Книга Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій

Формат
Мова книги
Видавництво
Рік видання

Хто ми — Україна чи Малоросія? Європа чи Росія? Чи українська релігійність — це те саме, що візантійське православ’я? Чи й справді українці — «селянська нація»? Яку таємницю берегли «таємні товариства» малоросійських дворян ХІХ століття? Звідки в «Лісовій пісні» зашифрована легенда про Грааль? Що є демократія, а що — хамократія? У чому полягав модерний «український проект», і чи вдалося нам його реалізувати?..

Одна з найвідоміших книг Оксани Забужко, вперше видана 2007 року й відзна­чена багатьма престижними нагородами, пропонує читачеві вражаючу інтелектуальну подорож крізь віки, культури й конфесії в пошуках «України, яку ми втратили». Ключем до неї стає міф Лесі Українки — найгірше прочитаної і найдра­матичніше недооціненої письменниці з пантеону наших національних класиків.

Це не лише фундаментальна історико-культурна праця та вишукана філологіч­на екзегетика. Це ще й книга-попередження про наше сьогодення — про те, як жорстоко ми розплачуємося за втрату й забуття багатовікової лицарської культури.

Продавець товару
Код товару
864363
Характеристики
Тип обкладинки
Тверда
Тираж
1000
Доставка та оплата
Вказати місто доставки Щоб бачити точні умови доставки
Опис книги

Хто ми — Україна чи Малоросія? Європа чи Росія? Чи українська релігійність — це те саме, що візантійське православ’я? Чи й справді українці — «селянська нація»? Яку таємницю берегли «таємні товариства» малоросійських дворян ХІХ століття? Звідки в «Лісовій пісні» зашифрована легенда про Грааль? Що є демократія, а що — хамократія? У чому полягав модерний «український проект», і чи вдалося нам його реалізувати?..

Одна з найвідоміших книг Оксани Забужко, вперше видана 2007 року й відзна­чена багатьма престижними нагородами, пропонує читачеві вражаючу інтелектуальну подорож крізь віки, культури й конфесії в пошуках «України, яку ми втратили». Ключем до неї стає міф Лесі Українки — найгірше прочитаної і найдра­матичніше недооціненої письменниці з пантеону наших національних класиків.

Це не лише фундаментальна історико-культурна праця та вишукана філологіч­на екзегетика. Це ще й книга-попередження про наше сьогодення — про те, як жорстоко ми розплачуємося за втрату й забуття багатовікової лицарської культури.

