Книга Недуга

На мою думку дуже дивно, що такий автор, як Підмогильний є сьогодні загальновідомим і популярним, особливо його "Місто". А от про Плужника мало хто чув, хоча він мало чим уступає першому. Окрім того, вони обидва були членами одного мистецького гурту "Марс", писали у схожій стилістиці і ще й до того були близькими друзями. Як же так вийшло, що Плужника сьогодні оминають увагою? Маємо надію, це ненадовго. Його роман "Недуга" надзвичайно мені сподобався. Я читала його одразу після "Міста" і не відчула спаду, як це часто буває з книгами, які доволі посередні після видатних письменників. Отже, перша характеристика роману- він дуже схожий на свого попередника. Доля самого автора- трагічна. Слобожанець, перебрався в Київ,навчався там і почав писати. Познайомився з Підмогильним і розпочалась дружба,аж до самої смерті обох-їх ув'язнили обох і заслали на Соловки. Але Плужник помер від туберкульозу в таборі. Це не могло не сказати чи на формуванні його особистості і чудово демонструє нам світогляд автора.
Що ж ми можемо сказати про роман " "Недуга"? На мою думку, це чудовий приклад модерністичної, а скоріше, екзистенціальної літератури 20х рр. 20 ст. Це приклад нової літератури, якій так і не вдалось, на жаль, вповні розвинутися, бо її задушив соцреалізм. Небагато було подібних свіжих і новаторських творів, зокрема тематично і стилістично.
Їх можна перелічити по пальцях. Тематично він є прикладом інтелектуальної літератури - головний герой не представник села і навіть не робітник. Він інтелігент, радянський інтелігент! Він страждає суперечностями, душевними муками і терзаннями- хто він? Як стати йому краще? Як вчиняти правильно? Відчуваючи страшний дисонанс внутрішньої боротьби, а саме бажання бути пролетарем і ненависть до інтелігенції боролись з його тонким баченням світу і гострим розумом. До чого ж приходить головний герой після того,як пережив відчай, розгубленість,апатію і страх? До примирення з дійсністю і збайдужіння. Дуже показовий кінець для реалій тогочасного життя. Яскраво і інтелектуально, чудова мова і тонка психологія.

Євген Плужник - це визнаний поет, який написав роман. Цікава зав'язка, чи не так? Проза поета, навіть такого лаконічного та сюжетно-орієнтованого, як Плужник все одно містить певні особливості, рефлексивність. Одразу скажу, роман на любителя. Наскрізною ниткою проходить актуальна для 1920-х років тема матеріального та ідеального, обов'язку та почуття.
Сюжет простий: звичайний пролетар-парубійко закохався у ворожу його класові буржуйку - красиву і затяту. Згодом, через кільканадцять літ після революції, вони зустрічаються: він - директор заводу, вона - оперна співачка. Почуття нікуди не зникли, і це лякає і пригнічує героя. Те, що мені не сподобалося, це надмірна рефлексивність. 80% оповіді проходить у головах і думках персонажів, особливо Івана Семеновича. Іноді складається враження, що проблема просто вигадана і не варта часу.
Єдиною цікавинкою є вставна новела про Сичова, п'яничку-гультяя, якого зустріли у підвальній пивниці (просто-таки по Достоєвському), де він і оповів свою сумну історію кохання.
Звісно, Ви можете зробити свій власний висновок, але для мене роман скоріше не цікавий, вимучений, штучний.