ятають бодай щось, оскільки підступна імла, яка все більше охоплює їхні краї, кожного дня покриває собою ще й будь-які людські спогади. Тож на людей чигає велика небезпека -- катастрофа забуття, коли те, що було вчора, назавжди кане в лету...

    Мандруючи, пара зустріне воїна-сакса, хлопчика-сироту, літнього лицаря. Кожна зустріч, як ви уже здогадалися, буде невипадковою та значущою. Та найбільш знаковою, на мою думку, стане із човнярем, який, за легендою, перевозить на острів вічного товариства одного з одним лиш справді закоханим людей. Щоб потрапити туди, слід щиро відповісти на питання перевізника, тож перед нашими героями постане далеко не з легких завдання...

    ,,Похований велетень" -- це найкращий прочитаний мною твір у цьому році, який я точно перечитуватиму. І не раз. І хоч його читання -- це процес повільний та вдумливий, час, витрачений на нього, впевнена, ніколи не буде згаяним надаремно, бо кожен раз я відкриватиму для себе щось нове і актуальне саме тоді, коли, направду, потрібно.
  •  
    Пам'ятник коханню 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    По-перше, по-перше...хочу звернути увагу на текстуру книги та на обгортку. Це просто тактильний екстаз! А особливість друкування тексту...ну годі, самі переконаєтесь. Це все я до чого? Окрім того, що книга прекрасна всередині, вона змогла звабити своєю зовнішністю! Але до головного: так, даний роман є просто викарбуваним пам'ятником вічному, щирому, світлому, доброму, відчайдушному, неперевершеному почуттю - коханню! Тому самому, що римується з любов'ю, відданістю, ніжністю та вічністю. Лінія кохання розкрита у всіх деталях, протягом всією повісті сюжету. І це не здається зайвим, а тим паче надмірним. Це відчуття тепла огортає тебе неначе вовняна ковдра. І тобі затишно. Але не коханням єдиним захоплює цей роман!

    Я ніколи, і справді ніколи, не зустрічав ще такий тип роману, де б в рівній мірі балансували: історія, міфологія, алегорія, літературний роман та психологічна розповідь. Так, тут присутня міфологія стародавньої Англії з усіма моторошними та прекрасними наповнюючими елементами: тролі, огри, феї, велетні та, звичайно, дракони. І все це гармоніює з оповідуванням соціального життя тих часів, переживаннями героїв, відносинами та забобонами, але що саме цікаве - це не здається зайвим! Міфологічної складової стільки, скільки її повинно бути! Сюжет не перенавантажений героями, оповідками та зносами внизу сторінки, де тобі в короткій формі намагаються описати, що це таке, стародавня ложка 4 ст. до н.е., якою годували білок. І це прекрасно! В романі також присутні лицарі та воїни, які демонструють захід тогочасної епохи війни та розрухи. Читаючи книгу, тобі доволі просто вдається уявити ту атмосферу та устрій тогочасного суспільства, хоча я і впевнений, що це потрібно бачити та відчувати в певній мірі більш реально, щоб осягнути всю суть життя в стародавні часи. Але автор дає змогу торкнутись життя наших предків, неначе тоненького люду, який тільки скував озеро, і навіть маленький невірний доторк може зруйнувати ідеальну захисну оболонку, створену природою.
  •  
    Один з Велетнів сучасної літератури 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Про що? Середньовічна Англія. Чарівний туман вкрив селища, через що жителі забувають своє минуле, далеке і близьке. Літнє подружжя Аксель і Беатрис, чіпляючись за уривчасті спогади, відправляються в село свого давно втраченого сина, щоб возз'єднається з ним. Їхній шлях поділяють лицар Гавейн, воїн Вістан і хлопчисько на ім'я Едвін. Постартурівська епоха змішується з чудовим світом фольклору і розшаровується на безліч підтем ...

    Враження? Це книга-притча, метафорична, вкрита легким шаром безвиході. Історія про подорож фізичну і духовну. Чим пильніше в неї вдивляєшся, тим більше помічаєш. Можна прочитати за один вечір і побачити тільки сюжет, але варто зробити крок далі, і з того ж морока випливають символи. Можливо, автор і не замислювався про таку кількість важливих або просто цікавих дрібниць, та чи не в цьому криється та сама письменницька майстерність? Коли в невимушеному, легкоплинному тексті захований цілий оберемок підтекстів, тільки придивляйся!