Відгуки
5 Відгуків
Владислав Матвіїв
7 березня 2020 р
5 балів
Цікаво але важко
Книжка цікава, наповнена фактами, глибоким аналізом та роздумами авторки. Забужко дійсно опрацювала величезний масив інформації, джерел, праць, статей тощо. Для людини, яка раніше не звертала уваги на життя Лесі Українки та проблематику української літератури, відкривається багато чого нового. ОДНАК, книга дуже важка для читання. Особливо для непідготовленого читача. Авторка використовує довгі та складні речення (з представленням декількох ідей одночасно), після чого губишся та перечитаєш речення знову і знову. У книжці дійсно багато посилань на додаткову літературу або статті, окремі пояснення якихось явищ або подій від самого автора. Ускладнює читання аж надто часте використання складних порівнянь, епітетів або літературної термінології. Якщо такі словосполучення як «пантаґрюелівські розміри», «патріальхальний токенізм», «архетипальна функція», «патентичний» та інш. для вас невідомі, то читати книжку вам буде дійсно дуже важко. При всій повазі до авторки, книжка придназначена зовсім не для широких мас (як би цього дуже хотілося, зважаючи на тематику). Якщо вам подобається читати складні тексти, пізнавати нові терміни та читати книжку як величезний словник розвиваючись при цьому інтелектуально (але зважте, що читання буде дуже довгим і перечитувати працю потрібно буде не раз), то ця книга саме для вас.
Максим Стюфляєв
19 жовтня 2019 р
5 балів
Книга, за яку буду вдячний пані Забужко все життя
Книжки бувають різними: цікавими та нудними, пізнавальними і не дуже. Не аж так часто щастить натрапити на книгу, про яку можеш із щирим серцем сказати, що вона змінила твоє життя. Надто ж якщо тобі близько тридцяти й класичний «формативний» вік уже ніби давно позаду. Проте в цьому випадкові трішки патосу не зашкодить, адже саме завдяки фундаментальній праці Оксани Забужко я по-справжньому відкрив для себе Лесю Українку – письменницю світового масштабу, котрою могла би пишатися будь-яка європейська культура, навіть куди щасливіша, аніж наша. Від часу прочитання Notre Dame d’Ukraine Леся буквально підкорила мене і вже, мабуть, ніколи не відпустить. Це дійсно парадоксально: за загальним визнанням, Леся Українка є одним із трьох найбільших класиків цілої української літератури, одначе її твори, окрім хіба «Лісової пісні», пересічним українцям відомі мало, тому-то для знайомства з ними й потрібен зовнішній поштовх. Можна було би, звичайно, скрушно зітхнути: мовляв, у добу «95 кварталу» книжки взагалі не в пошані, от навіть міністр економічного розвитку відверто хизується своїм невіглаством. Проте таке пояснення аж надто просте, адже, приміром, тексти Тараса Шевченка чи Івана Франка в школі вивчають значно краще! Про спадщину «Великого Кобзаря» і «Великого Каменяра» наша освіта так-сяк дає загалом адекватне уявлення, а от Леся ніби розпливається, розчиняється – її цілісного образу в свідомості учнів не існує. З розповіді вчительки у п’ятому класі найкраще запам’яталося, що Леся тяжко хворіла і страждала, але попри муки не припиняла писати. Розгорнувши вперше після закінчення навчання її двотомник, я почав напружено пригадувати: які твори письменниці раніше читав чи про які принаймні чув? На думку одразу спали «Лісова пісня», «Бояриня» і улюблений вірш «Contra spem spero!» - усі ж інші літературні перлини в спадщині поетки були мені тоді абсолютно невідомі, тож прогалину в знаннях довелося заповнювати поступово. І тут у великій пригоді стала Notre Dame d’Ukraine. Власне, навесні 2015 року все почалося з того, що мені схотілося познайомитися із відомою публічною інтелектуалкою Оксаною Забужко як письменницею, тобто прочитати якусь її книгу. Серед інших варіантів чомусь обрав тоді саме Notre Dame d’Ukraine, ще не дуже розуміючи, що воно таке – мабуть, гарний портрет Лесі на обкладинці привабив. Поринувши в текст, швидко зрозумів, що це – оповідь про Лесю Українку, тому «озброївся» додатково двома томиками вибраних Лесиних драм. А далі почалася тривала і захоплива подорож, яку несила було перервати. Великою перевагою Notre Dame d’Ukraine є те, що кожна вершинна драма Лесі Українки докладно аналізується й коментується окремо. Це дуже зручно, бо можна робити зупинки. Бачачи, що починається обговорення якоїсь чергової драми, я прочитував потрібний твір за двотомником, а потім одразу отримував розлогий коментар до нього. Інтелектуальна