Таке враження, що автору платили за кількість букв. Бо розтягувати те, що можна описати в 3х реченнях, на 30 сторінок, і по колу розмусолювати одне і те ж, треба вміти. Книжку можна сміливо скоротити в 5 раз. Кому шкода свого часу, не рекомендую. Я вже навіть відкину всі комуністичні мотиви тієї історії.

Дійсно, ця книга, певно, є найкращим прикладом стилю Гемінґвея. Він глибоко занурює в почуття достатньо великої кількості персонажів, пояснює їхню історію, взаємини у самому партизансьому загоні, моральне падіння персонажа(в нашому випадку Пабло) через "втому" від війни, й саму причнину та наслідки тієї ситуації, що склалася в Іспанії в 1936-1939 рр. Кожною клітиною ми співпереживаємо героям, особливо під час "фінішу". Хоча й сам Гем в суворій дійсности очевидно підтримував республіканців, проте він не зображує одну сторону як "безликих варварів", а інших безсумнівними героями Іспанії, ба навпаки ж показує, що це також люди, здатні мислити й приймати важкі для себе рішення. Наразі роман залишається найліпшим твором художньої літератури(до речі, непозбавленої документальної основи), що описує події громадянської війни в Іспанії. Мінуси: 1. Надто велика зацикленість на стосунках Марія-Роберт, навіть там, де це доцільно 2. Деяка "затянутість" книги(події в романі тривають всьоголиш 3-4 дні, а Гемінґвею вдалося їх розтянути аж на 600 сторінок) 3. Надто вже очевидна кінцівка( певно, автор і не ставив собі за мету створити якусь інтригу, однак...) Як підсумок, все ж, якщо ви в повному обсязі хочете осягнути і дослідити творчість Е.Гемінґвея, відчути автора - "По кому подзвін подзвін" є обов'язком і необхідним до прочитання.

Травень 1937 року. Іспанія часів громадянської війни. Університетський викладач іспанської з США Роберт Джордан, що колись довгий час жив в Іспанії, покидає рідний дім заради "не своєї війни" і стає на сторону республіканців-комуністів. Рік на фронті зробив його досвідченим військовим-підривником, більш цинічним та аналітичним, непоганим знавцем людських душ, але не позбавив жаги перемоги. Він отримує завдання - підірвати за лінією фронту міст, що може забезпечити успіх наступу республіканців. Непросте з самого початку завдання весь час ускладнюється додатковими перешкодами: замість обіцяних ста партизанів у загоні виявляється тільки з десяток, керівник загону Пабло не бажає ризикувати своїм життям, інший партизанський загін вислідили і знищили франкісти, а вночі напередодні операції Пабло викрадає і викидає запалювальні капсули до вибухівки. Але навіть здогадуючись, що про наступ республіканців франкістам усе відомо (а отже підрив мосту втрачає значення), Роберт чітко готовий виконати наказ, навіть якщо доведеться пожертвувати життям. Прикметно, що події роману займають всього три дні, але проблематика твору широка. Авторові вдалося показати всю трагедію громадянської війни, коли обидві сторони не зупиняються перед жорстокістю та насильством. Наскрізною є і проблема смерті та вбивства, а також морального обов'язку. Ліризму романові додає любовна сюжетна лінія, адже в партизанському загоні Роберт зустрічає молоду наївну дівчину Марію, і це взаємне кохання з першого погляду, в яке Джордан до того ніколи не вірив. Саме проведені з Марією кілька днів дають йому сили виконати отриманий наказ і йти до кінця. Подій у романі не так і багато, дію рухають переважно діалоги (з притаманними для Гемінгвея уривчастими короткими фразами) та внутрішні монологи. Гарна мова і тропи (чого варте, наприклад, порівняння про голос солдата перед розстрілом: його голос був сірим, сірішим за ранок без сонця), чудовий переклад, за що окрема подяка Видавництву старого лева. Можливо частині читачів роман і здасться розтягнутим, але це все ж таки психологічна проза про людину, людину на війні, де є місце і печалі, і радості.