Я прочитала вже доволі багато художніх романів на тематику Другої Світової війни, тож встигла роздивитися її "з різних точок зору". Та американців мені з цього приводу слухати ще не доводилося, а тому майже з перших сторінок я погодилась на тому, що хто не був, так би мовити, у гущавині подій, у самому розпалі баталій, навряд чи зумів би написати інакший твір - з таким величезним рівнем сатири та їдкого дошкульного гумору. Майже не приділяючи уваги безпосередньо самому жаху війни на полі крові. Якби американці були від початку направлені на фронт у Європі (або якщо в творі описувалися інші їх військові подвиги - скажімо, Перл-Харбор чи Мідвей) - не сумніваюся, тон твору дуже б відрізнявся від того, яким написаний роман. Особливої трагедії автор намагається не нагнітати - збагнути її має сам читач, зоріючи на текст крізь призму абсурду та гіперболізації. А головною (і спільною) рисою персонажів є те, що всі вони НЕ ГЕРОЇ і ніколи б ними не стали. Звичайні собі люди, ніяк не захищені від старих, як світ, спокус. В книзі ви ледве-ледве знайдете образ, який зберігав би бодай одну позитивну рису, і образ цей - Йосаріан (Йосарян - вірменин, що задля жарту представляється асирійцем). Решта ж показують результат невтішний і починається все з командира полку, який, бажаючи тільки підвищення для себе, постійно збільшує норму вильотів, подовжуючи службу пілотів, які вже своє "відпрацювали". Таким чином, відлітати необхідну норму взагалі видається неможливим. А кожна скарга обертається опусом у три томи, проходячи дев'ять кіл бюрократизованого пекла. Загалом, майже кожен герой вибудовується на парадоксі. Полохливий Док Дейніка, на думку якого навіть смертельно поранений у живіт щасливіший за нього, неборака. Майор Майор, що дозволяє приймати в себе тільки коли його немає в кабінеті, Майло Міндербіндер - наживає собі багатство, закуповуючи продукти дорожче, ніж варто було б і приймаючи замовлення в німців, через яких невдовзі майже вщент руйнує власний табір. Тихий, боязкий капелан, котрий соромиться виконувати свої обов'язки на людях і молиться потай, у той час як його сусід, який заявляє, що він атеїст, проводить активну релігійну кампанію. При цьому вони так справно носять маски янголів, що видаються ще більш огидними. Не криюся: єдиним по-справжньому відвертим і просто з кристально чистими намірами мені тут видався, як не дивно, гидкий хтивий старий у римському борделі... Хоча мені ще було шкода бідолашного капелана - ось ще хто намагався більш-менш лишатися людиною, навіть попри те, що усім своїм єством справляв враження істоти жалюгідної. Нарешті, далі: будучи людиною, яка звикла до творів із чітким сюжетом, я ставлю в мінус те, як розсипані і по хронології, і по причинно-наслідкових зв'язках розділи. Дуже довго не могла зрозуміти, яка подія за якою відбувалася, а тому ледве змогла зрозуміти, як саме до таких сумних наслідків зумів призвести зображений фарс. Хоча кінцівка твору, мушу визнати, мене приємно здивувала. Отже, навіть якщо спочатку роман видається гумористичним, насправді він криє в собі більше драматизму, ніж можна уявити на перший погляд. Втім, на жаль, мені все-таки зручніше дивитися на війну очима Генріха Бьолля або Ремарка, а тому я не можу стверджувати, що творчість Геллера припала мені до смаку.

Дуже багато позитивних відгуків та відсилок в інших літературних творах на цю книгу, а також її чудове оформлення (не вирішальний фактор) таки спокусили мене на придбання і прочитання цієї книги. Очікування в мене до неї були надвисокі і я з радістю визнаю, що вона їх навіть перевершила. Давно я так сильно не сміялася крізь сльози через книгу. Та ні, мабуть, зовсім ніколи я так не сміялася. Отже, "Пастка-22" Джозефа Геллера - чудовий антивоєнний роман і справжній мастрід для кожного, хто любить читати про війну. От просто обов'язково для прочитання. Головний герой - льотчик, який, скільки вильотів не здійснював би, не отримує належної йому відпустки. Норму вильотів постійно збільшують, посилаючись на таку собі Пастку-22. У романі дуже багато персонажів, на початку дуже легко заплутатися, хто кому в цій ієрархії підпорядковується, але коли вже читач із ними познайомиться, то прощатися уже точно не захоче. Очима головного героя ми спостерігаємо за безглуздями, які відбуваються в армії, - справжній театр абсурду. Гостра сатира, вперемішку з добрим гумором і доволі таки серйозний фінал. Дуже емоційним видалося це читання. Не перестану рекомендувати цю книгу усім тим, хто з нею ще не знайомий.

На мій погляд, роман "Пастка-22", який написав талановитий американський письменник-сатирик Джозеф Хеллер, надає нам можливість прочитати якісну сатиру на воєнну тематику в якій безумовно є глибока філософія, висміювання важливих тем (таких як: життя та смерть, релігія, крадіжки й загальний армійський побут) та саме головне, є дуже помітний антивоєнний посил. Починаючи читати, спочатку мені було трошки важко понуритися в атмосферу романа, тому що вона здавалася трошки абсурдною та, м'яко кажучи, божевільною, адже героїв в романі дуже багато, вони всі мають достатньо колоритні образи, але на початку дуже легко можуть заплутати, але ближче до середини роману, як то кажуть, все розкладується по поличках и починаєш насолоджуватися подальшим розвитком подій й посміхатися від безлічі гумористичних моментів. Ще для себе відмітила основний момент у сюжеті, що, якщо його проаналізувати, виявляється, нікому немає діла до війни, тому що найвищі чини зацікавлені тільки гарними фото, які допоможуть зробити відмінну репутацію, а найнижчі ранги, звичайно мріють не про результати війни, а про те, якби швидше потрапити додому, звідси й випливає головний висновок: навіщо взагалі потрібна війна?