У цій книзі Ліз Бурбо говорить про особисту відповідальність кожної людини, - відповідальність не перед кимось, а перед самим собою, перед своєю душею, перед власним здоров'ям.

Будь-яку душевну травму, нанесену будь-кому, ти неминуче наносиш собі. І надовго. Так що страждання передаються з покоління в покоління. З дитячих травм, зі звичних страждань виростають страждання масові, загальні, і приймають форму соціальних, державних, світових криз. Зрада, несправедливість, приниження, туга відкинутої, покинутої душі - це, як показує Бурбо, глибоко особисті травми; але хіба не вони становлять основу, якщо не сутність, всіх людських страждань? Виходить, що нема чого скаржитися на когось або щось, нема чого ловити і карати лиходіїв, оскільки закоренілий лиходій - він же мученик - сидить в кожному з нас. Чи можна і яким чином звільнити його і від страждань, і від злодійства?

Знайди відповідь у цій книзі і скористайся нею!