Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію: Вибрані твори
Паперова книга | Код товару 612679
Yakaboo 4/5
Автор
Майк Йогансен
Видавництво
Знання
Серія книг
Скарби
Мова
Українська
Рік видання
2016
Кількість сторінок
190
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
70х90/32 (100х165 мм)

Усе про книжку Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію: Вибрані твори

На сторінках роману Майка Йогансена (1895—1937) читач знайде цікаві пригоди, дотепний гумор, непередбачувані повороти сюжету, яскраві образи-примари і подорож, за якими проглядається талановите пародіювання різних художніх стилів: класичного любовного і пригодницького романів, українського “побутописання” і навіть нового революційно-романтичного стилю. Автор не приховує, що всі персонажі вигадані. Як персонаж діє і він сам. Твір приваблює гарною мовою, цікавими спостереженнями, роздумами, тонким іронізуванням, щирістю оповіді. Роман має гостре політичне звучання. До збірки входить також цикл оповідань, що продовжують мотив подорожі.
Характеристики
Автор
Майк Йогансен
Видавництво
Знання
Серія книг
Скарби
Мова
Українська
Рік видання
2016
Кількість сторінок
190
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
70х90/32 (100х165 мм)
Рецензії
  •  
    Як автор читача за носа (класичного) водив
    Настав, нарешті, час мого знайомства зі ще одним класиком доби «Розстріляного відродження». Дуже люблю Підмогильного та Миколу Куліша, читав Хвильового, а от до Майка Йогансена дійшов лише тепер. Враження від «Подорожі ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію» маю доволі суперечливі. Напевно, буде правильно сказати, що це – не мій твір. Він не поганий, а саме не мій. Я люблю, коли в художніх текстах наявна гостра сюжетна лінія, яка тримає увагу читача. Натомість у «Подорожі…» сюжет відіграє другорядну роль. Персонажі перевтілюються, вмирають, воскресають і знов «провалюються в тартарари». Якісь події відбуваються, але є радше тлом. Марно було би переповідати зміст повісті чи зупинятися на характеристиці окремих персонажів. Така рецензія нічого не скаже про твір, бо його сутність в іншому. Щоб зрозуміти Йогансена, потрібно сприйняти і прийняти його іронію, вирушити у подорож слідом за автором. Треба вміти насолоджуватися описами пейзажів, а також раптовими поворотами авторської думки.
    Повість Йогансена цікава насамперед як сміливий творчий експеримент. Вона незвичайна і вирізняється на загальному тлі української літератури. Автор провокує читача та грається з ним. Свій задум Йогансен розкрив у Післяслові. Він пише, що «на протязі всього Прологу і всієї Подорожі нахабно водив вас, прекрасні читачу і читачко, за ваші (класичні) носи. Автор удав, ніби він (як усякий порядний літератор) збирається показати вам справжніх людей і справжні їхні мандри по декоративних місцях з табличками «Степ» і «Місця коло Коропових хуторів». Натомість автор цей, сильно бажаючи вам показати справжні ландшафти степів та лісостепів, змалював їх з усією серйозністю і щирістю… Але, міркував автор, ні розумний читач, ні прекрасна читачка не схочуть читати про самі ландшафти і покинуть книгу, не допливши й до третьої сторінки. Тож автор удався до хитрощів. Із декоративного картону він вирізав людські фігури, підклеїв під них деревляні цурпалки, грубо розмалював їх умовними фарбами, крізь картонні пупи протягнув їм дріт і весело засовав цими фігурами під палючим сонцем живого, справжнього степу й під вогким риззям справжніх яворів Слобожанської Швайцарії».
