Багато з нас проводили свої літні канікули у бабусі в селі. Багато з нас походять з села родом. Взагалі, в Україні у людей дуже тісний зв'язок з селом. Навіть зараз, коли здається, що блага цивілізації вже б мали виштовхнути архаїчні сільські настрої. Так...село вже не те. Але Сергій Осока,і я, наші батьки і ще покоління дітей років на 5 молодших за мене застали часи "того" села. У нас ще не було інтернету і гаджетів (хіба що приставка :)), ми проводили майже весь вільний час надворі. Ми з тих, хто робив бичечків з кабачків, лялечок з кукурудзи, хто мріяв про Барбі та інші забугрові іграшки, бо ми стали свідками їх появи на нашому ринку, але наші батьки не мали змоги того купити. Тому найбільшим щастям було отримати на Новий Рік навіть кульок цукерок і мандарини. Тому такі смачні були бабусині пиріжки. Ми не могли зависнути в ФБ або в Youtube...Тому пасти череду і читати було весело... Ось ці ностальгічні дрібнички ви обов'язково пригадаєте, коли будете читати чудову, щемливу, ніжну і тужливий книгу Сергія Осоки.

Взагалі дуже скептично ставлюсь до сучукрліту, а особливо творів, де експлуатують сільську тематику. Як показує досвід, такі автори самі не здатні нічого вартого уваги придумати, їхні персонажі паперові і не розвиваються впродовж твору, зате сільська екзотика рятує і книги чомусь купують. Проте, тут все виявилось навпаки. Це аж ніяк не бездумне використання образу села заради тиражів, а правдива і щира розповідь людини, котра знайома з селом не з чуток, а палко любить його і вбачає в ньому романтичний ореол і шарм, недоступний всіляким містюкам. Місцями нагадувало Довженка, але, думаю, у багатьох є власний, інтимний досвід канікул в селі. Після того як прочитала цю книгу стало дуже сумно і соромно, що не хотіла туди їхати. І тепер страшенно хочу на канікули в село, але канікул більше не буде. Погоджуюсь із попереднім дописувачем, що Осока місцями "перегібає", особливо зі смертю кота. Та у деяких випадках він так тонко перестрибує від комічного до сумного, а тоді назад до комічного, що ти й не встигаєш зрозуміти що це скоїлось і знову посміхаєшся хоч кілька секунд назад пробивало на сльозу. Я б цю книгу рекомендувала і тим, хто в село на канікули ніколи не їздив, особливо їм. Адже рано чи пізно люди таки мають дізнатись як це міряти час коровами.

,,Нічні купання в серпні" - перша прозова книга полтавського поета Сергія Осоки. Це збірка новел та оповідань автобіографічного характеру, яка описує спогади про літні канікули на селі міської дитини, підлітка, юнака. Часові рамки охоплюють дев'яності та двітисячні роки. Провідною темою є дорослішання героя в умовах реальності, що ще живе радянським минулим. Автор у своїх творах, поруч з літературною мовою, послуговується місцевим діалектом, суржиком та молодіжним жаргоном. За манерою викладу його оповіді можна прирівняти до стилю братів Тютюнників (мова йде про архаїчність, характерну для ,,шістдесятників"). Деяким з них притаманна аж надмірна ідилічність безтурботного проведення часу на селі в гостях у баби-діда. Іншим же властивий буквально безпросвітній відчай. Усі оповідки тісно переплітаються між собою як сюжетно, так і атмосферно. Герої постають такими, як вони, очевидно, є або видаються крізь призму світобачення головного персонажа. Кому можна порекомендувати цю збірку? Найперше, тим, хто у далекі (близькі?) дев'яності проводив літні канікули на селі. Ймовірно, багато описаного буде знайомим, плюс, читаючи, неодмінно згадаються призабуті спогади. Особисто мені, було цікаво ознайомитися з тогочасними реаліями сільського життя саме у Центральній Україні. Особливо мені сподобалися діалектизми. Власне, саме краєзнавчо-пізнавальний аспект, настроєвість та дрібка містики - усе разом робить читання цікавим та вартим уваги. Єдиним мінусом, на мою думку, є те, що автор любить передавати куті меду. Тому раджу вразливим людям не брати усе прочитане занадто близько до серця. Пам'ятайте, що перед вами - всього-на-всього художній твір, де правда та вимесел письменника перемішуються між собою, творячи нову реальність, де who is who вже й самому автору важко розібратися.