    Все в сюжеті врівноважено і гармонійно. Мова чудова, подібна повільній, але чистій річці. Вона немов рухається в ритмі своїх героїв - неквапливо...

    Те, що у індіанців іменувалося "зарити сокиру війни", Ісігуро назвав "похованим велетнем"?

    Мені радили починати знайомство з Ішіґуро з іншої книги, казали, що це один зі слабких його романів… Ані секунди не жалкувала, що взяла саме «Велетня»!
    Абсолютно точно буду читати нобеліата ще.

    І Вам рекомендую!
  •  
    Мистецтво пам'ятати й спонука забувати 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Кадзуо Ішіґуро - письменник, кожна нова книга якого зовсім не схожа на попередню. Спочатку я познайомилася з незвичною антиутопією "Не відпускай мене". Потім мене до глибини душі вразив меланхолійний "Залишок дня". А тепер я не можу перестати думати про історію Акселя та Беатрис з фентезійного роману "Похований велетень".
    Сюжет цієї книги нагадує лицарські романи, але точно не є пародією на них. Та й загалом переказувати сюжет "Похованого велетня" справа невдячна, оскільки він далеко не визначальний. Значно важливішими є теми, яких торкається Кадзуо Ішіґуро, - колективна та особиста пам'ять, війна, забуття як запорука миру та спокійного життя...
    Літнє подружжя бритів Акселя та Беатрис вирушають на пошуки свого сина. Вони заледве пригадують його, оскільки їхні землі закрила ядуча імла, спричинена диханням драконки Квериг. Саме вона змушує людей забувати події не лише далекого минулого, але й кількох попередніх годин.
    Пошуки сина супроводжуються намаганнями пригадати спільне життя та водночас страхом згадати щось настільки болюче, що може поставити під сумнів віддану любов Акселя та Беатрис. Дивно, але це подружжя нагадало мені персонажів іншого роману Ішіґуро - Кеті й Томі з роману "Не відпускай мене". Вони сподівалися, що кохання допоможе їм відтермінувати виїмку органів, тоді як Аксель і Беатрис мріють, щоб їхня відданість одне одному перемогла смерть...
    Мені здається, що романи Ішіґуро варто читати хоча б заради кількох останніх сторінок, на яких всі частинки пазла складаються в цілісну картинку. А фінал просто ідеальний у своїй завершеності. Його хочеться перечитати кілька разів, щоб зрештою розставити всі акценти.
    "Похований велетень" - зовсім не розважальне читво. Це розповідь, на яку потрібно налаштуватися, над якою потрібно розмірковувати та медитувати. Кадзуо Ішіґуро ставить питання, але не дає на них відповідей.
  •  
    Похований велетень 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Одного весняного дня стара подружня пара - Аксель та Беатрис - вирішила нарешті навідати свого сина, який проживає в сусідньому селі. Після недовгих приготувань чоловік зі своєю дружиною нарешті вирушають в дорогу. В цій мандрівці до них долучаються спочатку воїн-сакс Вістан та хлопчик-підліток Едвін, якого хочуть убити його ж односельці тільки через те, що парубок має на собі укус дракона. Потім до групи подорожніх приєднується ще один воїн - лицар Гавейн, племінник самого короля Артура. Кожен з персонажів має свою мету в цій мандрівці, а дехто з них - ще й приховані мотиви, які волів би тримати при собі...
    Чесно кажучи, до середини книги для мене там нічого не відбувалося. Було накидано автором всього різного без розбору, багато незрозумілих алегорій... і тільки в другій частині почався якийсь рух, і все потрохи почало ставати на свої місця, аж поки остаточно не прояснилося на останніх сторінках. Тобто, щоб правильно зрозуміти абсолютно все, що хотів сказати автор, мені треба буде знову перечитати початок книги...
    Але фінал приголомшує і спонукає задуматися, чи варто нам пам'ятати все, що було пережито, чи все ж таки деякі спогади краще лишити в забутті?
  •  
    Похований Велетень
    Прочитавши цю книгу в мене виникло враження, що все найголовніше в ній закладено тільки в кінці. Саме наприкінці книги перед нами постають проблеми в повній їх катастрофі і осмислюються більш чітко та ясно. Звісно вся історія повільно підводить під філософську кінцівку та як на мене сама оповідь містить у собі багато деталей без яких можна було б і обійтись. Розповідь повільно розгортається і хоча герої поспішають історія їхня описана без поспіху.

