Гарна книга для молодших підлітків. Читати її легко, цікаво та захопливо. Ілюстрації - то окреме задоволення. Кожен підліток, який любить читати, буде радить бачити цю книгу у своїй бібліотеці. Крім того, не багато у нас є у сучасній українській підлітковій літературі (та й не тільки українській) книг, де б розповідалось про різні нервові чи емоційні порушення у школярів, фобії. Але ж тривожність, нервові розлади, пов'язані із ВСД, навіть депресії - часто бувають у дітей. І їм потрібно розуміти, що вони не дивні. Не "психи". Що таке буває, що вони нормальні, такі ж як і інші діти. Тоді набагато легше звернутися по допомогу. У мене у шкільному віці були схожі проблеми, як у головної героїні. Звичайно, у книзі вони гіперболізовані (хоча буває по-всякому). Тому я дуже добре розумію цю дівчинку-підлітка. І пишаюся нею. І радію за нею. І так хочеться у деякі моменти читання звернутися до неї і сказати, що усе буде добре. Я дякую видавництву "Час Майстрів" та авторці Тетяні Корнієнко, які не побоялися взятися за висвітлення таких не зовсім простих, але таких потрібних тем.

Это подростковая повесть о любви, дружбе, взрослении, становлении личности и преодолении собственных страхов. Аля - с одной стороны, обычная девочка со своими подростковыми проблемами и радостями. Но с другой стороны, Аля очень отличается от всех девчонок вокруг, поскольку она помешана на чистоплотности и аккуратности. Микробы - это самая большая ее фобия, и Аля их активно уничтожает стиркой, мытьем и дезинфекцией не только вокруг себя, но и вокруг окружающих ее людей. Ее подружка как-то пытается помочь Але не зацикливаться на микробах и возможных болезнях, но это сделать крайне сложно. Однажды в их классе появляется симпатичный новичок, и Аля понимает, что она влюбилась и хочет быть рядом с ним. Только ей надо срочно что-то предпринять, чтобы привлечь внимание новенького и отпугнуть его своей манией к чистоте. Трогательная повесть, эмоциональная, с психологическими акцентами, которые помогают подросткам узнать себя в героях произведения, а взрослым - посмотреть на детские заморочки и проблемы глазами самих детей.

Авторку Тетяну Корнієнко я вже знала за її книгою "Espressivo", яка сподобалася мені, і навіть моїй на той час дев'ятирічці, хоча книга розрахована на більш старший вік (підростатиме, перечитуватиме). Побачивши анонс психологічної казки "Недоторка" пані Тетяни я не змогла пройти повз і не стати її опікункою. Та й вік 10 років цих "початкових підлітків", як моя Марійка і її друзі, це вже гарне тренування батьків перед жахом підліткового віку)) Тож можна читати "на випередження") Головній героїні казки, Алевтині Діряєвій, 14 років. Це вже вік, коли дівчата хочуть подобатися, обов'язково знаходять, що у собі "не любити", часто не мають взаєморозуміння із батьками, вони "шукають себе" різними шляхами і не завжди знають, як поводитися у різних ситуаціях. А ще, на жаль, частими є серед підлітків випадки булінгу. І добре, якщо вчителі і директор в курсі подібних проблем, і знають, як діяти, і діють. У нашому ж випадку всі нападки на "Мийдодіриху", як її називають однокласники, проходять повз класну керівницю. Однокласники Алевтини не здатні ще своїм підлітковим мозком усвідомити абсурдність і хибність їхніх чіплянь. Адже проблема Алі, її фобія - це не її провина. І мудра "класуха" могла б все правильно повернути, розказати про таку проблему, допомогти "розрулити". Якби знала. Чи якби хотіла знати. Цю "роботу" потім, пізніше, але досить вчасно, виконав новенький Іван з допомогою подруги Алевтини Юльки. Сильний, модний, симпатичний, розумний, він зміг стати лідером і "достукатися" до класу Алевтини. Так не рідко буває, на жаль, і у наших школах. Неприємним також є усвідомлення, що Алевтина і батькам нічого не розповідає, які мали б, в ідеалі, їй