насолода була неймовірна - за ціле життя маю небагато таких разючих спогадів. По-перше, мене заворожили геніальні драматичні поеми Лесі Українки: переважну більшість із них я тоді прочитав уперше, а згодом неодноразово перечитував. Нині це поряд із Шевченком моя улюблена авторка в українській літературі. По-друге, Оксана Забужко – чудовий оповідач і коментатор. Саме її погляд на драматургію Лесі Українки – те, що було для мене в Notre Dame d’Ukraine найбільш важливим і найцікавішим. Оригінальні тлумачення «Камінного господаря» як «притчі про владу» або «Оргії» як зашифрованого послання, в котрому Україна порівнюється зі Стародавньою Елладою, а Москва – з імперським Римом, лише посилили захват від щойно прочитаних творів, допомогли заглибитися в них. Знаю, що критики часом закидають Оксані Забужко в цій книзі фактичні помилки, ба навіть вигадки, зокрема коли йдеться про описи раннього християнства і єретичних рухів. Не вдаватимуся тут у детальне обговорення, бо з цього приводу краще звертатися до фахівців, а я ним не є, тож обмежуся тільки одним загальним міркуванням. Завжди слід пам’ятати, Оксана Забужко – не історик, а насамперед письменниця, тому ставитися до її текстів потрібно відповідно. Цілком припускаю (але не стверджую, бо самостійно не досліджував цього питання), що авторка дійсно могла підпорядкувати певні факти своїй ідеологічній концепції, проте я й не сприймаю Notre Dame d’Ukraine як вірогідний посібник з історії релігій чи історії філософії – читати його так було б помилкою. Звичайно, якщо вас цікавить, приміром, світогляд катарів, потрібно звертатися не до Забужко, а до спеціалізованої історичної літератури, бажано написаної іноземними мовами. Читаючи Notre Dame d’Ukraine, я взагалі мало зважав на подібні історичні екскурси, зосередився геть на іншому. Для мене ця книга – не наукова монографія з історії християнства, а здійснений крізь час діалог сучасної письменниці зі своєю попередницею, подеколи майже інтимний. Вона про те, чим є для Оксани Забужко Леся Українка, що авторка побажала сказати загалові про дорогого для себе особисто «почитаемого, но не читаемого» класика. Під цим оглядом Notre Dame d’Ukraine – неперевершена пам’ятка інтелектуальної думки, варта уваги і вдумливого прочитання. Особисто я завжди буду щиро вдячний Оксані Забужко за кілька книжок, але насамперед за Notre Dame d’Ukraine. Дякую, пані Оксано. Дякую, що спонукали мене прочитати Лесю Українку, зануритися в красу її слова. Усе інше в цьому разі – другорядне.
Тарас Воробій
13 травня 2019 р
5 балів
Українка в конфлікті міфологій
Читати Забужко приходиться довго, з перервами. Читаючи, треба під рукою мати планшет. Часто відриватися на, принаймні вікіпедію, або посилання на інші її статті. Для того, щоб краще і глибше зрозуміти її думку. Так що деколи, читаючи, щоб зрозуміти якусь одну фразу/одне речення приходиться перечитати здоровенну статтю на 20 сторінок. Тому процес іде повільно. Але не без приємності. Це «Музей…» ще можна собі дозволити читати заради процесу читання, не заглиблюючися у внутрішні шари (хоча глибина твору і його всеохопність під сумнів у жодному разі не ставиться). З «Танком…», чи «Notre Dame…» такого не вийде. Занадто широке охоплення тем, яке за Гегелем є правдивим, а тому цілісним. Особливо, якщо ти не є фахівцем з гуманітарних дисциплін, і про багато концепцій і термінів чуєш вперше. А ще й цей масив інформації потрібно гарненько осмислити, зібрати в голові докупи і не потонути в ньому. Центральною «героїнею» є Леся Українка. Точніше «міф про неї». І, власне, бажання автора відчистити образ Лесі Українки від намулу радянської, сталінської пропаганди. І показати власне, реальне, істинне місце Лесі в нашій історії, культурі. Важливим також бачиться бажання повернути все те шляхетське, високе, що дійсно репрезентувала собою Лариса Косач, і якому було не місце в нашій колонії. А те, що це вже третє видання, свідчить про те, що ця книга не була «прохідною», а є окремим явищем в культурному житті України.
Виникли запитання? 0-800-335-425
330 грн
440 грн
В наявності
Паперова книга
Сплачуйте частинами
Щоб сплатити частинами: потрібно мати картки Monobank або Приватбанку під час оформлення замовлення оберіть спосіб оплати «Покупка частинами від Monobank» або «Оплата частинами від ПриватБанку»
ПриватБанк
2-4 платежі
Доставка та оплата
Вказати місто доставки Щоб бачити точні умови доставки