    Книга про те, яке місце в нашому житті займає пам'ять і на який самообман здатна людина, щоб приховати в собі той факт, що вона починає забувати важливі речі. Чи, можливо, є такі речі, які краще залишись би в небутті, бо згадавши їх це призведе до більш масштабної катастрофи. Чи може людина, бажаючи повернути власні спогади, жертвувати миром, нехай і крихким, всіх довкола.

    Цікаво, що в романі уживаються разом і язичницькі вірування і християнська релігія: поряд з ограми та драконами головні герої (бритти) звертаються і до християнського Бога.
  •  
    Казкове фентезі
    Після отримання Нобелівської премії з літератури Видавництво Старого Лева почало активно видавати романи Кадзуо Ішіґуро. Першим був "Не відпускай мене", опісля "Похований велетень", якого я прочитав досить вчасно, оскільки в продажу з'явився його третій роман від ВСЛ "Залишок дня". Ще з самого початку мені сподобалися його роботи, бо в них є спокій і розміреність, притаманна японській літературі, та декорації Старої Англії - чарівність британської літератури.
    Роман дуже атмосферний, багатий на метафори й алегорії, схожий на сплав фентезі та казки. Героям зустрічаються різні фантастичні створіння, а навколишня дійсність насичена міфологією та духом Старої Англії. Мова персонажів надзвичайно колоритна, що особливо видно в доброзичливому ставленні подружжя одне до одного(звертання типу "муже мій", "принцесо", "добродію") й у тому, що головні герої з розумом виходять зі складних дилем, не судячи зустрічних перш ніж розібратися в ситуації.
    На перший погляд сюжет може здатися нехитрим - літнє подружжя вирушає до сусіднього села, щоб зустрітися зі своїм сином і залишитися там жити. Але далі історія закручується так, що передбачити дальші події та долі персонажів просто неможливо. Весь час поки я читав у мене були найрізноманітніші здогадки щодо сюжету, причини безпам'ятства бритів, подружнього життя Акселя й Беатрис, істинних мотивів Вістана й Ґавейна. І кожного разу, коли здавалося ніби все стало на свої місця, що задум розгадано, Ішіґуро пропонує не такий варіант, веде іншим шляхом. Лише на останніх сторінках стає зрозуміло, що саме хотів сказати автор. І це залишає тебе в роздумах.
    Ідейне навантаження дуже потужне й найчастіше словами письменника говорять Аксель і Беатрис, бо саме через їхні розмови, спогади, почуття, ставлення одне до одного та інших викладено найважливіше в цій книжці. Ішіґуро ставить важливі питання читачам і порушує важливі теми, які хочеться обдумати й обговорити. Для деяких людей, як для Акселя і Беатрис, забуття - найстрашніша недуга, а втрата цінних спогадів - найжорстокіша кара для закоханих, але є і страх, адже іноді минулому добре залишатися стертим із пам'яті. Забобони можуть перетворити привітних на перший погляд людей на ошалілий натовп бездумних тварин. Підступність може чекати на тебе там, де її очікуєш менш за все. Але існує і честь, гідність, повага. Навіть між ворогами. І, мабуть, найголовніше - досягнення миру через кровопролиття та обман. Чи це можливо? Як довго він існуватиме?
    Оформлення видання, як завжди у ВСЛ, вище будь-яких похвал: зображення на палітурці та перед кожним розділом неймовірно гарні, кольори(відтінки білого та синього) підібрано вдало, вони дуже пасують цьому роману, як і колір шрифту. Переклад точний, без помилок, є примітки до слів іншомовного походження. Єдине зауваження до словосполучень типу "зі собою", "зі сусідніх", "зі села". Зрозуміло, що редактор або коректор пішов на цей крок задля милозвучності, але цим же й зруйнував її.