    Наводжу довгу цитату, бо в ній – ключ до розуміння твору. Персонажі повісті Йогансена – це «картонні ляльки», рухомі декорації, фікція. Тому «Подорож…» не слід сприймати так, як ми зазвичай сприймаємо інші художні тексти. Це не оповідь про живих людей, а гра від початку й до кінця. Не випадково в повісті раз по раз наголошується, що той чи інший герой вигаданий, а самі персонажі постійно згадують автора як свого Творця. На жаль, іронію Йогансена не завжди розуміють навіть досвідчені читачі. Перш ніж писати свою рецензію, я читав інші відгуки і бачив здивовані коментарі, чому, мовляв, Леонардо не переймається через «втрату коханої»? Та тому й не переймається, що Йогансен створив декорації. Їхня персональна доля не має жодного значення. Важливо відчути стиль і смак повісті, ту тонку іронію, з якою її написано. Я це все відчув і зрозумів, але не полюбив, бо мені геть інакша література подобається. Однак я усвідомлюю, що це справа індивідуального смаку. «Подорож…» - чудовий по-своєму твір, який завжди знаходитиме вдячного читача. Оцінку в три зірочки сприймайте не як «погано», а як «на любителя».
    Завершити хочу одним більш загальним міркуванням. Цього тижня з нагоди дня народження Юрія Шевельова перечитував його есей 1955 року «Непророслі зернята». Там мова йде про хибне сприйняття спадщини «наших двадцятих» українською повоєнною еміграцією. З-поміж іншого Шевельов робить пророче передбачення, що, якби авторів «Розстріляного відродження» перевидали в Україні, їхня творчість неминуче викликала б тут інтерес і породила жваві дискусії. Так воно й сталося. Саме в двадцятих сучасна українська література шукає своє коріння, закладені тоді традиції вона нині продовжує. Під цим оглядом «двадцятники» впевнено потіснили «шістдесятників». Чому? Гадаю, той-таки Шевельов дав слушну відповідь на це питання. Література двадцятих була повнокровною і позбавленою шор, у цьому її головна цінність для нас. Тоді вийшло на сцену нове покоління митців, яке спробувало дихнути на повні груди. Вочевидь, далеко не все, що створювалося в двадцятих, виявилося вартісним і пережило свій час. Так само не конче вся література «Червоного ренесансу» мусить подобатися, адже смаки у людей різні. Комусь прийдеться до душі «Місто» чи «Патетична соната», комусь «Дівчина з ведмедиком» або «Подорож…». Головне, що ця література різноманітна, як і має бути у розвиненій культурі. Автори двадцятих не боялися шукати нових напрямів, дивувати. І Майку Йогансену в їхньому колі, безперечно, належало одне з чільних місць.
  •  
    Леонардо, Альчеста, «еспанець» та Рудольфо
    Майк Йогансен дійсно непересічна постать доби Розстріляного відродження зокрема та в українській літературі загалом. Цікава заувага: багато українців якщо чули про цього автора, то впевнені, що він був зарубіжним письменником (навіть в одній з книгарень мого міста ця книга стоїть на поличці зарубіжної прози).
    Творчість Майка Йогансена можна впевнено віднести до експериментальної прози, бо чого-чого, а експерименту там точно не бракує. Що ж до самого твору, то ця повість справила на мене зовсім інше враження, аніж я очікувала. Мені здавалося, що це має бути така серйозна історія, можливо філософська (складна для розуміння, стимулює до роздумів). Та я була рада визнати свої упередження помилковими, бо ця книга ввійде в мій топ найкращих книг року.
    Я не знаю з якої книги я б ще стільки сміялася. Тут що не сторінка, то новий привід сміху. Хоча і книга була написана в 1928 році, але своєї актуальності в 21 столітті вона точно не втрачає. Персонажі цього твору (а вони зі своєю родзинкою) мені особливо запали в душу. Учений доктор Леонардо, його вірна подруга прекрасна Альчеста, авантюрист Дон Хозе Перейра, Родольфо (для мене цей рудий ритрайвер такий же персонаж, як і всі інші :) ). Історія мені дуже сподобалася. Мені здається, що тут буде складно щось переказувати про сюжет твору, він дуже динамічний – ще ось дві сюжетні лінії йдуть окремо та не можуть перетнутися, а вже на наступній сторінці вони не тільки сходяться, а й міцно переплітаються.
