Не розумію людей, які вважають детективи якимось "читвом", а не справжньою літературою. На мою думку якісний детектив нічим не поступається "високому літературному мистецтву". Роман Себастьяна Жапрізо "Пастк для Попелюшки" зараховують до детективної класики. І не дарма. Доволі цікавий виклад, є певна інтрига і, звісно ж, цікавий фінал. Прочитав деякі рецензії на цьому сайті, мовляв, люди не зрозуміли, хто таки вбивця. Але там чітко написано. Треба просто читати уважніше. З детективу не сподобалися лише перші 4 сторінки, які, як на мене, можна вилучити. А далі оповідь розгортається плавно, невимушено з потрібними злетами й падіннями і поволі веде до апогею. Серед плюсів цієї книжки - її невеличкий розмір. Громіздкі детективи читати складно, бо важко втримати в голові усі подробиці. А тут книжку можна прочитати за один вечір, проживши ще одне життя. Стосовно мови - в книжці багато діалогів, тому читати легко. Переклад гарний, приємний, щоправда, подеколи занадто український. Розумію, що в нашій мові доречніше казати "спостерігати когось", але в побуті заведено вживати прийменникову конструкцію "спостерігати за кимось". Але це зовсім не зауваження, а навпаки - перевага цієї книжки. Дуже добре мовлення, читати приємно. Окремо варто відзначити високу якість друку та й самого паперу. Зрештою, це "Рідна мова". Вони не вміють інакше. Рекомендую.

Від цієї книги я очікувала шаленої інтриги, напруги, думала що вона потрапить в мій особистий топ детективів. Але склалося зовсім не так, книга не лишила мене у цілковитому захваті, хоча й по своєму сподобалось. По-перше, книга тримала мене у напрузі, так, але достатньо слабенько. Не було непереборного бажання будь-що дочитати книгу от прямо зараз. І якби не маленький обсяг то читання б затягнулось. По-друге, мені були зовсім не зрозумілі герої, їх характери та мотивація. Автор ніби лише натяком заторкнув такий важливий аспект книги. Описав це дуже поверхнево. Тож під час прочитання у мене була постійна думка в голові "чому? навіщо? що відбувається, як це трапилось так швидко?" По-третє, повноцінно у книзі фігурують дві особи: Мі та До, а до Ля, яку згадали на початку книги нікому й справи нема Під кінець книги у мене вже вибухнула голова, так автор все заплутав. Це ж відчуття мене не полишало і після того яка я закінчила читати. Але це сто відсотків пішло книзі на користь, тому я віднесу цей факт скоріше до плюсів, ніж до мінусів. Книгу раджу до прочитання, проте, на мою особисту думку, вона не варта стількох надій

Книга із серії «Психологічний детектив» і, як на мене, дуже вдало віднесена до неї, оскільки і детективна інтрига, і сприйняття всієї історії зосереджені в першу чергу на відчуттях, емоціях та переживаннях. Тобто, сюжетна лінія не розгортається як авторський виклад подій, а висвітлюється через переживання героїні (в першу чергу), а також деяких інших людей. Це, з одного боку, сильна сторона книги – тривога, напруженість, невизначеність передані дуже добре; але з іншого боку – маємо «рваний» ритм оповіді, що могло б бути досить цікавим прийомом, якби не супроводжувалося надмірним на мій смак лаконізмом. Через цю стислість вся історія сприймається як зарисовка, ескіз, а не повноцінне полотно. Мені здалось, що збільшення обсягів і більш розлогі пояснення і ємні образи цій книзі пішли б на користь. Це відчуття напряму пов’язане з іншою характеристикою – кінематографічністю. Таке враження, що читаєш не роман, а синопсис до фільму. Текст начебто розбитий на сцени, мінімалізм у описах і підкреслення в них деталей щоразу нагадує, наскільки виразніше і глибше це було б в кадрі, не просто описане, а ще й зігране. Обірвані фрази, напівтони і натяки, мозаїка подій – в книзі це створює відчуття недосказаності, при цьому увесь час розумієш, як круто це виглядало б, втілене акторами на екрані. Не впевнена, наскільки така особливість роману є авторським прийомом, а наскільки – професійною деформацією (Жапрізо відомий не лише як письменник, а і як сценарист і кінорежисер). Загалом роман сподобався. Це історія кількох молодих жінок, чи, вірніше, однієї жінки, навколо якої обертаються інші (до речі, чоловічі персонажі виявилися геть зовсім безликими). Історія із токсичними почуттями, амнезією, значним спадком, заздрістю, інтригами, ретельно спланованими планами і не менш смертоносними випадковостями. Обираючи цю книгу, важливо, як на мене, пам’ятати, що написана вона на початку 1960-х, тобто, це не просто гостросюжетний роман, а класика психологічного детективу. Тому коли під час читання виникає відчуття чогось баченого / читаного, прикольно нагадувати собі, що це відзняте із сучасними ефектами і тому більш вражаюче, швидше за все – списане саме у Жапрізо, а не навпаки. Така трохи старомодна «лампова» класика мені, наприклад, дуже подобається. Висновок: читати варто, якщо подобається дещо старомодний психологічний трилер «французької школи» і не дратує його пробуксовування поряд із сучасними текстами, «заряженими» спецефектами. Також має сподобатись тим, хто цікавиться детективом як явищем, літературою ХХ ст. чи масовою культурою загалом, тому що тут маємо хрестоматійний приклад, та ще і «від витоків».