    Загалом, це найкраще, що я читав у такому жанрі останнім часом.
  •  
    Гарно
    "Похований велетень" - це нереальний, дивовижний світ, де поруч з селянами, лицарями, воїнами, живуть дракони, ельфи і загадкові чудовиська. В роман ненав'язливо, вплетені різні легенди, що доповнюють розповідь.
    У центрі сюжету літнє подружжя Аксель і Беатрис, не зважаючи на роки, зворушливо і віддано кохають одне одного. Аксель ніжно піклується про дружину, називає її принцесою.
    Раптом вони усвідомлюють, що якийсь дивний туман оточує їх селище і не дозволяє згадати навіть недавні події. Вони відчувають, що у них був син, але не можуть пригадати, що з ним сталося. Не можуть пригадати майже нічого... Перед ними постає нелегке питання: жити, як живуть вони зараз, в любові та злагоді або згадати своє минуле з усіма труднощами, зрадами і горем. Що краще: приємне забуття або гірка правда? Вони зробили свій вибір… І ось вони вирушають на пошуки сина.
    Ішігуро вдалося зберегти узор міфу. Особливо хороша остання частина роману, коли сюжетні візерунки, повільно розгортаються, завершуються витонченими штрихами. Ішігуро - майстерний письменник, він не просто створює атмосферу, особливий настрій тексту, він майстерно вміє цим настроєм грати. Читач звично симпатизує комусь із персонажів, бажає успіху їх починань, а потім розуміє, що потрапив в психологічну пастку і насправді немає відвертого добра і зла, а є лише мудрі повороти історії.
    Книга написана не для нетерплячих. Мене абсолютно точно можна записувати в шанувальники Ішігуро. Думаю, що постараюся протягом року прочитати і інші його книги.
  •  
    Неймовірна книга про ціну пам"яті
    Про Кадзуо Ішігуро дізналася випадково. Просто захотілося почитати книгу сучасного лауреату Нобелівської премії з літератури. Зізнаюся чесно, книга читається непросто. В ній дуже багато загадкового і міфологічного. Спершу історія захоплює, і ти поринаєш у світ Раннього Середньовіччя із подружньою парою Акселя і Беатрис, які нічого не пам"ятають, але щиро впевнені, що закохані й що на них чекає їхній син. Потім стає трохи незрозуміло, коли оповідь торкається міфологічного ключа (драконка) та історії Англії (король Артур, Мерлін). Подеколи виникало відчуття, що ти не розумієш, про що читаєш, до чого тут нові персонажі. Тим не менш, ближче до фінішу книги настає справжній катарсис. Мені особисто хотілося плакати. Плакати через те, що в житті все неоднозначно, що пам"ять - це прекрасна річ, але інколи краще не пам"ятати того, що сталося у твоєму особистому житті, забути про зради і смерть коханої людини. А ще краще забути про ворожнечі між народами. Бо як тільки ти згадаєш, що твій сусід - твій найзапекліший ворог, одразу виникає бажання помсти. Що ж краще: пам"ятати все чи забути?
  •  
    Скільки в кожного з нас похованих велетнів?...
    Ще дуже давно прочитала уривок якогось роману Кадзуо Ішігуро в журналі "Иностранная литература". Була зачаровано мовою викладу та ритмічністю оповіді. Хоча й навіть не згадаю з якого саме роману був той уривок. Проте він точно не був про саксів, бритів, воїнів та огрів.