    Особливо мене зацікавив момент, коли вкінці автор вставив ремарку про персонажів, яка все розставила по місцях. Вона була доречна.
    Історія однозначно варта для прочитання. Творчість Майка Йогансена є своєрідною, але дуже цікавою.
Купити - Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію: Вибрані твори
Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію: Вибрані твори
108 грн
Є в наявності
 

Рецензії Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію: Вибрані твори

4/5
  • 5
  • 4
  • 3
  • 2
  • 1
  •  
    Як автор читача за носа (класичного) водив
    Настав, нарешті, час мого знайомства зі ще одним класиком доби «Розстріляного відродження». Дуже люблю Підмогильного та Миколу Куліша, читав Хвильового, а от до Майка Йогансена дійшов лише тепер. Враження від «Подорожі ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію» маю доволі суперечливі. Напевно, буде правильно сказати, що це – не мій твір. Він не поганий, а саме не мій. Я люблю, коли в художніх текстах наявна гостра сюжетна лінія, яка тримає увагу читача. Натомість у «Подорожі…» сюжет відіграє другорядну роль. Персонажі перевтілюються, вмирають, воскресають і знов «провалюються в тартарари». Якісь події відбуваються, але є радше тлом. Марно було би переповідати зміст повісті чи зупинятися на характеристиці окремих персонажів. Така рецензія нічого не скаже про твір, бо його сутність в іншому. Щоб зрозуміти Йогансена, потрібно сприйняти і прийняти його іронію, вирушити у подорож слідом за автором. Треба вміти насолоджуватися описами пейзажів, а також раптовими поворотами авторської думки.
    Повість Йогансена цікава насамперед як сміливий творчий експеримент. Вона незвичайна і вирізняється на загальному тлі української літератури. Автор провокує читача та грається з ним. Свій задум Йогансен розкрив у Післяслові. Він пише, що «на протязі всього Прологу і всієї Подорожі нахабно водив вас, прекрасні читачу і читачко, за ваші (класичні) носи. Автор удав, ніби він (як усякий порядний літератор) збирається показати вам справжніх людей і справжні їхні мандри по декоративних місцях з табличками «Степ» і «Місця коло Коропових хуторів». Натомість автор цей, сильно бажаючи вам показати справжні ландшафти степів та лісостепів, змалював їх з усією серйозністю і щирістю… Але, міркував автор, ні розумний читач, ні прекрасна читачка не схочуть читати про самі ландшафти і покинуть книгу, не допливши й до третьої сторінки. Тож автор удався до хитрощів. Із декоративного картону він вирізав людські фігури, підклеїв під них деревляні цурпалки, грубо розмалював їх умовними фарбами, крізь картонні пупи протягнув їм дріт і весело засовав цими фігурами під палючим сонцем живого, справжнього степу й під вогким риззям справжніх яворів Слобожанської Швайцарії».
    Наводжу довгу цитату, бо в ній – ключ до розуміння твору. Персонажі повісті Йогансена – це «картонні ляльки», рухомі декорації, фікція. Тому «Подорож…» не слід сприймати так, як ми зазвичай сприймаємо інші художні тексти. Це не оповідь про живих людей, а гра від початку й до кінця. Не випадково в повісті раз по раз наголошується, що той чи інший герой вигаданий, а самі персонажі постійно згадують автора як свого Творця. На жаль, іронію Йогансена не завжди розуміють навіть досвідчені читачі. Перш ніж писати свою рецензію, я читав інші відгуки і бачив здивовані коментарі, чому, мовляв, Леонардо не переймається через «втрату коханої»? Та тому й не переймається, що Йогансен створив декорації. Їхня персональна доля не має жодного значення. Важливо відчути стиль і смак повісті, ту тонку іронію, з якою її написано. Я це все відчув і зрозумів, але не полюбив, бо мені геть інакша література подобається. Однак я усвідомлюю, що це справа індивідуального смаку. «Подорож…» - чудовий по-своєму твір, який завжди знаходитиме вдячного читача. Оцінку в три зірочки сприймайте не як «погано», а як «на любителя».
