Мабуть,1917-1918 роки для України стали переломними і в деякій мірі визначальними для її подальшої долі. Адже,вона одержала шанс власного державотворення після закінчення Першої Світової війни і розпадом Російської та Австро-Угорської імперій. Тому мемуари останнього гетьмана України Павла Скоропадського в цьому плані є визначальними,адже вони дають нам можливість фактично з "перших уст" дізнатися,чому Україні не судилося стати незалежною європейською державою і які сили (як внутрішні,так і зовнішні) стали цьому на заваді. Павло Скоропадський без прикрас розповідає про тогочасне політичне становище в Україні,аналізує діяльність свого політичного попередника-Центральної Ради, детально здійснює опис свого приходу до влади, розповідає про свої взаємовідносини з Німеччиною,яка стала союзником Української Держави. Також треба віддати гетьману належне в тому,що він описує власні переживання і міркування щодо долі України,розповідає як змінилися його власні політичні погляди, як було пройдено шлях від царського генерала до очільника держави.І хоча спроба гетьмана Скоропадського побудувати сильну Україну закінчилася невдачею, ці спогади наводять на думку про те,що ніхто не подарує тобі те,чого ти хочеш, якщо не об'єднати зусилля заради цього. В єдності наша сила. Ці спогади, написані гетьманом в еміграції в 30-х роках минулого століття,не втрачають своєї актуальності та історичної цінності і понині,особливо дивлячись скрізь призму сучасних російсько-українських відносин!!!