    З такою передісторією була дуже здивована як же тяжко йшли перші 120-180 сторінок. Але потім почався "двіж" по сюжету і до кінця книжка долетіла непомітно.

    Треба якийсь час, щоб звикнути до пишномовного викладу, проте ж і сюжет не сучасний. Всі ці звертання ("принцесо"), ухильні діалоги. Проте в середині книги за ритмічністю оповідання вже звикаєш до того. Метафори та алегорії сповнюють роман і об’єднують весь сюжет книги.

    Зовні може здатись, що це такий Айвенго та Відьмак в одному флаконі, проте, як на мене, це - історія подружньої пари, на яку нанизані всі інші побічні гілки розповіді - це історія сумна і тепла, і світла водночас. Історія життя з лицарською оздобою та магічними відступами.

    Перша книга в марафоні-спорі з подругою "4 книги за місяць". Не пошкодувала, що вибрала цей роман.
  •  
    Тінь пам'яті
    Ми вибіркові у нашій пам'яті: добре пам'ятаємо щось негативне та залюбки забуваємо все хороше. Цим ми змінюємо нашу реальність, цим ми змінюємо наше ставлення до того, що відбуватиметься у майбутньому. Чому ми вибіркові, чому одне забуваємо, а інше назавжди залишається яскравим спалахом у пам'яті та душі?
    У творі "Похований велетень" причиною цього є тьма. Тьма, яку насилає чарівна драконка своїм подихом. Тьма, яка забирає із пам'яті людей найсильніші диструктивні людські емоції: біль, образу, бажання помсти тощо. Без цих почувань люди живуть у мирі, спокої, хоч і конфліктують, але це не є причиною почати війну, покинути кохану людину тощо. Ця тьма дає стабільність і комфорт (адже набагато краще почуває себе лицар, який не пам'ятає, що забрав у когось життя, чи батько, який не пам'ятає, що не дозволив своїй дружині відвідати могилу загиблого сина, чи дружина, яка не пам'ятає, як зрадила свого чоловіка), але, водночас, тьма забирає набагато більше. Коли ми вибираємо, що краще нам запам'ятати: те, що нам комфортне; те, що не завдає нам болю; те, що не наражає нас на небезпеку, ми ніби дивимося у викривлене дзеркало, у якому бачимо викревлену реальність і викревлених себе. Але похований велетень - це не тьма і не пам'ять. Це ще одна дуже глибока метафора, яку Ви зрозумієте зі сльозами на очах, тільки дочитавши цю книгу до останньої літери.
  •  
    Він називав її принцесою
    Це був досить непересічний роман. Роман, який у багатьох місцях мені видавався дивним. Перше, що дуже дивувало, це мова автора. Така рідкісна будова речень, коли всі один до одного звертаються з такою повагою і тактом, що спочатку це видається зовсім неймовірним і ніби недоречним. Але потрохи до таких діялогів звикаєш.

    Якщо говорити про історичні рамки, в яких відбувається дія твору, то це період після панування короля Артура. Період протистояння бритів і саксів. Період, який, на додачу до звичайного світу, має ще щось неймовірне, щось, що впливає на усіх навколо. Цей вплив відчувається з перших сторінок, але на початку він видається не зрозумілим… є стійке відчуття, що щось не так, але все набуває чіткіших обрисів до середини книги. Вся справа у імлі, так її називають головні герої. І ця імла не так матеріальна, тобто фізично ми її побачити не можемо, а більше психологічна, адже впливає не на здатність бачити світ очима, а на здатність пам'ятати події минулих часів і нерідко часів не дуже і давніх. Через таке безпам'ятство змінюються взаємовідносини між людьми, і головні герої демонструють таке турботливе ставлення один до одного.

    В основі роману лежить подорож старого подружжя до сина. Яка потроху обростає іншими важливими справами, такими, як вбити дракона. І саме загадковим є те, що з самого початку твору наше літнє подружжя достеменно не знало, де саме живе їхній син, але знали лише напрямок. І виною цьому була імла.

    Крім Акселя і Беатрис (літнього подружжя) з'являються інші головні герої, двоє саксів, один із яких воїн, а інший молодий сирота. Доля їх зводить з подружжям і вони, хоча і мають різні цілі, але вирішують певний час подорожувати разом.

    Взагалі роман порушує дуже багато тем для роздумів і обговорення. Він зображає наскільки корисною і небезпечною водночас може бути наша пам'ять. Подає красиву алюзію на життя після смерті, хоча хтось в історіях про острів може вбачати і щось інше. Окрема подяка за таку назву. Адже "Похований велетень" тільки двічі зустрічався на сторінках книги, хоча насправді між рядками він постійно перебував із нами. Тільки в кінці розумієш ким був цей велетень і від цього ще більше отримуєш задоволення.