допомогти. Натомість про тата ми майже не чуємо від Алі, а поведінка і реакції мами, яка якраз і є "першоджерелом" проблем школярки, не сприяють розвитку стосунків довіри між мамою і донькою, натомість в цих стосунках мати свідомо чи не свідомо постійно погіршує ситуацію своєю гіперопікою.. Це прикро. Адже підлітковий вік передбачає багато "сюрпризів" різного колібру, настрою, поведінки і тп., і іноді доведені до відчаю підлітки думають, що вони самі, і їх ніхто не розуміє, і роблять невиправні помилки.. На щастя, із Алевтиною все завершилося добре. Сюжет, правда, помучив нас трішки)), але фінал був того вартий: тут і справжня подруга, і закоханий красень, і однокласники, які зрозуміли свої помилки, і успіх із картиною))) Для повної ідилії мені не вистачило хіба повного розуміння своєї дитини її батьками, мамою.. Мені особисто дуже сподобалося, що час від часу Алевтина, яка весь час розповідає від свого імені, робила наче "нотатки, як у щоденнику" (а може то і були уривки її щоденника) - вони зорово виділялися у загальному тексті, і змістом та емоціями - у всій розповіді як щирі ситуативні "вкраплення-крики душі", які ніхто не міг почути.. Як часто буває, діти шукають "віддушину" у чомусь, що їм вдається, і що їм подобається робити. Алевтина, наприклад, малює. Малює, як відчуває, малює щиро, малює натхненно, малює, щоб жити, щоб взяти десь сили, щоб жити далі! Останню картину вона малює у стані закоханості, і всі ці неймовірні почуття, які її переповнюють, і якими вона ні з ким не може поділитися, втілюються на картині у дівчину з парасолькою, на яку йде дощ із квітів. Неймовірний образ!! Можливо, саме тому і її роботи, настільки глибокі, як на такий молодий вік, - а особливо картина, натхненна першим коханням, - матимуть успіх на виставці Аліного наставника. Насправді, у книзі авторка вміло торкається багатьох важливих тем: і підліткового максималізму, і появи комплексів, і дружби, і першого кохання, і любовного трикутника, і відчуття зради, і стосунків у класі, і булінгу, і справжніх цінностей, і ставлення до себе, і стосунків у родині, особливо, таких важливих, які мають бути між мамою і донькою. Загалом книга мені сподобалася. Єдине, що час від часу, зустрічаючи слова "цар", "Іван Романов", "війна і мир" і тп. від книги "віяло" чужиною. Я воліла б щоб українські підлітки читали згадки та розвивали свій асоціативний ряд нашою лексикою: про князів, гетьманів, українських класиків літератури. Це було б рідніше, і краще сприймалося б дітьми. Але книга писалася не українському читачеві, це - переклад, тому так. Читаємо згадки, які є, проводимо "свої" паралелі. Головне, що суть не втрачається, книга цікава і актуальна. Переклад Івана Андрусяка - як завжди його твори - читається легко, вільно, якісною українською мовою, і ми дуже вдячні пану Івану за велику роботу над книгою! Окремо хочу сказати, що чималу роль у сприйнятті книги відіграли ілюстрації талановитої художниці Віолетти Борігард. Мені вони дуже сподобалися! Стиль, манера виконання, кольорова гама, зрозумілі образи - все на своїх місцях, все відгукується в мені і сучасній, і 14літній)) Трішки не вистачило яскравішої обкладинки. Можливо, не саме такої, як у російськомовному варіанті книги. Але дуже хотілося б побачити парасольку і дощ із квітів. А способи втілення цього задуму можуть бути найрізноманітнішими, і досить оригінальними, щоб передати читачам повноту і силу почуттів Алі. Дякуючи видавництву "Час Майстрів", я можу рекомендувати книгу "Недоторка" до читання підлітками, і до обговорення її у вузьких і широких молодіжних колах, а також, за можливості, - у родинному колі - це було б дуже корисно для сучасних дітей. І можливо після таких щирих розмов і обговорень більше підлітків відклали б свої чорні парасольки і відкрилися б усім барвам світу для насолоди!