Книга Подорож на Пуп Землі

Ну все, пане Кідрук, ви мене вмовили! Збираю рюкзак і їду! Хоча поки не в Перу, а наприклад, в Карпати…
Книжка про мистецтво подорожувати, а ще влипати у всілякі безглузді історії і феноменально елегантно з них виплутуватись (посібник “Як не треба робити, а якщо зробив, то як з цієї лажі виплутатись”)
Про що книга? Про те, як двоє хлопів (автор і його друг Ян) вирішили поїхати на острів Пасхи, через Еквадор, Перу та Чілі практично своїм ходом. А що? Нічого незвичайного!
Здогадуєтеся, що склалось все не так гладко, як планував від початку автор? От мені цікаво, той чех Ян після поїздки ще згоджувався хоч кудись їхати з автором?)))) Бо, якщо хоч половина історій в книжці правда, то у Максу Кідруку можна сміливо давати прізвисько “33 нещастя”.))))
Мораль книжки: їдете в Південну Америку, беріть теплі речі і не беріть чужих речей, які не там лежать, навіть, якщо це черепи;)))
Про емоції. Насмішили не те слово))) Історія з пранням це взагалі епічно)))) Чудова книжка для того, щоб розслабитись і повеселитись від душі. Дуже порадували змістовні відступи. Як тільки рука тягнулась до гугла за інформаційною довідкою, виявлялось, що автор уже передбачив це бажання і все написав. Хотілось би трохи більше про Мачу Пікчу, бо це одна з причин, чому я обрала саме цей тревелог.(((
Загалом пішла читати далі. Вагаюсь між “Ботом” і “Жорстоким небом”. Хто читав зорієнтуйте))))

Окрім захоплюючих техно-трилерів Макс Кідрук пише ще й чудові тревели. Він мандрує багатьма країнами, вивчає різні народи, їх культуру та звичаї. А також черпає натхнення для своїх трилерів.
Після поїздки до Мексики, яка була мрією Макса ще з дитинства, він зрозумів, що звичайне життя, яким живе переважна більшість, не для нього, а от подорожі, це саме той стиль життя, якого він прагне.
В цій книзі він описує свою мандрівкою трьома країнами: Еквадору, Перу, Чилі та відвідує острів Пасхи. Найбільше Кідрука в подорожах цікавлять не курортні місця, які так полюбляють туристи, а архітектурні пам’ятки, які несуть в собі таємниці впродовж вже багатьох століть. Макс навіть створює свою теорію щодо розвитку народів майя та інків, яка суперечить науковим дослідженням, але в якій є і своя логіка.
В своїх тревелах Кідрук описує події так, наче розповідає це все своїм друзям за чашкою чаю. Сюжет є легким, наповнений живими описами та гумором. Пригоди так і чатують на нього на кожному кроці. Небезпека, адреналін, ризик – це те, що не дає йому засумувати в своїх мандрах, а нам – читаючи його книжки.
Раджу читати тим, хто любить пригоди та хоче пізнати різні країни з усіма їхніми плюсами та мінусами, а також тим, в кого, як і в Кідрука є той авантюрний дух, який постійно провокує на щось нове й невідане.

Про Макса Кідрука я взнала дуже недавно. Сучасну українську літературу я останнім часом не читаю, тому його твори зазвичай проходили повз мою увагу. Я була впевнена, що всі його твори належать до категорії "фікшн". А тут зустріла інформацію, що у "Подорож на Пуп Землі" Кідрук описав свою справжню подорож на острів Пасхи і як любитель подорожей захотіла ознайомитись з його досвідом.
Книжка написана цікаво і читається дуже легко. Автор досить детально розказує про свою подорож Південною Америкою і відвідання Рапа Нуї (острова Пасхи) літом 2009 року. Це не є путівник з детальним описом місць, які можна відвідати та історичною довідкою. Книжка швидше схожа на зустріч з другом після його подорожі, коли він розказує про цікаві місця, веселі моменти подорожі і свої враження, які не претендують на те, щоб бути істиною. Історичні довідки у певному обсязі все ж присутні. Також інформація про добирання та проживання може бути корисною для тих, хто планує відвідати Еквадор, Перу чи Чилі.
Звісно, є і кілька негативних моментів. По-перше, іноді я так сміялась, що будила дітей. По-друге, після прочитання книжки може появитись сильне бажання відвідати острів Пасхи і все побачити на свої очі. А подорож ця дуже недешева.
А з серйозного, то я не підтримую бажання автора порушувати офіційні правила місць, які він відвідував.
Загалом, моє знайомство з жанром "тревелогів" пройшло успішно, буду продовжувати.