    Видання досить симпатичне з ілюстраціями, які досить відповідають міфу про імлу. Важливою особливістю є колір тексту - він синій. Але мені особисто це не впливало на читання, я майже і не помічав таку особливість.
  •  
    Похований велетень
    Я знала, що Ішігуро - лауреат Нобелівської премії. А це ж завжди добре. Чи ні? Відгуки загалом схвальні про його книги. Але вирішила перевірити сама. І от перше знайомство - "Похований велетень".
    Спершу про оформлення. Цікаве, незвичне. Синій шрифт. Підсилює атмосферність книги.
    Стиль написання. Хммм. З одного боку вислови героїв повторюються. Але це не дратує. Описи, діалоги плавні, милозвучні, складається враження, ніби читаєш баладу.
    Літня пара Аксель та Беатріс поспішають у сусіднє село до сина. По дорозі зустрічають різних людей - воїна Вістана, хлопчика Едвіна, племінника короля Артура Ґавейна із конем Горацієм, ченців, солдатів, саксів, човняра, жінку з кроликом. Усі ніби зійшли із стародавніх легенд - брити, сакси, пікти, згадки про короля Артура, чудовиська, дракони та імла. О, це найважливіше. "...імла, що змушує нас забувати щойно прожиту годину так само швидко, як і ранок, прожитий багато років тому". Імла, яка стирає спогади - і добрі, і погані. А, може, деяким речам краще залишатись стертими з пам'яті? Що б ви обрали? А що оберуть герої?
  •  
    Средневековое фэнтези
    Очень необычная для меня книга. С одной стороны, это роман-фэнтези, где есть драконы, чудовища и разные мистически-волшебные вещи, и я, не будучи фанатом фэнтези, немного разочаровалась поначалу. Да и в самом сюжете часто реальность так тесно переплеталась с воспоминаниями главных героев, что иногда я перечитывала, чтобы уточнить, это воспоминание или реальность. Но с другой стороны, это необычное фэнтези, довольно размеренное повествование, с размышлениями-философствованиями. Автор неспешно излагает события, что позволяет иногда что-то дофантазировать самому, а также это создает эффект неожиданности. Все-таки качество фэнтези зависит от мастерства писателя.
    Действия разворачиваются в средневековой Англии. Пожилая супружеская пара Аксель и Беатрис отправляются из своего села, чтобы навестить сына в другом селе и по дороге встречают разных людей, которые определенным образом меняют их маршрут. Вся местность, на которой они обитают, окутана таинственным туманом-мглой, вызванным драконом и заставляющим людей забывать прошлое (даже близкое прошлое). Во время этого путешествия Аксель и Беатрис не только встретят необычных людей, но и вспомнят то, что забыли, хоть это будут тяжелые воспоминания.
  •  
    «Якому богові до вподоби, щоби зло лишалося забутим і непокараним»?
    Кадзуо Ісіґуро в нас почали перекладати відносно нещодавно. Загальній увазі до автора, безперечно, посприяла Нобелівська премія з літератури. Численні схвальні відгуки спонукали мене звернутися до його творчості. Починаючи читати «Похованого велетня», я вельми невиразно уявляв, що це взагалі за твір. Як виявилося, його відносять до жанру фентезі, і це чергова варіація на теми «Артурівського циклу». Втім, тут варто зробити уточнення. Я далеко не фаховий критик, але зі свого аматорського погляду радше сказав би, що в «Похованому велетні» поєднуються елементи реалістичного роману та фентезі. Можливо, саме в цьому секрет його успіху серед різних верств строкатої читацької публіки. Аж ніяк не належу до шанувальників «чистого» фентезі, бо не люблю, коли автор просто витворює якийсь свій химерний світ і нагромаджує там богів, демонів та чудовиськ. Мене в літературі завжди цікавила насамперед людина і засадничі питання людського буття. У Ісіґуро все це є, тому читати його мені було цікаво. Автор уникнув спокуси зловживання неймовірними вигадками і зберіг у читача відчуття реальності. Так, у романі діють оґри і драконка Квериґ, проте увага на них не фокусується. Під яскравим поверхневим шаром пригодницького фентезі криються глибокі й важливі проблеми, актуальні для світу сьогодні.
