«Пьольса» - книга шведського письменника Торгні Ліндгрена – залишила по собі дивний слід. Тягучий, прозорий, дуже скандинавський. Я не до кінця зрозуміла, про що була книга, і як вона повинна сприйматися. Мабуть, занадто інтелектуальна, як на мій погляд, тому що я очікувала більше подій або філософських відступів, а натомість письменник багато покладає якраз на читача, і до цього спонукає і відкритий фінал. Оповідач – чоловік, якому вже понад 100 років, і який більш як півстоліття не писав, тому що головний редактор газети, в якій він писав, звинуватив його в тому, що той пише неправду, зводить наклеп на села, яких ніколи не існувало, і заборонив писати свої нотатки. Письменник і припинив. І ось, після смерті головного редактора, заборона припиняє свою дію, і оповідач розуміє, що він знову вільний робити те, без чого життя його прісне. Він пише. Розповідає про епідемію туберкульозу в сорокових роках двадцятого століття в шведській провінції, і про двох авантюристів – шкільного вчителя і торговця тканинами – які вирушають на пошуки ідеальної пьольси, а зрештою розуміють сенс власного життя. Пьольса – це м’ясна страва, аналог німецького зельцу і українського холодцю, як я зрозуміла, що виходить унікальною у кожної господині, але завжди смачною, і цим вона інтригує і пробуджує спрагу до життя і досліджень у двох відчайдухів, які на мотоциклі об’їжджають жителів різних сіл. Книга дивна тим, що незрозуміло, що з розповіді про вчителя Ларса і його попутника правда, а що вигадка. І хто в цій розповіді оповідач, а хто головний герой. Столітній оповідач впевнений, що гарна історія має містити не більше вигадки, ніж правди, але не бути ні тим, ні іншим. «Пьольса» наповнена атмосферою шведської провінції, роздумів над класичної шведською літературою, музикою, письменництвом, довголіттям, жагою до життя і його сенсу. Мова твору і його переклад дуже вишукані, як і якість видання.

Пьольса - шведська страва із м'яса й ліверу, і якщо вірити цій книзі, то це - неабияка смакота, бо люди ладні ризикувати власним здоров'ям і навіть життям, щоб віднайти та скуштувати найкращу пьольсу зі всіх. Страва ця, на зразок добре знайомого нам українського борщу, кожною господинею готується по-різному, а тому треба перепробувати чимало варіантів, щоб знайти ідеальний еталон шведської пьольси. За таке завдання і взялися головні герої книжки Торгні Лідгрена. Оповідь же ведеться від імені стариганя, якому перевалило за сотню років. Колись він був журналістом і дописував статті про свою малу батьківщину в різні газети, допоки один редактор не заборонив йому писати, бо запідозрив у брехні. Але після смерті останнього заборона втратила свою силу, а отже, потрібно надолужити втрачений час і вилити все несказане на папір. В тому числі, історію про двох диваків, які не побоялися об'їздити чи не всі закутки шведської глибинки у повоєнний час, коли тут лютувала епідемія туберкульозу. Дуже сподобався стиль оповіді в цій книжці. Він легкий і трохи іронічний, місцями навіть кумедний. Хоча "Пьольса" насправді розповідає і про серйозні речі - наприклад, проблему соціальної опіки над людьми похилого віку. А в фіналі тут і поготів розгортається справжня гостросюжетна драма. Любовна лінія теж є, переклад - просто насолода, тож від мене - 5/5.