Двоє друзів вирішують відправитися в одну з надзвичайних точок світу - на Пуп Землі, він же острів Рапа-Нуї, відомий світові як Острів Пасхи. Туди, де на невеликому клаптику землі в 163 кв. км. зосереджено стільки загадок минулого, що і не розгадати ніколи. Туди, де за півстоліття до міленіуму славнозвісний Тур Геєрдал шукав не тільки відповіді, а й свій добрий дух аку-аку.

Звичайно, про подорож потрібно розповісти! Будь-яка (!) подорож варта того, що б про неї розповіли. Так читач має унікальну можливість подорожувати разом з автором. Як великий поціновувач тревелогів, я не могла пройти повз, тому із задоволенням прочитала книгу за два вечори (це плюс), але настільки ж швидко все зникло з голови і не залишило після себе жодного сліду (це мінус) - тому можна зробити висновок, що пан Кідрук аку-аку не віднайшов.

Стрімкий галоп по Південній Америці і трохи більше уваги самому острову Пасхи - книга про те, як здійснилася мрія. Досить цікаве читання, зі смішинкою, але картина в голові не склалося, бракує плавності, згуртованості тексту. Замало пейзажів. Тому просто хороший тревелог для лікування від смутку і, можливо, допомога тим, хто захоче відправитися в ті краї сам. Адже 'подорожі ніколи не закінчуються', пам'ятаєте? Верблюди, машини, мопеди або свої ноги - Земля величезна, як би ГуглЕрс не намагався вмістити її на екранах наших комп'ютерів.

Єдиним неприємним моментом в книзі було відверто зневажливе ставлення до деяких діячів минулого (Блаватська, Еріх фон Денікен). Адже ми не перестаємо любити Конан Дойла за те, що він щиро вірив в потойбічне й пропагандував спіритизм, або Єйтса за те, що вважав сиди цілком реальним продовженням світу? Зневажливих слів не заслуговують - вони також брали участь у створенні історичної карти світу. Можна не погоджуватись з думкою інших, але засуджувати – ніколи не варто.

Прочитала третю книгу Макса Кідрука і зрозуміла - мені дуже подобаються його твори, його стиль, гарна правильна українська мова. Читаючи "Подорож на пуп землі", іноді забуваєш де ти є зараз, було таке враження, що разом із Максом і Яном Фідлером подорожуєш Південною Америкою- роздивляєшся лінії Наски, продираєшся на старезному авто крізь барикади страйкуючого Перу, щоб встигнути на потяг до Мачу-Пікчу, намагаєшся випрати білизну на озері Тітікака (я довго сміялася з цього експерименту і з реакції шкіпера судна зокрема). Автор настільки реально пише, що абсолютно всі події книги чіпляють за живе і викликають щирі емоції - чи це переживання, або сміх. Історичні вставки також викликають приємне здивування і цікавість. Книга стає не тільки художньою, а і свого роду довідником для мандрівника. Дуже цікаво і широко Макс Кідрук описує острів Пасхи, і хоча таємницю велетнів із каменю не вдалося відкрити, багато чого цікавого дізнаєшся саме із цієї книги. Я дуже її рекомендую шанувальникам пригодницького чтива, а також просто шанувальникам Макса Кідрука.

Для мене в кожній книзі Макс Кідрук постає як новий автор, немов я і не читала його інших книжок - настільки вони різні і за змістом, і за стилем викладу. Ця книжка - про поїздку автора та його друга Яна Фіндлера до Південної Америки (Еквадор, Чилі, Перу), але головною метою подорожі було добратися до острова Пасхи, яким автор марив з дитинства. Він прописав багато халеп і неприємностей, у які вони потрапляли на шляху до омріяного острову, і це б зупинило багатьох, але не цих двох мандрівників. Книжка дуже кумедна, але з позиції читача, адже самим мандрівникам, які все це пережили, було непереливки. Ця поїздка була для них не просто відкриттям для себе світу, а ще й випробуванням себе, адже шлях дійсно був нелегким. Узагалі, дивуюся, що вони все-таки потрапили до острова Пасхи.
Книга дуже цікава, її проживаєш разом із автором, немов сам здійснив цю мандрівку. Безумовно, вона мотивує мандрувати і відкривати для себе світ. Але після всього того, що описав автор, радше оберу більш цивілізовані країни.