    Завершити хочу одним більш загальним міркуванням. Цього тижня з нагоди дня народження Юрія Шевельова перечитував його есей 1955 року «Непророслі зернята». Там мова йде про хибне сприйняття спадщини «наших двадцятих» українською повоєнною еміграцією. З-поміж іншого Шевельов робить пророче передбачення, що, якби авторів «Розстріляного відродження» перевидали в Україні, їхня творчість неминуче викликала б тут інтерес і породила жваві дискусії. Так воно й сталося. Саме в двадцятих сучасна українська література шукає своє коріння, закладені тоді традиції вона нині продовжує. Під цим оглядом «двадцятники» впевнено потіснили «шістдесятників». Чому? Гадаю, той-таки Шевельов дав слушну відповідь на це питання. Література двадцятих була повнокровною і позбавленою шор, у цьому її головна цінність для нас. Тоді вийшло на сцену нове покоління митців, яке спробувало дихнути на повні груди. Вочевидь, далеко не все, що створювалося в двадцятих, виявилося вартісним і пережило свій час. Так само не конче вся література «Червоного ренесансу» мусить подобатися, адже смаки у людей різні. Комусь прийдеться до душі «Місто» чи «Патетична соната», комусь «Дівчина з ведмедиком» або «Подорож…». Головне, що ця література різноманітна, як і має бути у розвиненій культурі. Автори двадцятих не боялися шукати нових напрямів, дивувати. І Майку Йогансену в їхньому колі, безперечно, належало одне з чільних місць.
  •  
    Леонардо, Альчеста, «еспанець» та Рудольфо
    Майк Йогансен дійсно непересічна постать доби Розстріляного відродження зокрема та в українській літературі загалом. Цікава заувага: багато українців якщо чули про цього автора, то впевнені, що він був зарубіжним письменником (навіть в одній з книгарень мого міста ця книга стоїть на поличці зарубіжної прози).
    Творчість Майка Йогансена можна впевнено віднести до експериментальної прози, бо чого-чого, а експерименту там точно не бракує. Що ж до самого твору, то ця повість справила на мене зовсім інше враження, аніж я очікувала. Мені здавалося, що це має бути така серйозна історія, можливо філософська (складна для розуміння, стимулює до роздумів). Та я була рада визнати свої упередження помилковими, бо ця книга ввійде в мій топ найкращих книг року.
    Я не знаю з якої книги я б ще стільки сміялася. Тут що не сторінка, то новий привід сміху. Хоча і книга була написана в 1928 році, але своєї актуальності в 21 столітті вона точно не втрачає. Персонажі цього твору (а вони зі своєю родзинкою) мені особливо запали в душу. Учений доктор Леонардо, його вірна подруга прекрасна Альчеста, авантюрист Дон Хозе Перейра, Родольфо (для мене цей рудий ритрайвер такий же персонаж, як і всі інші :) ). Історія мені дуже сподобалася. Мені здається, що тут буде складно щось переказувати про сюжет твору, він дуже динамічний – ще ось дві сюжетні лінії йдуть окремо та не можуть перетнутися, а вже на наступній сторінці вони не тільки сходяться, а й міцно переплітаються.
    Особливо мене зацікавив момент, коли вкінці автор вставив ремарку про персонажів, яка все розставила по місцях. Вона була доречна.
    Історія однозначно варта для прочитання. Творчість Майка Йогансена є своєрідною, але дуже цікавою.
 
Характеристики Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію: Вибрані твори
Автор
Майк Йогансен
Видавництво
Знання
Серія книг
Скарби
Мова
Українська
Рік видання
2016
Кількість сторінок
190
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
70х90/32 (100х165 мм)
Палітурка
Тверда
Папір
Офсетний
ISBN
978-617-07-0342-2
Вага
250 гр.
Тип
Паперова
Клас
11-й клас
Література
Українська
Література країн світу
Українська література
Література за періодами
Література XIX - поч. XX ст. (до 1918 р)