    «Похованого велетня» можна читати крізь різну оптику, виокремлюючи те, що зачіпає особисто вас. Хтось побачить передусім щемливу історію про вірну любов літнього подружжя – Акселя та Беатрис. Когось привабить романтична і загадкова атмосфера Раннього Середньовіччя: шляхетні лицарі, котрі навіть на війні неухильно дотримуються кодексу честі; заснований на місці колишньої фортеці монастир, ченці якого ревно оберігають свої таємниці…. Мене ж у першу чергу зацікавила порушена в романі проблема особистої та колективної пам’яті і відплати за минулі злочини. Чи можна досягти щирого й міцного миру, пішовши шляхом забуття кривавих ран? Це вічна тема, актуальна далеко не лише для Британії часів легендарного Артура. Нині ми раз по раз чуємо думку, мовляв, задля успішного розвитку Україна має «подолати» свою історію, тобто відкинути старі травми, зокрема досвід геноциду 1932-1933 років, і жити майбутнім. Красиві слова. Але чи може рухатися вперед спільнота, яка намагається притлумити біль минулого, забувши про загиблих родичів та друзів? До яких наслідків веде суспільна амнезія? Чи здатні кат і жертва дружньо жити поряд, або ж справедлива відплата за злочини – лише справа часу? Ось питання, що їх порушує Ісіґуро в романі. Окремі фрагменти «Похованого велетня» читалися майже як посібник із ведення «гібридної війни» – паралелі з нашим теперішнім становищем виникали постійно.
    Роман справив загалом гарне враження. Щоправда, стиль у автора неквапливий, часом навіть млявий. Іноді хотілося більшої динамічності від сюжету. Ісіґуро залишив фінал відкритим, тож читач матиме можливість сам домислити дальшу долю головних героїв. Окремо хочу відзначити соковитий переклад Тетяни Савчинської – це та повнокровна українська мова, якою я хотів би розмовляти сам і чути її від інших. Днями прочитав, що Ісіґуро вважає себе передовсім поетом, а не прозаїком. Що ж, не звірявся з оригіналом, але в українському перекладі своєрідна поетика відчувається. Технічно видання так само зроблене на найвищому рівні: дуже красиве та приємне, з гарними ілюстраціями. «Похований велетень» – моє перше знайомство із доробком Кадзуо Ісіґуро, проте, гадаю, не останнє.
  •  
    неоднозначно 0% користувачів вважають цей відгук корисним
    Книга, направду, викликає неоднозначне враження. але переважають більше негативні почуття. адже якої матері ті двоє стариганів роблять біля лігова драконки? до чого тут взагалі вони? в цьому епізоді доречні тільки двоє воїнів, котрі повинні зійтися в двобої.і це чумне чудовисько, котре своїм присмертним виглядом, ніби хоче сказати нам "ви довго блукали, люди. я вже ВСЬО!". чому автор маринує нас всі 300 сторінок нудною деталізованою мандрівкою, а в кінці різко зливає всю історію?
    навіть не можу придумати ХТО ЧИТАЧ цієї книги. адже, вона на стільки прісна.
    єдине, що гріло мені душу, це звернення Акселя до дружини-"принцесо".і чудернацько химерні дітлахи, котрі виросли так випадково приємно в цій історії. те як вони моторошно дивно себе поводили і говорили. ця книга перекликається одночасно з нудною притчею і фільмом в стилі хоррор. ти ніби в постійній дрімоті періодично здригаючись від приємно жахаючих почуттів. але цього мало для того, щоб перебило подих.
    ну і звичайно, кінцівка... дивна. я до кінця вірила, що Беатрис вийде з човна і не попливе без Акселя. але ні! вона ніби помстилась йому цим вчинком. лишивши його самотнім! жінки завжди жорстокіші від чоловіків...
 
Характеристики Похований велетень
Автор
Кадзуо Ісігуро
Видавництво
Видавництво Старого Лева
Серія книг
Художня проза
Мова
Українська
Рік видання
2018
Рік першого видання
2015
Перекладач
Тетяна Савчинська
Ілюстратор
Оксана Йориш
Кількість сторінок
376
Ілюстрації
Чорно-білі
Формат
60х84/16 (~150х205 мм)
Палітурка
Тверда
Папір
Офсетний
Шрифт
Lora, Cormorant
Тираж
3000
ISBN
978-617-679-470-7, 978-0-571-31503-1
Вага
486 гр.
Тип
Паперова
Література країн світу
Література Англії, Австралії та Нової Зеландії
Література за періодами
Сучасна література
 

Про автора Похований велетень