Що не кажіть, а саме Оксана Забужко - найвідоміша у світі сучасна українська письменниця, поетеса, публіцистка, філософ, літературознавець та активна громадська діячка, адже її твори, якими б складними та непростими вони були для пересічного українця, таки перекладаються за кордоном, отримують нагороди та слугують натхненням до постановки однойменних вистав. Що вже казати, якщо оповідання ,,Казка про калинову сопілку" удостоїлась перекладу на мову фарсі? Особисто для мене, ім'я Оксани Забужко завжди асоціювалося з фемінізмом у нашій літературі (зрештою, як і Соломії Павличко), з товстелезними книжками (,,Польові дослідження українського сексу" та ,,Музей покинутих секретів"), які відлякували братися за них і своєю товщиною, і стереотипом, мовляв, письменниця пише довжелезними (на сторінку?), закрученими реченнями. Що ж, прийшов час розвінчувати міфи та відкрити, врешті-решт, і для себе цю успішну майстриню пера! ,,Після третього дзвінка вхід до зали забороняється" - збірка, яка складається з одинаднадцяти раніше друкованих оповідань та абсолютно нової повісті, яка й дала назву книзі. Усі вони належать до різних періодів творчості письменниці, починаючи ще від університетських часів та закінчуючи минулим роком. Загалом, біля тридцяти років літературного досвіду та зростання, розміщеного в хронологічній послідовності. Хочу окремо зупинитися на повісті, яка мені сподобалася найбільше і яка зачіпає реалії сьогодення - неоголошену війну на Сході України. У центрі оповіді - мати і донька. Ольга, яка розпочинала свою кар'єру на початку 90-х років в Україні як блюзова та джазова виконавиця, 45-річна зараз. Улянка, яка покохала старшого на 8 років хлопця та товаришує з донькою колишнього маминого коханця, 17-річна. Між ними зароджується, зростає та міцніє стіна непорозуміння та внутрішнього конфлікту, причиною якого є приховування правди та банальна недосказаність. Фокус повісті зосереджується довкола Ольги, яка переживає ранній клімакс та неабияк хвилюється за свою доньку. Спостерігаючи за Улянкою, вона побоюється, що би й та не стала на ті ж самі граблі, що й вона... Та, поруч з турботою, у її серці зароджується і суперництво, і певна заздрість доньці, адже ,,одна вже, а друга ще жінка"...