Роман читала на емоціях. Від позитивних до негативних. А тоді навпаки... Від початку подобалися всі деталі описані в книзі. Дуже цікаво було дізнатись як виглядали в ті часи кімнати, вбрання дам, страви. Особливо захопливо читалось про бал і всі дійства на ньому. Щодо героїв, то Боварі-син на початку здавався таким невпевненим, якимсь непомітним серед інших. Як кажуть "ні риба, ні м'ясо". Але потім він став моїм улюбленим героєм в цій книзі. Пані Боварі - це для мене як особа з роздвоєнням особистості. То вона примірна мати і дружина, то їй нічого окрім гульок не треба... Місцями звісно її було шкода. В наш час можна було б просто розлучитися, чи до психолога сходити. А тоді жінки, які не кохали своїх законних чоловіків або страждали все життя від відсутності любові, або шукали коханця, щоб додати пікантності своєму життю. Але пані Боварі якось дивно себе поводила навіть з коханцями. Їй треба було, щоб вони думали лише про неї, писали їй щодня вірші. А те, що її власний чоловік такий і є вона зовсім не помічала. А ще мене бісила оця її манія все купувати. Або витрачати всі гроші на гульки. Навіть коли вона хотіла втекти зі своїм першим коханцем то взагалі не думала за який кошт вони будуть жити. Але точно знала, що хоче цілими днями лежати з ним в ліжку чи на пляжі і просто відпочивати. Цікаво від чого вона заморилась? Від читання книг? Чи вибирання нового шарфика? В кінці звісно її було шкода. Але ще більш шкода її чоловіка. А про дочку так взагалі... І після всього прочитаного вже лише співчуваєш їй і всім жінкам того часу, що опинилися в такій самій ситуації.

Про цю книжку у багатьох мабуть будуть різні враження. Все залежить в якому віці її прочитати. Звичайно, якщо прочитати її в підлітковому віці, то не збагнеш мотиви вчинків героїні книги. Дійсно, її вчинки були аморальні, і не тільки в ті часи коли писалася книга, а й в наш час. Зрозуміло, що якби автор жив у наші часи то не зазнав би тих переслідувань, яких йому довелося зазнати після друку книги. Його звинуватили у розтлінні суспільної моралі. На той час про такі поняття як зрада було неетично говорити. Однак це не означає що цього не відбувалося. Просто до таких осіб в суспільстві відносилися з крайнім негативом, і для жінки яка таким чином втрачає свою честь, це було рівнозначно смерті. Героїня книги по суті нічим не відрізняється від сучасних жінок. Вона не відчувала себе коханою та щасливою в шлюбі, тому вирішила спробувати знайти щастя на стороні. Звісно ж в цьому також винен і її чоловік, який не приділяв достатньо уваги дружині. В ті часи це не було прийнято робити. Обов’язок жінки був виховувати дітей та бути гарною домогосподаркою, а на їх почуття особливо не зважали. Тому жінки заводили собі коханців, які задовольняли їхні фізичні та емоційні потреби. Про одну з таких жінок розповідається в книзі.

Писати рецензії на класичні твори – річ невдячна, адже про них вже написано стільки матеріалів професійних літературознавців та критиків, що сказати щось нове буде важко. Але поділитись власною – суб’єктивною – думкою зайвим не буде. Одним з моїх улюблених класичних романів є «Мадам Боварі» Г. Флобера. Я читала її в школі, потім - в інституті, опісля ще двічі, і кожного разу помічала у творі щось нове, чого не бачила раніше. Сюжет роману знайомий усім: дівчина виходить заміж за старшого за себе лікаря вдівця. Любові у шлюбі немає, тож вона шукає її на стороні. Такий спосіб життя приводить до величезних боргів і врешті – до трагічного фіналу. Хто не читав самої книжки, мав бачити якусь з її багато чисельних екранізацій. До цієї історії важко залишатись байдужою, особливо якщо знати, що письменник створив її на основі реальних подій, які стались у родині, яку він добре знав. Мені ніколи не хотілось критикувати головну героїню, адже хтозна як повелись би кожна з нас на її місці. Думаю, що ще не раз перечитуватиму роман.